6. Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці.

Походження:

• Козацьке походження (О. Прицак у 20 ст. підтримав цю версію)

• Теорія норманського походження Київської Русі ( у 18 ст. )

Норманами називали дружинників, військових Данії. Швеції, Норвегії. Їх набирали на службу монархи з усієї Європи. Норманісти заперечували значення місцевого населення. У них зявилися опоненти представники російської думки;

• Антинорманіська;

• Неонорманіська (поч.. 20 ст.) – стверджувала, що держава була заснована словянами, але не без норманістів.

К.Р. була заснована словянським населенням 11-12 ст. в історичних джерелах Йордана.

Сучасні історики вважають, що в 10 ст. існують свідчення про державне обєднання :

• Влада була відчужена від народу;

• Населення розміщене по певній території;

• Стягнення данини;

• Зявилися міські центри, укріплення.

На середину 9 ст. закінчся процес обєднання у державу.

Причини розпаду:

1. Розвиток феодальних відносин;

2. Відсутність визначеного захисту;

3. Величезні території були об’єднані номінально;

4. Слабкі внутрішні зв’язки величезної території;

5. Землі були об’єктами війни.

6 грудня 1240 р. був взятий Київ. (розпад К.Р.)

7. Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів.

Давньоруська народність, що нібито була далекою попередницею єдиного радянського народу, створювала ілюзію органічної єдності російської держави, приховуючи її імперську суть. Вона надавала експансії Московської держави на українські землі "пристойного вигляду" возз'єднання єдиного руського народу. В полоні цього дуже давнього політичного міфу національної єдності Російської імперії і нині перебувають більшість провідних політиків Заходу. Не спростувавши безпідставних тлумачень щодо етнічної єдності слов'янського ядра Московської імперії і не звільнивши історичну правду від політичних спотворень, ми не побудуємо міцного фундаменту української державності. Відродження Російської імперії у формі Радянського Союзу виглядатиме як відновлення історичної справедливості й возз'єднання насильницьки розірваного на частини колись єдиного етносу — давньоруської народності.

Точки зору проблеми руської народності:

1. Грушевський та інші дослідники. – Давньо руська держава була заснована для етнічної спільноти.

2. Погодін, Трацько, Соловьйов – що територія К.Р. стла формувати 3 народи: українські, білоруські та російські.

3. На території, які входили у подальшому стали формуватися і росіяни і білоруси : 14ст – білоруси, кін. 12 ст – росіяни, 9 ст. – українці.

8.Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".Назви Мала і Велика Русь виникли задовго до того, як на землях сучасної Росії сформувалась єдина держава. Їх започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах колишньої загальноруської (близько 1303 р.). Цей феномен був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу «Великої Русі» (у грецькій огласовці — Росії), що охоплювала 19 єпархій, «Малої Русі», в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував себе «князем усієї Малої Русі»; «королем Ляхії та Малої Русі» називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Юрія-Болеслава. Наприкінці X – в першій половині XІ ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир – місто, що його заснував і назвав власним ім’ям князь Володи­мир Святославич. Він передав управління краєм своєму сину Всеволодові. Місто Володимир стало осередком єпископства і головним центром розвитку культури у регіоні.

По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава – Ростиславичі, а на Волині – Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха.

У 1084 р. в Галичині утворилися три князівства, в яких запанували брати Ростиславичі. Найстарший з них Рюрик во­лодарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром, приблиз­но до р. Стрий. Василькові належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину українських Карпат. На північ від нього лежало Зве­нигородське князівство. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. В 1099 р. він, спільно з Васильком, переміг військо угорського короля в битві під Перемишлем. На деякий час це припини­ло напади Угорського королівства на Підкарпаття