Створення шкіл та поширення освіти в і половині хі ст. У Київській Русі.
Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення".
Крім форм виховання у східних слов’ян в цілому, так і в Київській Русі зокрема, як Будинки молоді, ініціації, союзи ровесників, дитяче побратимство існувала така форма виховання як наставники-пестуни. Згадка про них ми знаходимо в Остромировій євангелії (1056-1057рр.)
В Київській державі існували такі школи:
1. Школи грамоти існували переважно в містах (в село грамота не проникала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні.
Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.).
2. Школи книжного учіння або училища, де збирали дітей знаті. Навчальні групи тут складались з 8-10 дітей і більше. Ці школи часто створювались за вказівкою князів. Так, за вказівкою князя Володимира, як пишеться в літописі “Повесть Временых лет…” князь нача поимати нарочито чада и даяти нача на учение книжное…(Полное собр. Русских летописей. М. 1962 Т.1 – с. 118). Як навчальні книги використовувались літературні переклади, оригінальні книги давніх руських авторів. Навчання проводились так: учитель читав і коментував текст, пояснював терміни, ставив учням запитання…
Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл "книжного вчення" були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Мудрого (1037 р.) і ін. Остання існувала при Софійському соборі і мала міжнародне значення. Це була школа підвищеного типу, тут велося переписування книг, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою.
Оскільки розвиток освіти в Київській державі був тісно зв’язаний з поширення християнства важливого значення набувають:
3. Монастирські школи
У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. З її стін виходили не лише вищі духовні ієрархи (ігумени, єпископи і т. д), а й видатні діячі давньоруської культури, представники богословсько-філософської думки. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, був постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі.
Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аскетичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя.
З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення.