58. Теоретичні положення криміналістичної методики.

риміналістична методика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблених на їх основі практичних рекомендацій, що забезпечують оптимальну організацію розслідування та запобігання окремим видам злочинів.

Джерелами криміналістичної методики є:

- Конституція України;

- закони України;

- норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;

- практичний досвід розслідування та запобігання злочинам;

- положення інших розділів науки криміналістики;

- окремі положення інших наук.

Система методики розслідування злочинів - відповідає структурі особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Однотипність систем визначається спільністю об'єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю, дією міжнаукових зв'язків. З цього виходить, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві.

Отже, суть криміналістичної методики - це практична реалізація в діяльності органів дізнання і досудового слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями криміналістичної тактики, направлених на розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Завдання криміналістичної методики:

- загальне - цілеспрямована боротьба зі злочинністю;

- спеціальні - вивчення злочинців і злочинів; вивчення передового досвіду з виявлення, розслідування, розкриття та запобігання окремим видам злочинів; розробка науково-обґрунтованих методичних рекомендацій та проведення розслідування окремих видів злочинів.

Предметом криміналістичної методики є сукупність загальних положень окремих методик розслідування різних видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів за "свіжими" слідами, вчення про форми і методи взаємодії з органами дізнання, державними, громадськими організаціями, окремими громадянами, що беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.

Принципами криміналістичної методики розслідування злочинів:

- законність наукових рекомендацій (всі рекомендації повинні відповідати принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними);

- оптимальний набір слідчих дій (в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує досягнення мети розслідування);

- максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та допомоги громадськості;

- використання передового досвіду та слідчої практики.

59. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об’єктивного дослідження пов’язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х рр. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб’єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослiдження, міжнаукові зв’язки дисциплін кримінально-правової галузі.

Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов’язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.

У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов’язаних складових частин — елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й ряд інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб’єкт злочину» може містити компоненти, пов’язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв’язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» до системи з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв’язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослiдженні таких зв’язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв’язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов’язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад, у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

60. Типові слідчі ситуації початкового, наступного і заключного етапів розслідування.

До типових слідчих дій можна віднести:

n огляд місця події;

n допит потерпілого і свідків;

n затримання і допит підозрюваного;

n огляд підозрюваного, у деяких випадках і потерпілого;

n проведення обшуків за місцем проживання і роботи підозрюваного, його

родичів, знайомих;

n проведення впізнання предметів (викраденого, знарядь злочину й ін.) і

підозрюваного;

n призначення експертиз Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право,

2001. - с.111..

На наступному етапі продовжується робота з виявлення і закріплення

доказів, встановленню і затримці невідомих злочинців, з наступним

проведенням заходів щодо відпрацьовування їхньої причетності), розшуку

викраденого й ін.

До типових слідчих дій наступного етапу можна віднести наступні:

n допити й очні ставки;

n обшуки;

n слідчі експерименти;

n перевірка й уточнення показань на місці;

n призначення і проведення судових експертиз;

n пред'явлення обвинувачення.

На заключному етапі кримінальна справа готується для направлення в суд.

З цією метою проводиться оцінка зібраних доказів, визначається

підсудність, складається обвинувальний висновок і справа передається

прокурору для перевірки і підписання обвинувального висновку.

Конкретна слідча ситуація за кримінальною справою – це сукупність всіх умов, в яких здійснюється розслідування в певний його момент, і включає в себе компоненти інформаційного, процесуального, психологічного, тактичного та матеріально-технічного характеру.

Типова слідча ситуація – це сукупність інформації (доказів та оперативно-розшукових відомостей), яка найбільш характерна для певного етапу розслідування за кримінальними справами окремих категорій.

Наведені визначення відбивають практичний і суто теоретичний аспекти тлумачення поняття слідчої ситуації. Перше поняття може бути використане (і повинно використовуватися) для визначення структури конкретної слідчої ситуації і орієнтування зусиль слідчого на одержання інформації про її складові частини і прийняття відповідних заходів щодо створення сприятливих умов розслідування, зокрема при підготовці і проведенні окремих слідчих дій (сфера криміналістичної тактики). Друге ж поняття призначене для використання, перш за все, як інструмент наукових досліджень для побудови методик розслідування злочинів окремих видів (сфера криміналістичної методики).

Треба зазначити, що поняття типової слідчої ситуації з часом все частіше використовується для забезпечення чіткої структуризації окремих методик розслідування в тісному поєднанні з поняттям етапу розслідування, що підвищує практичну спрямованість наукових досліджень. Зокрема, в наукових дослідженнях з криміналістичної методики спостерігається закономірна тенденція відмови від описання слідчих дій та ОРЗ без орієнтування їх на ту чи іншу типову слідчу ситуацію. Наприклад, в підручнику з методики розслідування окремих видів злочинів, підготовленому колективом українських криміналістів, разом з категоріями початкового і наступного етапів розслідування, завдань розслідування використовується поняття типової слідчої ситуації для визначення більш чіткої послідовності слідчих дій та ОРЗ, особливостей їх проведення.

Формування переліку типових слідчих ситуацій для кожного етапу розслідування робить більш чіткою структуру відповідної методики розслідування. Але звертає на себе увагу те, що в окремих навчальних виданнях останнього часу зберігається «традиційний» підхід до описання слідчих дій та ОРЗ в окремих методиках розслідування без їх систематизації за типовими слідчими ситуаціями. Ця обставина значно зменшує практичну цінність таких робіт. Саме формування комплексів слідчих дій та ОРЗ, характерних для типових ситуацій, що складаються на початковому та наступному етапах розслідування злочинів окремих видів, є перспективним шляхом підвищення ефективності методичних рекомендацій.

Разом з тим помилковим, на наш погляд, є намагання дати перелік типових слідчих ситуацій, «характерних» для розслідування зразу кількох видів злочинів, і визначити загальні напрямки їх розслідування. Так, в одному з останніх російських видань підручника з криміналістики з цією метою визначаються чотири типові слідчі ситуації. Відносно однієї з них виглядає це так : «1. Имеются сведения о событии преступления и о якобы виновном в нем лице (главным образом от потерпевших), но еще не ясно, действительно ли было это событие, имело ли оно преступный характер и причастно ли к нему указанное лицо (изнасилование, грабеж, разбой, дача и получение взятки и т.д.). Направление расследования – установление действительности события, его конкретных обстоятельств, причастности к нему заподозренного лица».

У зв’язку з цим виникають питання, по-перше, про практичну цінність такого орієнтування в напрямках розслідування, яке зводиться до переліку невідомих обставин злочинів без вказівки на те, за допомогою яких слідчих дій та ОРЗ їх необхідно встановлювати. По-друге, незрозуміло, що було обрано за основу для об’єднання в одну групу таких різних злочинів, як згвалтування і хабарництво.

Аналіз робіт з методик розслідування злочинів окремих видів показує, що типові слідчі ситуації використовуються в межах початкового і наступного етапів розслідування. Але тут є складнощі, які обумовлюються тим, що визначення суттєвості етапів розслідування та їх меж на даний час є спірним. І це не відірвана від реалій теоретична полеміка, а принципова проблема, від вирішення якої залежить вирішення багатьох інших питань криміналістичної методики, що мають як теоретичне, так і практичне значення.

Найбільш відоме визначення поняття етапів розслідування дав І.М.Лузгін, який вважав, що етап розслідування – це такий його елемент, який являє собою певну систему дій, об’єднаних єдністю завдань, умовами розслідування, специфікою криміналістичних прийомів. Таке визначення певною мірою вплинуло на те, що окремими вченими-криміналістами в методиках розслідування злочинів не тільки називається різна кількість етапів, але і по-різному трактується їх зміст.

У зв’язку з цим треба звернути увагу на те, що з етимологічної точки зору поняття «етап» (від франц. etape – перехід, перегін) означає місце зупинки (етапний пункт). Кримінально-проце­суальний закон в структурі попереднього розслідування злочину не виділяє будь-яких етапів. Акцент робиться на процесуальних рішеннях (порушенні кримінальної справи, вибір запобіжного заходу, притягнення особи як обвинуваченого та тощо). Але в криміналістичній методиці процес розслідування злочину розглядається перш за все як система внутрішньо взаємопов’язаних та скоординованих процесуальних дій, спрямованих на виявлення, фіксацію, вилучення та використання доказів. На певних проміжках розслідування за кримінальною справою в залежності від умов і тактичних завдань, що вирішуються, можуть бути виділені підсистеми дій слідчого, органу дізнання. Саме для цього в криміналістичній методиці використовується періодизація процесу попереднього розслідування з виділенням певних етапів. Однак етапи розслідування, на наш погляд, не можуть розглядатися відокремлено від процесуальних рішень щодо кримінальної справи.

Перші спроби періодизації розслідування в радянській криміналістиці очевидно пов’язані з використанням понять невідкладних і початкових («первоначальных») слідчих дій, що зустрічаються в роботах С.О.Голунського. Ці терміни він використовував як синоніми і вважав, що з проведення початкових (невідкладних) слідчих дій починається розслідування. Означена термінологія одержала підтримку серед науковців і стала використовуватись в криміналістичній літературі. Поява поняття початкових (невідкладних) слідчих дій знаменувало фактичне розподілення розслідування на два самостійні етапи: початковий і наступний («последующий»).

Найбільш визначено і послідовно сформулював свою позицію відносно змісту етапів розслідування Р.С. Бєлкін в 1959 р., що було результатом узагальненого осмислення проблеми на той час. На його думку, на початковому етапі розслідування, шляхом проведення слідчих дій та оперативних заходів, вирішуються наступні завдання:

1) орієнтування особи, що веде розслідування, в обставинах події, яку належить розслідувати; визначення фактів, що належить дослідити по справі; одержання вихідних даних для розгорнутого планування розслідування;

2) збирання та фіксація всіх можливих доказів, які в протилежному випадку з часом можуть бути втрачені;

3) встановлення, розшук та затримання «по гарячих слідах».

61. Протидія розслідуванню та шляхи її подолання криміналістичними засобами і методами

1. Аналіз сучасного стану протидії розслідуванню свідчить про її докорінне змінення і перетворення в систему та елемент злочинної діяльності по перешкоджанню здійсненню правосуддя, характер і масштаб яких істотно позначаються на вирішенні задач кримінального судочинства та боротьби зі злочинністю в цілому. 2. Це ставить перед наукою і практикою задачу комплексного вивчення протидії як елемента злочинної діяльності з метою визначення і реалізації дієвих заходів боротьби з нею. З цього, зокрема, випливає необхідність створення окремої криміналістичної теорії – вчення про засоби і методи подолання протидії розслідуванню. 3. Аналіз наявної наукової і методичної літератури показує, що до теперішнього часу закладені лише основи даного вчення, певним внеском у яке є дане дисертаційне дослідження, в якому розкрито поняття і сутність протидії розслідуванню, відображено її основні форми, напрямки і методи вивчення, сформульовані рекомендації з практичного подолання протидії. 4. В роботі обґрунтовано і зроблено висновок, що заходи приховування злочинів, яким приділяється основна увага більшості науковців, які досліджують дану проблему, є лише складовою і далеко не головною частиною протидії розслідуванню. Основним змістом протидії в даний час виступає психологічний, фізичний і організаційний вплив на всіх учасників кримінального судочинства. 5. Як основні види протидії виділено: 1) приховування і знищення слідів злочину і злочинця; 2) приховування і знищення інформації, яка має доказове значення; 3) вплив на учасників кримінального судочинства (підкуп, погрози, шантаж та ін.); 4) втручання в діяльність органів розслідування. 6. Принциповим, на думку дисертанта, уявляється розділення форм впливу на безпосередні (відкриті) і опосередковані (приховані), що повинно бути основою для розробки конкретних заходів подолання протидії розслідуванню. 7. При визначенні та розробці заходів і засобів подолання протидії розслідуванню необхідно чітко розмежовувати наступні їх рівні та можливості: а) рівень безпосередніх суб'єктів кримінального судочинства (дознавачів, слідчих, суддів); б) рівень заходів державного забезпечення боротьби з протидією розслідуванню. Без цього, заходами та діями лише суб'єктів першого рівня в сучасних умовах боротьби зі злочинністю реальне й ефективне подолання протидії розслідуванню не може бути забезпечене і досягнуто. Подолання протидії потребує здійснення комплексу соціально-економічних, правових, організаційних, оперативно-технічних та інших необхідних заходів. 8. В роботі обґрунтовано висновок про те, що для подолання протидії розслідуванню, як і боротьби із сучасною злочинністю в цілому, необхідні нові засоби та методи, в тому числі нетрадиційні. Існуючій системі протидії розслідуванню необхідно протиставити адекватну систему заходів її подолання. 9. Живильним середовищем та умовою, яка сприяє протидії розслідуванню, є корупція, особливо в правоохоронних органах. Саме тому заходи подолання протидії здійсненню правосуддя повинні розроблятися і реалізовуватися в руслі боротьби з корупцією. 10. Підкреслено значення правових засобів подолання протидії розслідуванню, які покликані надати всій сукупності заходів боротьби з даним явищем системного і загальнообов'язкового характеру. На думку дисертанта, при формуванні чинного Кримінального кодексу України законодавцем не в повній мірі були враховані якісні зміни, які сталися в структурі злочинності. Аналіз чинних кримінально-правових норм показує, що в своїй основі вони спрямовані на подолання пасивної протидії розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ. Останніми ж роками злочинності притаманні активні, наступальні, а іноді й випереджуючі дії. 11. До основних напрямів удосконалення правового регулювання діяльності по попередженню і подоланню протидії можна віднести: 1) удосконалення правових засобів, спрямованих на попередження і викриття протидії розкриттю та розслідуванню злочинів (в тому числі з боку організованих злочинних угруповань); 2) активізацію використання в ході даної діяльності спеціальних пізнань і сучасних науково-технічних засобів; 3) забезпечення захисту доказової інформації; 4) забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Зокрема, для попередження протидії розслідування пропонується: а). Встановити кримінальну відповідальність за втручання в діяльність слідчого шляхом введення до розділу “Злочини проти правосуддя” КК України окремої статті наступного змісту: “Примушування слідчого шляхом домовленостей, погроз, шантажу чи інших неправомірних дій до винесення необґрунтованого, незаконного рішення у кримінальній справі...” В частині другій даної статті доцільно передбачити підвищену відповідальність за здійснення вказаних дій посадовими особами. б). Для попередження спроб фальсифікації доказів з боку осіб, які мають до них безпосередній доступ, вважаємо за необхідне встановити кримінальну відповідальність співробітників правоохоронних органів, суду, інших професійних учасників судочинства (зокрема, захисника) “за фальсифікацію усіх видів доказів, незалежно від порядку законодавчого закріплення кримінальної відповідальності за їх підробку” (див. ст.ст. 373, 386 КК України). в). Розглянути можливість встановлення кримінальної відповідальності співробітників правоохоронних органів за фальсифікацію матеріалів перевірок у вигляді пояснень, інших документів. Це дозволить більш успішно вести боротьбу з таким розповсюдженим видом протидії розслідуванню, як приховування злочинів. 12. Серед принципово важливих напрямів удосконалення норм Кримінально-процесуального кодексу України, спрямованих на попередження і подолання протидії розслідуванню, дисертант виділяє: а) розширення засобів доказування, використання яких уможливлює викриття протидії злочинного середовища; б) удосконалення системи запобіжних заходів з врахуванням існуючих потреб практики боротьби з протидією; в) чітке визначення процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, і визначення меж правомірної та неправомірної протидії з їх боку; г) раціоналізація та спрощення процедури розслідування; д) відмова або суттєве удосконалення деяких правових інститутів, які не відповідають реаліям сучасності та істотно ускладнюють діяльність по розслідуванню кримінальних справ (інститут понятих, інститут повернення кримінальних справ на додаткове розслідування). 13. Обґрунтовано необхідність теоретичної розробки і практичних рекомендацій у частині тактичної операції “Захист доказів”, оскільки в сучасних умовах боротьби зі злочинністю головним для слідчого є не лише виявлення доказів, але й забезпечення їх належної фіксації та закріплення з тим, щоб в подальшому уникнути оспорювання і фальсифікації доказів.

62. Розслідування вбивств.

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать: 1) безпосередня причина смерті; 2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба); 3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство; 4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.); 5) місце вчинення вбивства; 6) обставини, за яких вчинено вбивство; 7) особа жертви (може бути встановлена у разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред'явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, що безвісти зникли); 8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину; 9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опитування свідків, складання суб'єктивного портрета, його показу по телебаченню); 10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп); 11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів. Первісні дії при розслідуванні вбивств включають невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. До оперативно-розшукових заходів належать організація переслідування злочинця, опитування громадян, які першими виявили труп, або тих, котрі перебували на місці злочину, організація спостереження на вокзалах, пристанях, улаштування засідок тощо.

Первісною невідкладною слідчою дією є огляд місця події і трупа. Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судово-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції фахівця. При огляді трупа в протоколі зазначаються: а) загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення); б) одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу знаряддя вбивства); в) будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети; г) ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце розташування). Велике значення має огляд ложа трупа (тобто місця його виявлення). Тут можуть бути виявлені документи, предмети, загублені злочинцем, знаряддя вбивства та інші сліди. До первісних слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін. До невідкладних слідчих дій належить пред'явлення трупа для впізнання. Необхідність у цьому виникає тоді, коли іншим шляхом особу постраждалого встановити неможливо. Допит свідків. До плану допиту включаються всі питання, що характеризують склад злочину. Показання свідків можуть мати значення для розшуку злочинця (опис прикмет зовнішності) та наступного пред'явлення для впізнання. Обшук, метою якого є виявлення слідів і речових доказів причетності особи до злочину. Планування, яке в своїй основі передбачає висунення версій, виявлення доказів внаслідок логічного аналізу їх походження, ролі та значення. Висунення загальних версій. Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії: а) смерть є наслідком вбивства; б) смерть є наслідком самогубства; в) смерть є наслідком нещасного випадку; г) природна смерть.

Щодо мотивів вбивства можуть бути висунуті наступні версії: а) вбивство з метою заволодіння майном потерпілого; б) вбивство із помсти; в) вбивство з метою приховання іншого злочину і страху викриття; г) вбивство з метою позбавитися необхідності турбуватися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.); ґ) вбивство у сварці, бійці; д) вбивство з необережності; е) вбивство при необхідній обороні. Висунення слідчих версій сприяє вирішенню наступних питань: 1) чи вчинено вбивство в місці виявлення трупа; 2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або виявлення трупа; 3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька; 4) які зміни на місці події залишив вбивця; 5) тривалість перебування вбивці на місці події; 6) час вчинення вбивства (час доби); 7) положення жертви і вбивці в момент вбивства; 8) які дії, крім вбивства, вчиняв злочинець на місці злочину; 9) які предмети залишив вбивця на місці злочину; 10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці; 11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося.