3. Історичні джерела про найдавніше населення на території сучасної України: археологія, антропологія, лінгвістика, міфологія, писемність.

Історичне джерело – пам’ятка минулого за допомогою якого можливо вивчити минуле:

1. Речові джерела (археологія – наука про старожитності, яка вивчає минуле за допомогою археологічних розкопок, дослідів науковців та археологічних знахідок);

Археологічна культура – це сукупність археологічних пам’яток створений в певний період часу на певній території. Яка характеризує поховальні обряди, побутове повсякденне життя та вірування їх носіїв.

Антропологія – наука про розвиток і зміни тіла людини та людських рис.

2. Письмове джерело

Писемність – графічний спосіб передавання вербальної інформації.

Лінгвістика – наука про найбільш загальні закономірності розвитку мов.

Міфологія — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

4. Етноніми "Русь" і "Україна"

У 1185 р. зіявляється термін Мала Русь – Західна територія України. В російських документах щодо України заявляється назва Малоросія ( 19-20 ст)

Етнонім – назва народу

Слово Русь – ірано-мовного походження:

1. Гідронімічна – водні простори середини річки Дніпра

2. Рось – фіно-угорська теорія

3. Русами місцеве населення називали тих, кого називали варягами.

Термін Україна вперше зустрічався в 1187 у літописах:

1. Російські лінгвісти словом Україна позначали території на яких знаходилися кордони;

2. Б.Грінченко з огляду на лінгвістику – Україна це слово, яке позначає територію людей у яких життя пов’язане з землею, вони залежать від сонця, суфікс «іна» - територія яка щось дає.

Стосовно назви «Русь» в історичній літературі точилося багато суперечок. Сучасні науковці вважають, що це слово – іраномовного походження, пов’язане з назвою сарматських племен (роси, росомани, роксолани). На межі VІІІ–ІX ст. воно поширилося на Середньому Дніпрі, і літописні поляни стали називатися, як повідомив давній автор, руссю. З часом ця назва поширилася й на інші племена, що увійшли до складу Київської князівської держави. Вірогідно, зі словом «русь» пов’язані й давні назви річок зазначеного регіону – Рось, її приток Росави й Роставиці.

Гіпотеза про норманське коріння слова «русь» не може вважатися прийнятною, оскільки жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги. Крім того, один із найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840–880) чітко називає русів слов’янським племенем.

Назва «Україна» є історично пізнішою. У 1187 р. її вперше фіксує Київський літопис. Спочатку вона вживалася для визначення земель порубіжжя.

5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.

Християнство було запроваджене у 988 році Володимиром Святославовичем.

Причини запровадження християнства:

Феодалізація суспільства – потрібно було знайти ідеологічне обґрунтування для ствердження право влади за однієї особи.

Політиїзм – віра в багатьох богів. У православ’ї світська влада вища за релігіїну.

Запровадження християнства – єдиний кодекс законів.

Запровадження християнства — це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку. Хрещення Русі - це одна з найважливіших подій в нашій історії, яка визначила шляхи подальшого розвитку Київської Русі, а потім – і української держави. Запровадження нової релігії – це питання не тільки еволюції світогляду (хоча одного цього достатньо, щоб говорити про глобальність змін), це й зміни у політичному курсі та суспільному житті.

Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обґрунтувало право князя – імператора на владу. Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівня до співдружності європейських країн, прилучається через зв’язки з Візантією до античної культурної спадщини.