1.17.11.Соціально – психологічні експерименти для дослідження я - концепції і особливостей самопізнання особистості.

Самопізнання – одна з найважливіших тем психології, що має велике практичне значення тема практичної психології. Погляд людини на саму себе сформований іншими, по суті, світом навколо нас. Так само і ми впливаємо на формування уявлень іншої людини, інших людей про них самих.

Природа Я У.Джеймс вказав на фундаментальну двоякість сприйняття нашого “я”.

1. Я складається з наших думок про себе, з нашого знання про себе - це “ пізнане я”. Це Я-концепція, що становить “зміст Я”;

2. Само активно обробляє інформацію, - це – Я, що пізнає, воно реалізує самоусвідомлення, акт мислення про нас самих.

Ці два аспекти Я об’єднуюся і створюють цілісне почуття ідентичності. Це можна уявити так, що наше я – це цікава книга, (яку ми створюємо) і одночасно ми є читачами цієї книги (ми можемо відкрити главу або додати нову главу. Мова йде про дію і її контроль, про участь, безпосередню залученість і погляд зі сторони.

Питання. Чи є хоча би незначне відчуття свого я у тварин?

Приклад із мавпами. Експеримент Геллапа (1977). Орангутанг і шимпанзе помічали червону цятку у себе на вусі чи на брові в дзеркалі, а горили та інші не помічали змін в своєму зображенні у дзеркалі. Звідси висновок, що у шимпанзе і орангутангів є елементарна я-концепція, і вони усвідомлюють, що в дзеркалі саме вони, а не інша мавпа, і що вони виглядають інакше, ніж раніше, більше того, вони стараються відновити свій попередній вигляд, який для них уже був свого роду еталонним.

Діти також так поступали. (1978 р. Льюїкс і Брукс ) Тільки 25% в віці 9-24 місяців помічали зміни на обличчі і дотикались до замащеного носа і 75% дітей в віці 21-25 місяців. З віком я-концепція ускладнюється, стає більш наповненою психологічним змістом. Можна говорити про структуру я-концепції, наприклад. моє фізичне я, мій зовнішній вигляд, що я знаю, тобто мій когнітивний світ, що я люблю, мої потреби, що я вмію можу і т.ін.

Визначення. Я-концепція – це зміст “Я”, тобто наші знання про те, хто ми такі є. Самосвідомість - це акт розмірковування про себе.

Функції Я. Говорять про три функції я - організуюча, емоційна (моє- порівнююча-контрольна функція), регулятивна (координуюча –моє).

Організуюча – діє як надзвичайно важлива схема, допомагає помічати, обдумувати, організовувати інформацію у відповідності до нашого погляду на самих себе. По суті - це системоутворююча. системоорганізуюча функція Я-концепції.

Вона неначе створює осердя особистості навколо якого структурується уся психологічна інформація. (Дослідження 1977-1997, 98 років)

Емоційна (порівняльно-контролююча –моє) функція. Дослідження Торі Хіггінса, 1987. Порівнюється наше теперішнє актуальне Я з тим, якими б хотіли бути – ідеальне Я, і якщо не співпадає, то – депресивний стан. Також порівнюється актуальне Я з тим, якими ми повинні бути – Я- ідеал, як частина супер его. При неспівпадінні – наступає збудження. Звідси висновки про формування ідеалів і внутрішніх значущих об’єктів як мотиваційних регуляторів поведінки.

Регулятивна функція . Я управляє поведінкою, прийняттям рішення, побудовою планів на майбутнє. По суті це координаційна функція.

Коли необхідно зробити вибір, вибрати спосіб поведінки, як вчинити, від яких факторів це залежить? Експерименти Рой Баумайстер, Марк Мурейвен, Дайян Тайс (1998) запропонували модель м’язу для розуміння цього явища. Мається на увазі, що контроль і вдала саморегуляція вимагає енергії і натренованості.

Суть експерименту. Студентів просили контролювати себе при виконанні певної роботи наприклад не думати про сумне, коли дивились сумний фільм, і коли їх просили контролювати себе у наступній роботі, наприклад. не їсти, коли голодні, це їм вдавалося важче, ніж у тій групі, де попередньо не виконувалась робота, пов’язана з контролем. В цілому. контролювати себе важче в умовах стресу, при втомі, вночі. Наприклад, легше порушити дієту, відновити залежну поведінку тощо.

Чи можна тренувати самоконтроль? Так. Хто кинув вживати алкоголь, той легше може кинути курити. Коли студенти протягом двох тижнів контролювали осанку, показали кращі результати в роботі з еспандером, ніж контрольна група.

Відмінності у визначенні Я.

Залежне уявлення про своє Я. Залежить від культури, суспільстства, національних особливостей. Наприклад, азіатські народи скоріше говорять про себе як про представників групи, ніж про індивідуальність.

Незалежне уявлення про своє Я характерне для представників західних суспільств..

Гендерні відмінності. Жінки більше залежні від стосунків з близькими людьми. Чоловіки – від членства у певній групі, колективі, наприклад, про свій статус у групі. Жінки більше готові обговорювати свої почуття, різні особисті теми, факти життя такі як заручини, уродини тощо чоловіки обговорюють різні соціальні групи. наприклад, спортивні команди як вони туди вступали.

Існує декілька мотивів, через які люди формують уявлення про себе.1) хочуть мати точні знання про себе – самооцінка; 2) підтвердження того, у що уже вірять самоперевірка; 3)позитивний зворотній зв’язок – самопідсилення. Ці мотиви фундаментальні і властиві всім людям.

Пізнання самого себе шляхом інтроспекції. Визначення. Інтроспекція – це процес, при якому люди спостерігають за собою. аналізуючи свої думки, почуття і мотиви поведінки. Є дві особливості щодо інтроспекції: 1) люди дуже мало тратять часу, щоб подумати про себе, 2) навіть, коли люди спостерігають за собою і замислюються над собою, джерела їх почуттів і вчинків можуть бути приховані і недоступні розумінню і усвідомленню.

Експеримент для визначення частоти думання про себе.

107-ми працівникам фірми у віці від 19-ти до 63 –х років роздали пейджери, і протягом тижня кожен день від 7.30 до 22.30 їм подавали сигнали 7– 9 разів на день з проханням відповісти на питання про свої дії, настрій і думки в даний момент. Потім зробили контент-аналіз відповідей. Серед думок про себе виділили такі категорії: “ Яка я лінива сьогодні цілий день” “Яка я товста”, “Болить”. В цілому люди дуже мало думають про себе. Тільки 8% відповідей були про себе. Здебільшого люди думали про побут, роботу, про час, про інших людей тощо. Відповіді «ні про що не думаю» або «ніяких думок» зустрічались частіше, ніж думки про себе.

Фокусування на своєму Я: теорія самоусвідомлення. Випадки, коли звертаємо увагу на самих себе: коли знаємо, що на нас дивляться люди, чуємо свій голос, записаний на магнітофон, бачимо своє зображення на відеокамері або коли дивимось у дзеркало. В наслідок цього ми бентежимось і починаємо спостерігати за собою, порівнюючи при цьому себе із нашими внутрішніми стандартами і цінностями. В цьому і полягає суть теорії самоусвідомлення. В наслідок цього порівняння постає необхідність змінити свою поведінку, якщо остання дотепер не співпадала із внутрішніми стандартами. Якщо ж корекція поведінки неможлива в силу різних причин, процес самоусвідомлення тут же припиняється. В цілому самоусвідомлення приводить людей до розуміння власних внутрішніх стандартів і керує їхньою поведінкою. Моє! Існують внутрішні стандарти-еталони як представники супер-его, люди діють іноді всупереч цим стандартам або просто забуваючи про них, і коли порівнюють свою поведінку з ними через різні причини, виявляються розбіжності. При їх виявленні відбувається два варіанти реакції, описані вище: корекція поведінки, думки, бажання або - припинення самоусвідомлення, тобто захист. Очевидно, що для розвитку необхідні зусилля для усунення захисту і подальший аналіз.

Каузальні теорії стосовно власних почуттів і мотивів.

Якщо замислитись над відповіддю на питання, чому я люблю цю людину, на рівень свідомості спливе певна відповідь. Але чи вона вичерпує усі причини? Знаючи про існування неусвідомлених мотивів, розуміємо, що відповідь є не вичерпною. В експерименті хотіли дослідити фактори впливу на сприйняття і судження. Р.Нісбетт, Т. Уілсон просили студентів протягом 5-ти тижнів спостерігати за своїм настроєм і записувати його причини, наприклад зв’язок з погодою або наскільки вони виспались. Загальний аналіз показав, що здебільшого люди помилялись.

Наприклад, вірили, що настрій залежить від кількості сну. Це помилкове судження. Частіше, це плід культури, в якій ми виросли, тобто знову ж це установки і каузальні ланцюжки як готові схеми пояснення будь-яких явищ, записані десь в пам’яті (інстанція супер-его), наприклад “розлука любов береже”, “В мене поганий настрій через те, що я не виспався”. (Моє! Насправді, важче витримувати обов’язок, коли не виспався, і треба було би вміти додати енергії, але цього не хочеться і немає навички, а ще, можливо “комусь” демонструється свій стан, щоб “той” пожалів і знизив тиск або відчув провину за свою вимогливість.) Вони, автоматичні схеми дозволяють не заглиблюватись і не аналізувати, а тим самим економити час, однак є загроза хибного судження і само розуміння.

Ще один експеримент. Показували документальний фільм групі досліджуваних на фоні звучання електропили і криків про припинення роботи з електропилою, іншій групі – без завад. Різниця у враженнях зовсім незначна як цього сподівалися. Однак, своє зниження оцінки досліджувані з легкістю пояснювали шумом після того, як їм “підкинули “ цю ідею. Знову виявлений хибний каузальний ланцюжок, хибна приватна каузальна теорія.

Експеримент. Оцінювали якість колготок. Виявилось, що більше подобаються ті, що лежать справа, а не тому. Що їх якість краща.

Пояснити це важко, і можна зробити висновок, що інтроспекція не дає точної відповіді на питання про причини вибору, стану, бажання тощо. Наслідком цього є помилкові рішення, наприклад, стосовно того, чи припинити стосунки з певною людиною, якщо вважати, що причиною непорозумінь є недостатня освіченість або “примітивність” партнера. Неврахування більш глибоких неусвідомлених причин, наприклад: “ в партнерові є щось особливе” - призводить до особистісно психологічно нерозв’язаних ситуацій, коли, все одно виникають почуття дискомфорту, наприклад суму, туги, болю чи образи, і як наслідок, розуміння неправильності зробленої дії чи вчинку. Це називають неспівпадінням обраної установки в поведінці і істинного мотиву, при цьому вибирається мотив, який легше приходить в голову і легше вербалізується. (Моє! Іншими словами, врахування лише раціональних (соціально прийнятних) мотивів у формування рішень про майбутнє є недостатнім для досягнення правильного бажаного результату, при якому буде досягнута внутрішня гармонія, спокій і самозадоволення. Важливо навчитися розпізнавати, розуміти, враховувати, скоріше, рахуватися із своїми ірраціональними мотивами і бажаннями. Тоді є більша імовірність прийняття гармонійного рішення, яке не буде викликати внутрішнього напруження, конфлікту і опору.)

Самопізнання шляхом спостереження за своєю поведінкою.

Застосовується у випадках, коли невпевнені у своїх почуттях, тобто є сумніви і невизначеність, наприклад. чи подобається мені певна музика. Це теорія самосприйняття Бема і Нешвіла. Вона підтверджується даними значної кількості досліджень Людина здійснює по відношенні до себе ту ж саму операцію спостереження, як і за іншими людьми, згідно з теорією атрибуції, щоб визначити причини їх поведінки, тобто їх установки і почуття. Приклад. Якщо я завжди включаю певну радіостанцію, де звучить рок музика, не замислюючись, можна зробити висновок, що ця поведінка є індикатором моїх почуттів, тобто результат спостереження за поведінкою може допомогти ідентифікувати почуття. Це не стосується випадків, коли людина усвідомлює свою зацікавленість у тому, щоб слухати певну музику. І, звичайно, зрозуміло, що є випадки, коли я включаю певну музику, тому, що вона подобається моєму партнерові.

Мотивація і винагорода. Коли у людини є власний інтерес до певного виду діяльності, і, коли починається винагорода за цю діяльність, інтерес до роботи падає, і заняття можуть припинитися повністю. Приклад - заняття музикою. Дитині подобається грати на фортепіано. Батьки почали винагороджувати свою дитину грошима для того. щоб вона більше займалася, тобто до внутрішньої мотивації додалася зовнішня. Спочатку – це була гра, а потім вона перетворилася в роботу. Були такі ж експерименти з читанням. Імовірні міркування, після того як без винагороди дитина перестає читати: ”Я читав, щоб заробити гроші. Тепер в цьому немає нічого такого, що принесло б мені користь. Навіщо я маю читати? Краще пограю у відеогру”. Експеримент з математичною грою. Дітям 4-з 5-х класів вчителі розповідали про певну математичну гру з числами. У дітей виникла певна цікавість до гри, потім вчителі ввели систему заохочень, при якій діти могли заробляти бали і отримати сертифікат і нагороду. Внаслідок запровадження програм активність дітей значно зросла, зате після закінчення програм їхня активність щодо гри різко впала. Порівняння з контрольною групою показує власне на причину стимулювання , а не просте набридання. Ще приклад баскетболіста Біла Рассела, який описує зміну свого ставлення до гри з тих пір, як він почав грати за гроші. (Моє! Пояснень такому явищу може бути декілька: 1) просто набридло, наступило звикання, свого роду насичення, бо грали більше і азартніше, ніж контрольна група; 2) додаткова стимуляція призвела до виснаження мотиваційної енергії. Аналогія з вживанням алкоголю і наркотиків, що є над стимуляцією, і, що призводить до виснаження регуляторних механізмів у мотиваційній сфері. У прикладі з грою на фортепіано виникає почуття обов’язку, яке відбирає свободу і створює вимушеність, а також вплив сподівань батьків, які також створюють над стимуляцію, і психіка просто починає захисне гальмування активності, можна ще пригадати зростання артизму у дітей, яке трапляється не раз у надто активних батьків). Звідси висновок, що зовнішнє мотивування підриває внутрішнє, і люди втрачають інтерес до діяльності, якою раніше займалися з задоволенням. Цей результат називають ефектом переоцінки. Люди починають думати, що їх поведінка викликана привабливими зовнішніми причинами (винагородою), і така точка зору заставляє їх недооцінювати (знецінювати) ступінь зумовленості власної поведінки внутрішніми причинами.

Однак, винагорода – це потужний стимул для підвищення активності, і останні дослідження говорять про можливості уникнення ефекту переоцінки. 1) винагорода шкодить, якщо первинна зацікавленість була надто високою, а коли первинний інтерес був низьким, винагорода буде призволити до ефекту; 2) якщо винагорода орієнтована не просто на виконання певної роботи, а на її якість, то це також може підвищити мотивацію, бо в цьому ніби то є послання: “Ти добре справився з завданням”, тобто треба нагороджувати за успішність. Однак в цьому має бути певна обережність, то люди можуть відчувати напруження, небезпеку і тривогу з приводу того, що їх гідно оцінили.

Існують досліди Бет Хеннесі щодо можливостей уникнення ефекту переоцінки в умовах постійної спокусливої системи стимуляції і нагород. Для цього дітям показували фільм, в якому діти говорили, що їм подобається отримувати нагороди, однак їм також подобається та робота, за яку вони отримали ці нагороди. В експерименті з двома групами дітей які вигадували історії, в групі, якій показували відеофільм креативність навіть зросла після введення винагород, а в групі, де не проводився мотиваційний тренінг, вона впала. Загальний висновок, що важливо нагадувати собі про цікавість самої роботи, а не лише винагороди за неї.

Самопізнання емоцій. Теорія Шахтера (1964) говорить про те, що ми розпізнаємо свої емоції так само як ми пізнаємо свою поведінку - через спостереження. Ми спостерігаємо за своїм внутрішнім станом, зокрема за тим, наскільки сильне збудження ми відчуваємо. Наприклад, зустрівши професора, в якого вчора відпрошувались із занять і поруч з ним красуню-дівчину, хлопець відчув сильне серцебиття. Це почуття незручності, страху чи закоханості? Теорія Шахтера двох факторна, тому що для отримання відповіді, необхідно зробити два кроки: 1) відчути фізіологічне збудження, 2) проінтерпретувати його, тобто знайти йому пояснення. Експеримент для перевірки теорії. Досліджуваному роблять укол вітаміну супроксину і просять поспостерігати, як він буде впливати на зір. В цей час входить ніби то інший учасник експерименту, який говорить, що йому також ввели супроксин. Експериментатор їм двом дає анкету, яку необхідно заповнити, перш ніж аналізувати дію вітаміну на зір. В анкеті є питання, що за своїм змістом є дуже особистими і навіть нетактовними, наприклад, “із скількома мужчинами були позашлюбні зв’язки у вашої матері ?” Другий учасник починає показувати бурхливу гнівну реакцію на ці запитання, рве анкету і з обуренням виходить з кімнати. Що буде відчувати досліджуваний? Також розлютиться? Насправді експеримент полягав у перевірці того, як будуть реагувати і пояснювати причини свого гніву люди, яким ввели речовину епінефрин, що призводить до збудження (підвищується температура, частішає пульс, і дихання) і чи будуть відмінності з тими, кому ввели плацебо. В результаті експерименту виявилось, що останні реагували спокійніше, тобто з меншою люттю, ніж ті. що були під дією епінефрину. Найцікавіший висновок з експерименту Шахтера в тому, що емоції людей в чомусь довільні і залежать від найбільш імовірного пояснення. Шахтер і Сінгер перевірили цю ідею з двох сторін. 1. Вони довели, що якщо людині пояснити причину їх збудження ліками і описати, в чому власне буде проявлятися дія ліків, то людина не буде відчувати таку злість як попередні учасники, тобто емоцію можна попередити. 2. Можна заставити людей переживати зовсім іншу емоцію, якщо змінити імовірне пояснення їх збудження. В експерименті “другий” учасник показував позитивні емоції, грайливість, безпричинну радість, пускав літачки. І, якщо учасники не знали про дію на них введеної їм речовини, то вони пояснювали свій стан збудження щастям, радістю, і навіть приєднувались до гри.

Цей експеримент є одним із найвідоміших досліджень у соціальній психології, оскільки він показує, що емоції можуть бути результатом само сприйняття, коли люди вибирають найбільш імовірне пояснення свого збудження. Однак, останнє може бути хибним, неправильним, і люди можуть відчувати помилкову емоцію. В експерименті люди для пояснення своїх емоцій опирались лише на ситуацію і шукали причини в ній, хоча насправді їх збудження мало іншу причин, приховану від них.(Моє! Так психопатичні реакції деяких людей приписуються ними зовнішнім факторам, іншим людям, які “не так вчинили, погано себе повели тощо”. Істинна ж причина їх реакцій криється у надмірній внутрішній напруженості і внутрішній конфліктності, що виникла в силу різних обставин, можливо, ще при народженні або в ранньому дитинстві. Однак з часом, вони напрацьовують звичку. Рефлекс реагувати саме так, і не замислюватись над пошуком інших причин. Як показано в експерименті, лише одна поінформованість про джерела емоційного стану, дозволяє ним керувати і змінювати.)

Помилкова атрибуція збудження зустрічається досить часто і в повсякденному житті. Експеримент Д.Дантона і А. Арона в парку, де до мужчин підходить молода приваблива жінка і просить заповнити анкету, як частину психологічного проекту, що досліджує вплив пейзажу на творчі здібності людини. Вона пропонує їй передзвонити і зустрітися для детального пояснення суті проекту.

Досліджувані чоловіки перебували у двох станах: 1) вони переходили через підвісний міст і відчували страх і збудження, і в цей час до них підходила жінка з пропозиціями про анкету; 2) чоловіки сиділи на лавці вже дещо заспокоєні після переходу через міст. Виявилось, що подзвонила більша кількість тих, хто отримував пропозицію під час збудження при переході через міст, бо вони пояснювали своє збудження привабливістю жінки. (Моє! Чоловікам було неприємно відчувати тривожне збудження при переході через міст. Тому при зустрічі з привабливою жінкою, вони проектували своє збудження на неї, змінювали його знак на протилежний, тобто, позитивний.)

Теорія когнітивної оцінки емоцій. Почуття, які переживають люди залежать від того, як вони пояснюють причини події. Приклад. Подруга сповістила, що поступила в мед інститут. Емоції залежать від значення цієї інформації для другої подруги.

Подібна до двох факторної теорії Шахтера. Основна відмінність – у ролі збудження. Згідно з когнітивною теорією, збудження не завжди виникає спочатку, тобто першим, когнітивні оцінки самі по собі – достатня причина для емоційної реакції. Ці дві теорії не є несумісними, вони обидві вважають, що єдиний спосіб дізнатися про себе, це поспостерігати за подіями, а також за власною поведінкою та спробувати пояснити ці події.

Самопізнання через спостереженнями за іншими людьми. наше почуття “Я” коріниться у соціальній взаємодії. У експерименті з мапами шимпанзе, що помічали в дзеркалі червону мітку у себе на вусі чи лобі були зроблені дослідження щодо колосального впливу соціальної взаємодії на формування я-концепції. Г. Геллап виявив, що шимпанзе, що були вилучені із зграї і зростали в ізоляції, взагалі не реагували на своє зображення в дзеркалі, підтверджуючи, що в них взагалі було відсутнє відчуття “я”.

Самопізнання через порівняння з іншими.

Ми приходимо до розуміння самих себе, коли порівнюємо себе з іншими. Приклад. Коли в певному тесті отримуємо певний бал, то важливо знати, а як інші, на якому вони рівні? Рі Цей приклад ілюструє теорію соціального порівняння Л.Фестінгера. ця теорія відповідає на два питання: 1)коли люди порівнюють себе з іншими, 2) з ким люди себе порівн.юють. Суть теорії в тому, що ми дізнаємося про себе у порівнянні себе іншими. Люди порівнюють себе з іншими, коли немає об’єктивних стандартів, і коли власний образ у певні сфері є досить невизначеним.

Ми знаходимо мало задоволення в тому, щоби бачити себе на небесах, якщо не можемо одночасно бачити жахи і пекло, що твориться з іншими.

Є висхідне соціальне порівняння для визначення власного ідеалу, низхідне порівняння для розширення власного “я”, при цьому виникають почуття легкості і впевненості. Приклад із хворими невиліковними хворобами. Порівняння з найбільш рівними нам є найбільш інформативним. Найкраще порівняння з самим собою “минулим”.

Управління враженнями. Самопрезентації.

Базовий аспект існування в суспільстві – само презентація через яку люди дають інформацію про себе, дають зрозуміти якою людино вона є. Враження про себе людина створює словами, невербальними засобами, діями і вчинками. По суті ставиться завдання керувати враженнями інших людей про себе. Це враження інших повинно відповідати нашій меті і нашим потребам в соціальних взаємодіях.

Гофман займався цими питаннями ( 1955,1971) і дійшов висновку, що ми граємо певні ролі в наших взаємодіях з іншими людьми як актори на сцені. Мається на увазі, що є моменти активності, тобто “на сцені” і моменти “за кулісами”, коли люди не стараються справити враження.

Культуральні особливості. Азіатські народи в першу чергу прагнуть “зберегти обличчя”. Наприклад, в Японії турбуються, чи “правильні гості” є на весіллях, похоронах. Існують агенції, що налають такі послуги, тобто пропонують людей, які грають певні ролі, наприклад “боса” на весллі.

Стратегії для повсякденного життя – інграціація. Це спроби заслужити довіру, сподобатись через лестощі, схвалення.

Створення перешкод самим собі. Наприклад, перед іспитом студент всю ніч на вечірці, щоб в разі негативного результату на іспиті була би зовнішня причина для пояснення результату. Якщо ж результат хороший, тим більшим буде позитивне враження у оточуючих про здібності цієї людини, бо навіть на фоні безсонної ночі все було на висоті. Є по суті е два способи перешкоджання собі. 1) створення екстремальних умов, які дійсно ведуть до провалу, наприклад алкоголь, наркотики,, гра “впівсили” тощо.(Моє! Це свого роду захист від зустрічі із своєю власною неспроможністю, бо коли було витрачено усі сили, і результат невтішний, то потрібна мужність витримати стан поразки. Можливо, є ще одне пояснення тому, що люди уникають повної віддачі сил у відповідальні моменти свого життя, коли надмірно зростає відповідальність і її тиск. В такому разі вечірка на всю ніч є свого роду втечею від цього тиску, від ролі невільника, раба, свого роду демонстрація собі самому та іншим власної незалежності і свободи).

Другий спосіб не такий екстремальний, але також пов’язаний

із знаходженням різного роду виправдань, наприклад, “я надто хвилююсь, тривожусь, погано себе почуваю. Проблема в тому, що людина починає сама в них вірити і докладати менше зусиль до своєї роботи.