Тема 8 Органызацыя обслуговування в-ва

Слад ы завдання системи обслуговування в-ва.

Вся система обслуговування повинна відповідати вимогам:

Запобігати можливим порушенням норм і безперебійного перебігу осн.в-ва, і носити профілактичний характер, забезпечувати гнучкість, мінімальну перебудову і спадкоємність, сприяти регламентації допоміжних і обслуговуючих процесів, забезпечу вати виробництво високоякісної продукції з найменшими затратами.С-ма обслуговування в-ва вкл..:допоміжні цехи(РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ, ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ), обслуговуюче г-во(транспортні, складські), служби та дільниці складів, основних і виробничих підрозділів(складські дільниці, інструм.комори).

2. Організація інструментального г-ва

ІГ-сукупність аг заводських і цехових підрозділів, які забезпечують придбання, виготовлення, ремонт, облік, зберігання спеціалізованого інструменту та технолог. Оснащення. До складу відносять:відділ, який займається придбанням інструментів які виготовл. На спеціалізованому п-ві; цехи і дільниці по проектуванні та виготовленні інструменту безпосередньо на п-ві; центральний інструментал ний та образивний склади, які здійснюють зберігання, облік, розподіл в окремих цехах інструментів і технолог. Оснащення;цехові інструментально-роздаткові комори, які забезпечують робочі місця інструментом та технолог. Оснащенням; заточувальні майстерні. Гол. Завдання ІГ-безперебійно і в потрібній кількості забезпечувати цехи і робочі місця якісним інструментом і оснащенням з мінім. Затратами на їх виготовлення і придбання.

1 Поняття, завдання, напрями

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

2. Розподіл праці.Кооперація

Виділяють наступні основні види поділу праці:

1) Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

2) Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

3) Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

4) Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. 5) Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Кооперація праці - це об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм її поділу.

Кооперація - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

o всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

o всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

o всередині підприємства, яке здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

3.Норми витраь праці

 На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них наступні:    1. Норма часу – це максимально допустимі витрати робочого часу (в люд/год., люд/хв.) на виготовлення одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному  використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов.  2) Норма виробітку, яка визначає кількість продукції, яку потрібно виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах ) і виражають необхідний результат діяльності працівників. Норма обслуговування визначає кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування: Норма чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт.    5) Норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові.

4. Організація роботи трудових колективів

Форми та системи оплати праці

Існує тарифна система оплати праці, яка складається з наступних елементів: Тарифні сітки, які встановлюють диференціацію в залежності кваліфікаційних розрядів та різновидів робіт. Тарифні ставки, які визначають розмір оплати праці за одиницю часу. Тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких всі роботи розділяються на групи і встановлюються вимоги до відповідних виконавців робіт. Доплати до тарифних ставок за шкідливість, суміщення професій, розширення зон обслуговування, оплати на дорічний час та інше.

Взагалі працівники можуть отримувати заробітну плату по одному з трьох варіантів: 1. За свою продуктивність праці, тобто за кожну одиницю виробленої продукції чи виконаної роботи ( відрядна форма оплати праці ). 2. За відпрацьований час ( почасова форма ). 3. За будь-яке поєднання цих двох перших варіантів. Для того, щоб компенсувати турботу працівників з приводу можливих коливань рівня їх заробітної плати всі роботодавці в цьому світі збільшують погодинну оплату відрядників. В Україні використовується дві почасові системи оплати праці: – проста-почасова; – почасово-преміальна. При простій почасовій системі оплати праці заробіток робітника визначається кількістю відпрацьованого часу, та рівнем оплати ( тарифній ставці ) за фактично відпрацьований час. Почасово-преміальна – це проста почасова, яка доповнена преміюванням за досягнення конкретної кількісних та якісних результатів. Умови преміювання – це ті виробничі вимоги невиконання яких зумовлює невиплату нарахованої премії, або зменшує її. Приклади показників та умов преміювання: 1. Виконання та перевиконання виробничих завдань. 2. Робота по технічно-обгрунтованим нормам. 3. Зниження браку. 4. Здача продукції з першого пред’явлення. Система оплати за посадовими окладами практично ні чим не відрізняється від простої почасової і використовується для службовців. Відрядна форма оплати праці стимулює поліпшення об’ємних та кількісних показників роботи. Вона використовується, якщо збільшення виробітку веде до підвищення ефективності роботи підприємства або іншої економічної організації у цілому.  Заробітна плата за цією системою розраховується як добуток тарифної ставки і кількості об`єкту оплати