66. Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.

Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. сталося дуже незвичайним шляхом. кровопролиття зовсім не було, а розбрат і внутрішня боротьба відбувалися в стані колишніх поневолювачів України.

Уже в середині 1980-х рр. навіть найбільшим радянським оптимістам стало зрозуміло, що СРСР охопила економічна криза. Директивна економіка, заснована на командно-адміністративних засобах управління, ставала дедалі неефективнішою. Особливо яскраво це спостерігається у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Поряд із цим вкрай неефективним і марнотратним виробництвом колосальних масштабів сягали втрати зернових, цементу, металу, нафти, добрив, лісу та інших ресурсів під час видобутку, переробки, транспортування і зберігання. На часткову компенсацію цих витрат щорічно СРСР витрачав стільки ж коштів, скільки й на житлове капітальне будівництво (у 1989 р. — понад 40 млрд. рублів й праця 2,5 мільйонів чоловік).4 Величезна кількість підприємств була нерентабельною. На їх підтримку з держбюджету йшли значні дотації — до 23 млрд. рублів.

Фактично експорт природних ресурсів був головним і єдиним фактором, що дозволяв Держплану СРСР від самого початку 1970-х рр. компенсувати прірву між доходною і видатковою частинами бюджету країни.

Звичайно, подібний стан справ не міг тривати довго. Вже у 1980-ті рр. зменшення валютних надходжень призвело до того, що у Радянського Союза зникли кошти на закриття багаточисельних "дірок" в економіці. Саме тут країна і відчула наступ кризи, уникнути якої можна було тільки двома шляхами. Одним з них було здійснення фундаментальних економічних реформ. Проте це було малоймовірним, оскільки економіка у нас визначалася ідеологією, а комуністична ідеологія взагалі не піддавалася реформуванню.Крім того, будь-які реформи потребують додаткових витрат, а вільних коштів як раз не було. Другим шляхом було зменшення витрат, спроба "жить по средствам", аби віднайти кошти на підтримку економіки та її поступову модернізацію. І в цьому сенсі цікаво було б розглянути структуру радянських витрат, котра проллє додаткове світло напричини неспроможності СРСР подолати кризу та його остаточного розвалу.

Найбільшою статтею витрат протягом історії СРСР залишалася військова тема. В останні десятиріччя існування країни вона поглинула більше третини загальних радянських витрат. Тривале наздоганяння американців у галузі озброєння в 1970-ті рр. ознаменувалося досягненням нетривкого військового паритету. Це коштувало СРСР такої супермілітаризації економіки, що загрожувало їй деградацією.

67. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.

Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму та забезпеченості прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі та розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991р. Верховна Рада республіки прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободу релігійних переконань. Верховна Рада 5 грудня 1991р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалось, що Українська держава буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатись до Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ.

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відноси стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці.

Важливе значення для підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її території міжнародних договорів. У ньому зазначалось, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної співпраці, Україна розглядає укладені та ратифіковані нею міжнародні договори як невід'ємну частину національного законодавства. Ці й інші акти молодої республіки засвідчили появу на політичній мапі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва. Лише впродовж січня 1992 р. незалежну Україну визнали ще 37 держав Європи, Америки, Азії, Африки, а до кінця року їх кількість зросла до 132, зокрема 106 встановили з нею дипломатичні відносини на рівні посольств. За цей же період було укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.

Цей період, окрім міжнародного визнання незалежної України, характеризувався активним процесом кристалізації її головних зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів. Вони формувалися на засадах основоположних для нашої держави документів -Декларації про державний суверенітет, Акта про незалежність України. Однак повноцінну теоретичну основу зовнішньої політики України ще належало створити.