10. Хімічні перетворення основних хім..Елементів у природі на прикладі Стронцію-90, Цезію-137, Меркурію.

Найтоксичним для людини та ін..живих істот є радіоаактивний Стронцій-90 (Sr). За хім.. властивостями він споріднений Кальцію, та потрапляючи до організму накопичується в кістках та контактує з кров’ю.

Стронцій-90 - один із продуктів розпаду Урану, має великий період напіврозпаду. Його джерела- АЕС, ядерні вибухи. Стронцій-90 разом із Кальцієм мігрує з грунту, води до організму рослин, тварин, людини і здатний накопичуватись у кістках до загрозливих концентрацій.

Другий шкідливий продукт розпаду атомного ядра – радіоактивний ізотоп Цезій-137 (Cs). За властивостями він споріднений Калію, тому здатний швидко велючатись у біогеохімічний цикл останнього, циркулюючи з ним за харчовими ланцюгами. Отже, Цезій-137 є канцерогеном9ре-на або фізичний агент, які пригнічують діяльність еритроцитів крові та сприяють розвитку злоякісних утворень).

Ці два радіоактивні ізотопи – приклади «нової речовини» в біосфері, тобто ре-ни, яка не існувала в природі до інтенсивного розвитку люд.діяльності.

Завдяки діяльності людини потік Меркурію (Нg) на 60% (порівняно з до індустріальним періодом). Ртуть та сполуки Меркурію надзвичайно токсичні. Особливоо небезпечні для живих істот органічні похідні Меркурію, наприклад , йон метилмеркурій СН3Hg+ та диметилмеркурій (СН3)2Hg. Процес утворення таких форм Меркурію відбувається у природі без участі людини. Деякі мікроорганізми здатні метилірувати сполуки Меркурію, що залишились після пром..діяльності людини.

11. Характеристика типів екорегуляторів (хемомедіаторів) у природі: ферромони, алломони, екзогенні та ендогенні речовини тощо.

Екорегулятори (хемомедіатори) – хімічні речовини, посередники між живими організмами, між організмами і середовищем.

У відносинах між особами одного виду приймають участь хемомедіатори, які називають феромонами. Їх відрізняють від алломонів, які сприяють міжвидовим взаємодіям.

На вплив абіотичних факторів середовища (сівтло, радіація, температура, вологість, рН та ін..) організми можуть відповідати продукуванням специфічних речовин:

• ендометаболітів - речовини, які залишаються в організмі та пом’якшують вплив зовнішнього фактора (наприклад, речовини-кріопротектори у зимуючих тварин);

• екзометаболіти – речовини, які виділяються у зовнішнє середовище та формують його специфічні властивості(наприклад, гідроген-пероксид, який виробляється деякими гідробіонтами – мешканцями водойм, визначає окисно-відновні властивості природної води).

У деяких випадках не можна чітко розгалужувати ці чотири поняття. Наприклад, у термітів ендометаболіти, котрі регулюють линяння, є водночас алломони, які впливають на розмноження симбіотичних бактерій, які мешкають у їхньому кишечнику. Крім того, всі ферромони можна розглядати як екзометаболіти, тому що вони виділяються у зовнішнє середовище.