25.Національні та соціальні завдання визвольної боротьби українського народу в програмах і діяльності політичних партій 1905–1916 рр. Розкол в українському національно-визвольному русі.

26.Формування партії есерів і анархістських організацій на рубежі ХІХ–ХХ ст. Есери (соціалісти-революціонери) — найвпливовіша серед загальноросійських партій, що діяли в українських губерніях. Партія соціалістів-революціонерів утворилася напр. 1901 — на поч. 1902 р. шляхом поступового злиття кількох угруповань народницького напряму. Молоде покоління народників опинилося під впливом марксизму, хоч сумнівалося, чи вдасться пристосовувати ідеї К. Маркса до російської дійсності. Однак воно більше не розраховувало на самих селян і шукало підтримки серед промислового пролетаріату. Відкинувши тероризм як найефективнішу форму боротьби, есери зберігали організацію бойовиків, яка на замовлення ліквідовувала царських чиновників. У 1901 —1904 pp. жертвами цієї партії стали міністр народної освіти Боголєпов, міністри внутрішніх справ Сипягін і Плеве, великий князь Сергій Романов. Есерівська партія не могла похвалитися дисципліною, між її лідерами точилося суперництво. Конспірація не витримувала жодної критики навіть в організації бойовиків. За всіма цими ознаками есери були повною протилежністю партії соціал-демократів, створеної В. Леніним.

Анархізм- політична течія що проголошує метою знищення держави та зміну будь-яких форм примусу влади вільною й добровільною асоціацією громадян.Формування ідеології анархізму відбувалося протягом 19 ст.У 19 ст симбіоз революційних ідей марксизму та атеїзму створював підґрунтя.На території укаїни поширилися переважно рос ідеологічні течії анархізму.

27.Створення соціал-демократичних організацій в Україні та їх роль в організації І і ІІ з'їздів РСДРП. Більшовизм та меншовизм.Російська соціал-дмократична партія (РСДРП)- російська партія утворилась на 1 зїзді в Мінську в березні 1898 року. У з'їзді взяли участь 9 делеґатів, що репрезентували Союз Боротьби за визволення робітничого класу з Петербурга, Москви, Києва та Катеринослава, єврейський Бунд та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли А. Кремер, А. Ейдельман та С. Радченко. Статут РСДРП був побудований на демократичних принципах, Бунд входив до партії як автономна організація. Партія визнавала право на самовизначення за кожною національністю. Офіційним органом РСДРП визнано «Рабочую Газету», а репрезентантом партії поза Росією Союз Рос. Соціал-Демократів за кордоном. Перший з'їзд не спричинився до розгорнення ширшої діяльності РСДРП. Дуже швидко після цього, більшість чл. партії була заарештована, у тому ч. також члени ЦК. Одночасно в партії почалися розходження щодо програми і тактики. У 1903 в Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції більшовиків і меншовиків. Групу більшовиків н.а II з'їзді очолював Ленін, керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Група членів РСДРП під проводом Леніна, випадково здобула на одному лише засіданні з'їзду більшість голосів, але після цього стала називати себе «більшовиками». В дійсності ж більшість в РСДРП весь час мали меншовики. Фракція Леніна вважала членами партії тільки тих, хто брав активну участь у діяльності партійних органів; меншовики, під проводом Мартова, допускали до партії також її прихильників. Крім того, Ленін і його послідовники вимагали, щоб РСДРП перетворити на централізовану, пов'язану залізною дисципліною організацію-орден, що бореться за монопольну владу в суспільстві. На відміну від більшовиків, меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни». Меншовики перебували з більшовиками в одній партії аж до 1912 (в Україні до серпня 1917), але більшовики мали в РСДРП свій власний «центр», пресу і касу та влаштовували здобування фондів також т. зв. експропріаціями (грабунками банків, поштових кас тощо Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетелі, М. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи.

28.Створення РУП, її еволюція і розпад на нові партії. Кадети. Революці́йна украї́нська па́ртія (РУП) — перша активна політична організація на Центральних і Східних Українських Землях, заснована 11 лютого 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. Антоновичем, М. Русовим, Утворення Революційної Української Партії було історично зумовлене і підготовлене всім попереднім розвитком українського національного відродження. У зв'язку з тим, що в Російській імперії панував монархічно-самодержавний лад при наявності дуже жорстокого поліційного деспотизму і відсутності будь-яких демократичних свобод, вільностей, то виникали, перш за все, політичні партії революційного напрямку, які намагались скинути сомодержавно-феодальний лад шляхом загально-народної революції. На початку своєї діяльності РУП схилялася до терору і збройних виступів проти царського режиму і великих землевласників, потім зосередилася на організації аграрних страйків серед селянства Полтавщини й Харківщини (1902) і на пропагандивній роботі здебільше поміж сільским і міським пролетаріатом. Впродовж перших років свого існування (1900—1902) РУП не мала виробленої партійної програми. Тільки після того, як у січні 1903 р. редакція теоретичного органу партії Гасло офіційно відмовилася від Самостійної України Міхновського, Київська Вільна Громада РУП запропонувала нарис програми. З деякими змінами цей нарис був прийнятий як проект програми на початку 1905 р. і затверджений ІІ з'їздом партії у грудні того ж року. В наслідок особливостей становлення в РУП від самого початку стикалися й перехрещувалися різноманітні, навіть взаємовиключні, течії та впливи: соціал-демократична, націонал-демократична, неонародницька (есерівська) і дрогоманівська. Цілком очевидно, що кожний напрям у РУП поступово еволюціонував, змінювався, що врешті-решт призводило до чіткішої внутрішньої політичної диференціації і відокремлення від РУП самостійних політичних партій і груп. Якраз останній факт дає право стверджувати, що РУП дійсно належить визначна роль у формуванні партійно-політичної атмосфери Наддніпрянської України передреволюційного періоду. Таким чином, еволюцію РУП варто розглядати як складний і неоднозначний процес, що мав суперечливий характер. На початку ХХ ст. в Надніпрянській Україні утворилися і діяли українські політичні партії, які за соціально-політичною спрямованістю, стратегією і тактикою умовно можна поділити на три основні групи:

1. ліворадикальні партії: Революційна українська партія (РУП), Українська соціал-демократична партія (УСДРП);

2. ліберально-демократичні: Українська демократична партія (УДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська демократично-радикальна партія (УДРП);

3. національно-радикальні: Українська соціалістична партія (УСП), Українська народна партія (УНП).

Якщо ж в основу типології українських партій покласти вирішення національного питання, то можна виділити дві групи:

1. партії, що виступали за автономію Укпаїни (РУП, УСДРП, УДП, УРП, УДРП) і

2. партії, що відстоювали державну самостійність України (РУП на початковому етапі свого утворення, УСП та УНП).

Конституці́йно-Демократи́чна Па́ртія (Кадети — за першими літерами перших двох слів К і Д) (рос. Конституционно-Демократическая Партия) — російська ліберальна партія, з квітня 1906:  — Партія народної свободи. У політичній частині програма кадетів виступала за перетворення Росії в конституційну і парламентарну монархію з кабінетом міністрів, відповідальним перед двопалатним парламентом, що вибирався на основі всезагального виборчого права. Програма партії включала вимоги свободи слова, совісті, зібрань, недоторканості особи та життя тощо У національному питанні кадети визнавали право на розвиток національної культури неросійських народів, але були проти перебудови Росії на засадах автономії чи федерації (автономні права в межах імперії визнавалися лише за Польщею і Фінляндією). На початку 1914 лідер кадетів П. Мілюков виступив на засіданнях Думи проти заборони святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка. Третина програми партії (19 параграфів із 57) була присвячена соціальній політиці Її аграрна частина передбачала наділення землею безземельних і малоземельних селян за рахунок державних, удільних, кабінетських та монастирських земель, а також часткового відчуження приватновласницьких угідь за умови компенсації їх власникам державою за справедливою, а не ринковою вартістю. У робітничому питанні програма вимагала поширення законодавства на всі види найманої праці, поступового введення 8-годинного робочого дня, права робітників на страйки і утворення організацій, обов'язкового державного страхування тощо. Кадети виступали прихильниками мирного, конституційного розвитку Росії, відмовляючись від радикальних методів боротьби з урядом.

29.Столипінська політика та її наслідки для України. Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства. Основним законодавчими актами реформи були: указ від 9(22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. У 1909—1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи, які поступово взяли ініціативу в проведенні законів 1910 і 1911 рр., організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація українського села здійснювалася повільно порівняно з країнами Західної Європи і була перервана війною 1914 р.

30.Державна дума Росії 1906–1916 рр. і українці в ній. Державна дума Росії 1906–1916 рр. і українці в ній. Державна дума Російської імперії— законодавчий орган Російської імперії, який з'явився в результаті революції 1905—1907. Дума була нижньою палатою парламенту, верхньою палатою була Державна рада Російської імперії Політичною платформою Української парламентської громади була автономія України. М. Грушевський уклав декларацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою фрації.У Другій Думі теж була існувала українська парламентська група — Українська трудова громада, що налічувала 47 членів і видавала часопис — «Рідна справа — Думські вісті». У ній друкували промови членів, заяви Громади. Українська група домагалася автономії України, місцевого самоуправління, викладання української мови у школах, поширення української мови в судах, церкві. Для того, щоб мати підготовлених педагогів, Громада вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах Києва, Харкова та Одеси, запровадження навчання української мови в учительських семінаріях.Зміна виборчого законодавства після розпуску ІІ Державної думи, стала головною причиною відсутності у парламенті третього та четвертого скликання представників українського національного руху та, як наслідок, українських парламентських груп.Українське питання залишалося актуальним і в роботі Третьої Думи. Перше питання з цієї теми, якому Дума змушена була приділити увагу, це було українське шкільництво. У 1908 році 37 депутатів внесли на розгляд парламенту проект про запровадження навчання українською мовою у початкових школах. Цей проект викликав протест з боку чорносотенних послів та «Клубу Русских Националистов», і йому не дали ходу. У 1909 р. професор Київського університету Іван Лучицький порушив питання про використання української мови в судах України. Це питання також викликало протест і було поховане.У ІV Державній думі українське питання, головним чином, порушувалося під час обговорення депутатами заборони святкування 100-річчя від дня народження видатного поета Тараса Григоровича Шевченка.

31.Лютнева загальноросійська революція 1917 р. та політичні альтернативи її розвитку. Багатовладдя в Україні. Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фатальним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко набираючи силу, переросла в революцію. Протягом надзвичайно короткого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Микола II відрікся від влади і фактично в країні встановився республіканський лад. ісля Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які доміну. вали в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв´язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об´єднання, що утворилося 4 березня 1917 року. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у ц створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі -політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.Багатовладдя-іторична унікальна ситуація яка склалася в Рос імперії коли сформулювалися 3 центри влади.В Україні Тимчасовий уряд, Ради робітничих селянських солдатських депутатів, Центральна рада

32.Загострення загальної кризи Російської імперії влітку–восени 1917 р. і її особливості в Україні. Жовтнева загальноросійська революція 1917 р. та Україна. Велика Жовтнева соціалістична революція, перша в історії звитяжна соціалістична революція, здійснена в 1917 робочим класом Росії в союзі з бідним селянством під керівництвом Комуністичної партії [колишня назва — Російська соціал-демократична робоча партія (більшовиків)] на чолі с В. І. Леніном. Назва «Жовтнева» — від дати 25 жовтня (по новому стилю — 7 листопада) — позбавлення влади Тимчасового уряду Росії і переходу державної влади в руки Рад робочих і солдатських депутатів. В результаті Жовтневої революції була повалена в Росії влада буржуазії і поміщиків і встановлена диктатура пролетаріату, створене Радянська соціалістична держава. Велика Жовтнева соціалістична революція з'явилася торжеством марксизму-ленінізму, відкрила нову еру в історії людства — еру переходу від капіталізму до соціалізму і комунізмуНа відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати» 9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

33.Історичні обставини утворення УНР і УСРР, початку громадянської війни та падіння обох українських республік у 1918 р.. На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій, останній, етап історії Української Центральної Ради (перший - від утворення УЦР до Всеукраїнського нацконгресу; другий - від Всеукраїнського нацкошресу до повалення влади Тимчасового уряду в Петрограді). В основі його - державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повну незалежність України. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної. сторичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:

- український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;

- був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

- відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

- велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

- історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp.

УРСР- існувала з 1919-1991р на території україни створена російськими більшовиками під час українсько-радянської війни 1918-1920 як маріонеткової держави на противагу Український народній республіці.Зброїний конфлікт між Радянською Росією та українською народною республікою в 1917-1921 за контроль над українськими землями колишніми зх.-пд губерніями Рос імперії.Формально-була війною між прихильниками незалежної України зі столицею в Києві(УНР) і більшовицькової маріонеткової УСРР зі столицею в Харкові закінчилася поразкою в 1922р Передумви

-створення автономної УНР зі столицею в Києві,

-більшовики легалізували більшовицькі військові загони в Україні припинення їх розброєння .

34.Українська Центральна рада в боротьбі за автономію України і політика Тимчасового уряду, загальноросійських партій та Рад. Відомо, що російський Тимчасовий уряд надто вороже - ставився до

українських національно-визвольних змагань, проводив відверту шовіністичну політику. Однак втримати закономірний процес українського відродження йомубуло не під силу. Свідченням цього стало прийняття 10 червня 1917 р.,всупереч його волі, 1 Універсалу Центральної Ради, який проголошувававтономію України. Всі загальноросійські партії, крил більшовиків, засудилийого зміст. Більшовики не випадково підтримали в даному питанні ЦентральнуРаду. Зазнаючи переслідувань і перебуваючи в опозиції до уряду, вонипрагнули використати будь-який привід для критики його політики, заручитисяхоч тимчасовою підтримкою іншої політичної сили, яка б зміцнювана їхніпозиції у боротьбі за владу.Якщо ЦК більшовицької партії і даному випадку ставився щодо домаганьЦентральної Ради через зрозумілі причини лояльно, та місцеві більшовики –вкрай вороже. Можливо, це була реакція на ту велику популярність, якоюкористувались українські політичні партії серед українського населення.Більшовики України звинуватили Центральну Раду в тому, що “загальний тон”універсалу заступає класові завдання української революційної демократії,висовуючи на перший план національні прагнення деяких верств українськогонароду”Дана київськими більшовиками оцінка Універсалу на ділі повністюфальсифікувала його зміст. Між тим він зачіпав дуже важливі для Українипитання: ліквідацію поміщицького землеволодіння, запровадження загального,прямого, таємного виборчого права. В ньому не було жодного натяку на якісьнаціоналістичні прагнення". Навпаки, Центральна Рада закликала українськенаселення багатоніональних районів України віднайти порозуміння і іншиминаціональностями і "разом з ними приступити до підготовки новогоправильного життя.Звичайно, е умовах, коли вона перебувала в зеніті політичної слави,заява місцевих більшовиків, які на даному етапі не становили реальноїполітичної сили, могла бути і не помічена нею. Зрештою, це й не булапозиція всієї партії. Однак, як показали подальші події, грубафальсифікація і вороже ставлення до українського національно-визвольногоруху згодом стали політикою всієї РСДРП(б).В одній статті неможливо розглянути всі аспекти взаємостосунківТимчасового уряду з Центральною Радою, проте якщо дати загальну їхнюхарактеристику впродовж літа осені 1917 року. То вони все дужчезагострювалися. Дійшло до того, що уряд видав наказ розпочати судовеслідство над Генеральним Секретаріатом і притягти до кримінальноївідповідальності його. Невідомо як би закінчилась ця справа, коли б ужовтні 1917 року він сам не був посаджений більшовиками до в(язниці.[6] ру́гий універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком 3 (16) липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні Педагогічного музею як відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній раді. Згідно з Універсалом, Тимчасовий уряд визнавав право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат - органами державної влади в Україні. Натомість, УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами та визнати, що Україна не претендує на повну державну незалежність.

35.Гетьманство П.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі. 29квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат за назвою «Українська держава». Суть перевороту полягала у спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну створити нову модель української держави, яка була б здатна зупинити радикалізацію, дезорганізацію та деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д. Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів. Основні причини падіння гетьманату. Основними причинами падіння гетьманату були:- відсутність численної дієздатної регулярної української армії;- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;- вузька соціальна база гетьманату;- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;- скрутне становище трудящих;- наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції;- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

36.ЗУНР, УНР і УСРР на рубежі 1918–1919 рр.: втрачені можливості громадянського миру та національного возз'єднання. Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика; ЗУНР) — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття.

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (за старим правописом: Українська Народня Республіка; УНР) — українська держава, що існувала в 1917 — 1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. 23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, спалахнула Лютнева революція. 2 (15) березня 1917 року російська монархія була повалена, а на місці імперії виникла Російська республіка. У країні встановилося двовладдя. З одного боку замість старого центрального уряду постав Тимчасовий уряд. Він виступав за продовження Першої світової війни, примат приватної власності і демократизацію Росії за західним зразком. З іншого боку у регіонах сформувалися Ради робітничих і солдатських депутатів. Вони вимагали припинення війни, ліквідацію приватної власності, передачі землі селянам, встановлення соціалістичного ладу. Російська революція стала імпульсом для розвитку українського національного руху. 4 (17) березня 1917 року в Києві була створена Українська Центральна Рада (УЦР) — представницький орган політичних і громадських організацій міста. 7 (20) березня року було обрано її керівний склад на чолі з істориком Михайлом Грушевським. 19 березня (1 квітня) 1917 року в Києві пройшла 100-тисячна українська маніфестація, на якій було висунуто вимогу національно-територіальної автономії для України. країнська Соціялістична Радянська Республіка — держава, яка прийшла на зміну УНР.

37.Отаманщина і єврейські погроми, махновщина, націонал-комунізм в Україні 1919–1920 рр. Отаманія –Явище в історії України громадянської війни яке супроводжувалося встановленням на місцях влади отаманів Найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918 - 1923 роках. Найвідоміші представники: Зелений, Григор`єв, Махно, Божко, Ангел. необхідно виділити три основні групи: історичні, соціально-психологічні, військово-політичні. До першої групи необхідно віднести безперервність козацької традиції, існування серед широких мас населення козацького ідеалу, використання українським національно-визвольним рухом козацької ідеї. отаманщина» спиралась на селянство, робітництво, середні прошарки міського населення, українську інтелігенцію. Але у зв’язку з тим, що вона мала характер своєрідної еліти, провідною верствою стала українська інтелігенція.

Націонал –Комунізм-позиція населення української соціалістичної ідеологів без більшовиків і червоного терору. Яка передбачала право будувати соціалізм з урахуванням української специфіки.

Головна причина поразки 1917-1921р. в незрілості і відсутності єдності українського національного руху