Ряд останніх досліджень дозволив визначити найбільш ефективні комбігації та відмовитися від деяких з них через недостатню ефективність.

Таблиця 17

Рекомендовані комбінації антигіпертензивних препаратів

 

Діуретик + інгібітор АПФ

 Діуретик + блокатор рецепторів ангіотензину ІІ

 Бета-адреноблокатор + дигідропирідиновий антагоніст кальцію

 Інгібітор АПФ + антагоніст кальцію

 Блокатор рецепторів ангіотензину ІІ + антагоніст кальцію

НАГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Лікар повинен оглянути хворого не пізніше, як через 2 тижні після призначення медикаментозної антигіпертензивної терапії. Якщо АТ знизився недостатньо, слід збільшити дозу препарату або поміняти препарат, або додатково призначити препарат ін­шого фармаколо­гічного класу. Найбільш раціональні ком­бінації вказані в табл. 12. В подальшому хворого слід регулярно оглядати (кожні 1–2 тижні), доки не буде досягнутий задовільний контроль АТ. Після стабілізації АТ оглядати хворого слід кожні 3–6 місяців. Тривалість антигіпертензивної терапії становить багато років, як правило, все життя. Відміна лікування супроводжується підви­щенням АТ до рівня, який був до початку лікування або вище. Проте у випадках тривалої нормалізації АТ можна спробувати зменшити дозу або кількість препаратів, пильно контролюючи стан хворого.

На підставі результатів дослідження НОТ експертами ВООЗ (1999) сформульовано рекомендації щодо застосування ацетилсаліцилової кислоти. Вважають, що ацетилсаліцилову кислоту у малих дозах (75-100 мг на добу) доцільно застосовувати у хворих на АГ, у яких артеріальний тиск добре контролюється медикаментозно, і, у яких є високий ризик ІХС, але при цьому немає високого ризику виникнення кровотечі із шлунково-кишкового тракту або інших геморагій.

7. Резистентна артеріальна гіпертензія

Резистентною (рефрактерною) вважають артеріальну гіпертензію, якщо за умови призначення трьох або більше антигіпертензивних препаратів у адекватних дозах (один з яких обов'язково є діуретик) не вдається досягнути цільового рівня АТ.

Частота резистентної гіпертензії за різними даними коливається від 5 до 18 %. Розрізняють істинно резистентну і псведорезистентну АГ. Тільки у 5-10 % пацієнтів, у яких АТ не вдається адекватно контролювати, гіпертензія є дійсно резистентною. У більшості випадків, можна досягти ефективного зниження АТ за умови виключення причини псевдо-резистентності, Найбільш поширеною (у 2/3 випадків) причиною резистентної гіпертензії є низька прихильність пацієнтів до лікування і нераціональний режим призначення ліків.

Таблиця 18

Причини резистентної гіпертензії

1. Причини псевдорезистентної АГ

 Помилки при вимірюванні АТ

• використання звичайної манжетки у пацієнта з ожирінням

• “офісна” гіпертензія (білого халату)

• псевдогіпертензія у людей похилого віку

 Відсутність або недостатня модифікація способу життя

• ожиріння

• надмірне вживання алкоголю

• надмірне вживання солі

 Низька прихильність пацієнта до лікування, що обумовлена

• недостатньою обізнаністю щодо проблеми АГ

• низьким культурним рівнем

• великою кількістю призначених ліків

• наявністю побічних ефектів

• економічним фактором

 Перевантаження об’ємом, що обумовлене:

• неадекватною терапією діуретиками

• надмірним вживанням солі та рідини

 Нераціональний режим призначення ліків

• неадекватна частота прийому

• нераціональні комбінації

• неадекватні дози

 Медикаментозно залежні

• прийом препаратів чи агентів, що підвищують тиск:

кортикостероїди, анаболічні стероїди, нестероїдні

протизапальні засоби, кокаїн, амфетамін, нікотин,

кофеїн, симпатоміметики, пероральні контрацептиви,

трициклічні антидепресанти, циклоспорин,еритропоетин,

аноретики, хлорпромазин, інгібітори моноаміноксидази

 Особливі стани:

• інсулінорезистентність

• синдром нічного апное

2. Причини істинної резистентності АГ

 Невиявлена вторинна гіпертензія

 Гіпертонічна хвороба або вторинна гіпертензія тяжкого перебігу

 Цукровий діабет

Причиною істинної резистентності АГ часто є вторинна гіпертензія. Найчастіше нерозпізнаними залишаються реноваскулярна гіпертензія та АГ, що зумовлена гіперальдостеронізмом. Тактика лікування резистентної АГ передбачає призначення раціональної комбінації 3-5 антигіпертензивних препапатів різних класів в адекватних (інколи максимальних) дозах. Одним з них обов’язково повинен бути діуретик. Перевагу мають препарати тривалої дії, які можливо призначати 1-2 рази на добу, що підвищує прихільність хворих до лікування.