11. Лікування гіпертензії у хворих з метаболічним синдромом

ТА ОЖИРІННЯМ

Метаболічний синдром – це поєднання факторів серцево-судинного ризику, а саме: артеріальної гіпертензії, абдомінального ожиріння, дисліпідемії та інсулінорезистентності. Критеріями метаболічного синдрому відповідно до рекомендацій Міжнародної федерації з вивчення цукрового діабету (2007р.) є наступні:

1. Абдомінальний (центральний) тип ожиріння, що визначається за окружністю талії з урахуванням етнічних особливостей:

- для європейців ≥94см у чоловіків і ≥80 см у жінок;

2. Плюс наявність будь-яких двох факорів з чотирьох наведених:

- підвищений рівень тригліцеридів ≥1,7ммоль/л (≥150мг/дл) або проведення специфічної гіполіпідемічної терапії;

- знижений рівень холестерину ліпопротеідів високої щільності: менш ніж 1,04 ммоль/л у чоловіків та 1,29 ммоль/л у жінок, або проведення специфічної гіполіпідемічної терапії;

- артеріальна гіпертензія: АД ≥130/≥85 мм рт.ст. або проведення антигіпертензивної терапії;

- підвищений рівень глюкози в плазмі крові натще ≥5,6 ммоль/л (100 мг/дл) або раніше діагностований цукровий діабет ІІ типу.

Ризик серцево-судинних ускладнень залежить від типу розподілу жиру в організмі: „центральне”(абдомінальне, андроїдне) ожиріння зумовлює більший ризик, ніж „нижнє” (гіноїдне). Для кількісної оцінки типу розподілу жирової тканини в організмі використовують окружність талії. За норму в Європі вважається окружність талії <94см у чоловіків і <80 см у жінок, в США - < 102 см та <88 см відповідно.. У чоловіків з метаболічним синдромом в 4 рази зростає ризик фатальної ІХС, в 2 рази - цереброваскулярних захворювань та смерті від всіх причин. Метаболічний синдром у жінок супроводжується підвищенням ризику ІХС. У пацієнтів з метаболічним синдромом в 5-9 разів частіше розвивається цукровий діабет. Враховуючі високий ризик ускладнень, що розвивається на тлі метаболічного синдрому, цей симптокомплекс потребує лікування. Його метою є зменшення ваги тіла, нормалізація АТ, поліпшення показників ліпідного та вуглеводного обміну.

Зменшення ваги тіла є етіологічним та ефективним методом лікування АГ у хворих на ожиріння.

Маса тіла являє собою один із небагатьох факторів ризику серцево-судинних ускладнень АГ, які піддаються модифікації, а її зменшення є одним із ключових заходів попередження інсульту, інфаркту міокарда та серцевої недостатності. Основні принципи зниження ваги полягають у зміні способу життя, що включає:

• вживання їжі, збагаченої овочами та фруктами зі зниженою єнергоціностю за рахунок меншого вмісту жирів;

• збільшення фізичної активності, яка має становити не менше 30 хвилин на день або 150 хвилин на тиждень. Хворим на АГ необхідно віддавати перевагу аеробним (динамічним) фізичним вправам – ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, катання на ковзанах і лижах. Ізометричні (силові) навантаження допускаються в разі включення аеробного компоненту, наприклад багаторазове підіймання невеликої ваги.

Таблиця 25