55. "Холодна війна" як фактор післявоєнного розвитку України в складі срср.

Ключовий напрям повоєнної історії України окреслився низкою заходів, здійснюваних як радянською владою, так і всім українським суспільством, з метою пристосування до нових геополітичних обставин. Адже з війни УРСР вийшла не тільки зруйнованою і спаплюженою, але багато в чому й зміцнілою: розширилися, охопивши майже всі етнічні терени, її кордони, докорінно змінився склад населення, зросла політична й економічна вага в СРСР. Республіка, хоч і не здобула можливості проводити самостійну зовнішню політику, зробилася членом багатьох впливових міжнародних організацій, а її західними сусідамистали держави з такою ж соціалістичною орієнтацією. Крім того, суттєвий вплив на весь розвиток СРСР після Другої світової війнисправило наростання міжнародної напруженості, ідеологічне та політичне протистояння США, назване «холодною війною».

56. Післявоєнна відбудова України. Оун-упа в боротьбі проти радянської влади на Західній Україні. Ліквідація греко-католицької церкви та її наслідки.

Особливості відбудови в Україні:

• Значні масштаби відбудовчих робіт (більше ніж у будь-якій іншій країні Європи)

• Розрахунок лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. «Холодна війна» робила неможливим використання західної, перш за все американської фінансової та технічної допомоги. Широке використання для відновлення потужностей промисловості, залучення техніки та обладнання, що отримував СРСР як репарації

• Під час відбудови ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80 % капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7 % капіталовкладень)

• Відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом

• Економіка України відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, завдяки розвитку нових промислових центрів за Уралом та Казахстані доля України в загальносоюзному виробництві знизилась з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р.

• Вагома роль адміністративно-командної системи. Саме вона давала змогу в короткий термін мобілізувати і зосередити значні матеріальні та людські ресурси на певних об'єктах

• Непропорційно велика роль ідеології, яка знаходила свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах: соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів;

• Ускладнення процесу відбудови голодом 1946—1947 pp.

• Нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій

• Широке використання під час відбудовчого періоду праці в'язнів ГУЛАГу і військовополонених (222 тис. осіб, що утримувалися у 23 таборах)

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність УПА при сильній підтримці населення була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню тоталітарного режиму в краї. Загони УПА контролювали значні території Західної України, зберігаючи високу боєздатність. "В УПА міцна дисципліна, добре поставлена виховна робота, добре налагоджене харчування і обмундирування, — писав у звіті командир 48-ї дивізії генерал Князєв. — Частинам дивізії довелось мати справу з добре організованими і озброєними куренями, сотнями, четами".

Проте сталінське керівництво на той час вже мало змогу організувати широкі винищувальні акції проти УПА: у Західній Україні було зосереджено величезну кількість регулярної армії, утворені Львівський і Прикарпатський військові округи. У всіх районних центрах були розміщені військові частини, із військ МВС і НКВС створювалися сильні гарнізони, з місцевих жителів формувалися винищувальні батальйони (так звані яструбки), до яких включалися навіть недавні вояки УПА. Всюди була запроваджена комендантська година, проведений перепис населення. Головним методом боротьби з УПА і підпіллям ОУН були жорстокі репресії.

Боротьба радянської влади з УПА (1944—1950-ті pp.)

Період, дата	Зміст
І період. Грудень 1944 — червень 1945 pp.	Три широкомасштабні антиповстанські операції із залученням великої кількості регулярних військ, військ НКВС, бійців партизанських загонів, каральних загонів (понад 200 тис. з важким озброєнням і авіацією). Здійснено 40 тис. малих операцій
II період. 1946 р.	«Велика блокада». Для проведення операції залучалось понад 60 тис. бійців регулярної армії, НКВС
III період. 1947—1950-ті pp.	Систематичні операції по знищенню, витісненню за межі УРСР бойових загонів УПА

Методи боротьби:

• Військові операції. Проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху

• Облави і арешти тих, хто підозрювався у співробітництві з повстанцями

• Арешт і депортація у східні райони СРСР підозрілих у зв'язках з повстанцями, членів їхніх сімей і близьких. Акції тривали до 1949 р. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб

• Агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення

• Дія перевдягнутих у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор над місцевим населенням

• Створення загонів самооборони

• Здійснення політики радянізації

• Амністія учасникам повстанського руху (першу було оголошено у травні 1945 р. Амністовано 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Радянської армії. Із них 17 тис. осіб було заарештовано. До 1949 р. було об'явлено ще чотири амністії, але вони вже не мали такого успіху)

У боротьбі з УПА загинуло 30 тис. цивільних (партійні, державні функціонери, голови колгоспів, керівники підприємств, учителі, лікарі тощо), понад 25 тис. військових, міліціонерів, прикордонників

З приходом радянської влади в Західній Україні почався наступ на греко-католицьку церкву, що була найсильнішою ланкою між українцями й Заходом і виступала духовним натхненником українців у національно-визвольних змаганнях. До встановлення радянської влади на Західній Україні греко-католицька церква складалася з 3040 парафій і 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Видавалося 3 тижневики і 6 місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків, було 520 ієромонахів, 1090 монахинь, 540 семінаристів. Вона об'єднувала понад 5 млн. віруючих.

"Самоліквідація" греко-католицької церкви була підготовлена НКВС за прямою вказівкою Сталіна. Керував цією акцією один з керівних працівників органів безпеки Г.Карпов, який тісно співпрацював з верхівкою Російської православної церкви (РПЦ), очолюючи відповідну Раду в справах цієї церкви при РНК СРСР. Він підготував інструкцію про ліквідацію греко-католицької церкви і надіслав 15 березня 1945 р. Сталіну, Молотову і Берії.

Рішення Собору щодо ліквідації греко-католицької церкви не було канонічним, оскільки замість заарештованих перед тим греко-католицьких єпископів його провели священнослужителі Російської православної церкви о. Антоній Пельвецький і о. д-р Михайло Мельник, які 24 і 25 лютого 1946 р. були висвячені на єпископів, а день перед тим перейшли в православ'я і постриглись у ченці, отже, вже не були греко-католицькими священиками.

Крім того, що греко-католицька церква офіційно переслідувалася, більшовики часто грабували і закривали церкви, розганяли людей з богослужінь, нищили ікони, публічно знущалися з релігійних почуттів українського населення. Церква на довгий час була загнана у підпілля. Львівський собор назавжди залишиться актом брутального насильства над сумлінням українців Західної України.