4. Жіночі школи
Жіночі школи відкривалися для виховання дівчат із знатних родин. Перше в Європі жіноче училище було відкрите онукою Ярослава Мудрого Анною Всеволодівною у 1086 р. при Андріївському монастирі. У ньому дівчаток навчали грамоті та швейній справі. Пізніше, в XIII ст., подібне училище було відкрите в Суздалі. Про ставлення до освіти жінок у Київській Русі певним чином говорить той факт, що дочка князя Ярослава, королева Франції Анна, вирізнялася в Європі своєю освіченістю. Вийшовши заміж за французького короля Генріха І, вона у якості посагу привезла до Франції чимало книг. їй часто доводилося підписувати королівські документи замість неграмотного чоловіка.
Окремо існувало коромильство. Кормильство - форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами. Розсаджування київськими князями своїх дітей по містах і областях спочатку сприяло консолідації східнослов’янських земель. Але згодом виявились його негативні наслідки: батьки погано знали дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови. Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками – високоосвіченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домашніми вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства. - кормління;
Ото ж основними шляхами здобування освіти в Київській державі були:
- коли книжного учіння (училища);
- школи елементарної грамоти;
- ремісниче учнівство;
- монастирські школи;
- домашнє навчання.
Другим важливим джерелом освіти була ідеологія християнської церкви. Третім – традиції язичеської культури. Основою вищої освіти у ці часи була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови. Найвищим орієнтиром в освіті за України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Створення шкіл в Київській державі.
Після хрещення Русі князь Володимир став брати дітей знатних осіб, головним чином своїх дружинників – і “даяти на учение книжное”.
Літопис 1028 р. відмічає, що Князь Ярослав у Новгороді “собра от старост и попов 300 детей и нача учить книгам”.
Смоленський князь Осмомисл (ХІІІ ст.) відкриває школи при монастирях і наказав ігуменам вчити дітей.
На підставі цих відомостей можна вважати, що в Київській державі в Х-ХІІІ ст. при церквах монастирях заснувались школи для підготовки духовенства і писемних людей, які потрібні були для управління державою.
Приділялась освіта не лише чоловікам а й жінкам. Так, історики Татіщев і Костомаров писали, що в Києві наприкінці ХІ ст. в жіночому монастирі було створено училище, де 300 дівчаток навчались грамоти – читати, писати, рахувати, співати релігійні пісні, шити…
В Суздалі княгиня Єфросіня заснувала жіноче училище. У Київській Русі у великій пошані була грамота, шанувалась книга, та писемні люди були в шані.
Діти трудового народу виховувались в дома в сім’ї, а деякі навчались у майстрів грамоти.
Процес навчання грамоти в школах був тяжкий, оскільки:
1. не було спеціально підготовлених вчителів, ними були церковнослужителі;
2. не було спеціальних підручників, ними були церковні книги – різний почерк, відсутність розділових знаків, великої букви, помилки;
3. не було розробленої методики навчання, а кожен вчив як міг…
4. все навчання ґрунтувалось на зубрячці, пам’яті, догматично…
5. існувала сувора палична дисципліна: Розга уму научает и беса проганяет…
Писали на воскових дощечках-табличках загостреною паличкою-штилем. Пізніше писали – гусячим пером на пергаменті – чорнилом…
Писали штилем також на корі берези – берестяні грамоти.
Історичні документи зберегли деякі дані про методи навчання в школах Київської Русі.
Книжник Іоан (автор Ізборніка Святослава) в творі “Слово книжного калагура” вперше подає методичні вказівки, як працювати з книгою: читай не поспішаючи, не поспішай переходити до наступного розділу, обмірковуй те, що прочитане, постаратися зрозуміти зміст текст (“поразумей, что глаголют книги”).
У школах та в індивідуальному учнівстві використовувались такі прийоми роботи, як читання і коментування тексту, “слово”, що було прообразом викладу матеріалу, бесіда, показ конкретних дій (написання букв “писало”, послідовність трудових операцій), інструкція, показ, коментування тощо та інші методи орієнтували на заучування тексту напам’ять, засвоєння елементарних трудових навичок учіння.
Великого значення надавалось самостійному читанню книг.
Вчені підкреслюють, що навчання в школах Київської Русі було більш сприятливим порівнюючи із Західною Європою, бо навчання проводилось на зрозумілій церковнослов’янській мові, на відміну від Заходу, де панівною мовою була латинська.
Однак у школах широко застосовувалось і на Русі, і на Заході тілесні покарання і там. І там.
“Хвала різці оспівується в усіх азбуковниках…” різка була на Русі основним засобом стимуляції дітей у шкільній практиці.
Культура Київської Русі за своїм рівнем не поступалася перед країнами Західної Європи. А в окремих параметрах була навіть, нерідко вищою у ХІ-ХІІІ ст.
Багато руських князів були освіченими людьми свого часу.