41. Організаційно-тактичні основи обшуку.

Обшук у приміщенні є найбільш розповсюдженим видом обшуку. Тактичні прийоми обшуку приміщення поділяють на загальні та окремі. До загальних прийомів належать: а) планомірність та послідовність обстеження приміщення; б) активне використання технічних засобів і спеціальних знань (спеціалістів); в) використання логічних і психологічних прийомів. Особливу увагу слід звертати на дії осіб, які виявляють послужливість, прагнення у всьому полегшити роботу слідчого і таким чином залишити тайники не дослідженими, створити невірне уявлення, що шукати даремно. Окремі тактичні прийоми залежать від виду приміщення й характеру обстановки, де проводиться обшук, зокрема, обшук в окремій ізольованій квартирі або приватному будинку необхідно розпочинати з обстеження житлового приміщення. Особи, які знаходяться в приміщенні, крім господаря, запрошуються до іншої кімнати або на кухню та за ними встановлюється спостереження. Під час обшуку із приміщення не дозволяється виходити. Особи, які знаходяться в приміщенні, можуть піддаватися особистому обшуку. Під час обстеження підлоги, стін, сховищ застосовуються аналітичні методи та технічні засоби виявлення тайників (рентген, вимірювання та розрахунки, ультрафіолетова та лазерна техніка, щупи, магнітні підйомники, трали та інша пошукова апаратура). У приміщеннях (складах), загромаджених предметами останні переміщуються для дослідження підлоги, стін. Досліджують окремо упаковані об'єкти (ящики, кіпи), сипкі речовини пересипають, а рідини переливають із місткості в місткість. Особливу увагу необхідно звертати на обстеження кухонь, туалету, ванної кімнати, балконів, горища та підсобних приміщень - комор, ніш. При обстеженні конструктивних вузлів будівлі необхідно звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неоднорідність фарбування, відмінності у кольорі штукатурки, пошкодження павутиння.

При провадженні обшуку необхідно враховувати професійну діяльність обшуканої особи, її схильності та захоплення, так як це може бути пов'язано із способами переховування предметів і документів, а також обранням місць для обладнання тайників. В окремих випадках на правильність напряму пошуків може вказувати поведінка обшуканого або членів його родини. На місця переховування шуканих предметів може вказувати реакція обшукуваної особи на ті чи інші дії слідчого - зміна тембру голосу, кольору шкіри, тремтіння рук тощо, які свідчать про високу нервову напругу у випадках, коли слідчий наближається до тайників або сховищ. З метою спостереження за обшукуваною особою та іншими особами, що перебувають на місці обшуку, доцільно спеціально доручити одному із членів групи постійно спостерігати за ними та їх реакцією на дії слідчого. Необхідно враховувати, що деякі особи можуть переховувати речові докази серед використаної білизни, у дитячих речах, у ліжку дитини або тяжкохворої людини, предметах культу, серед книжок домашньої бібліотеки. У ході проведення обшуку слідчому можуть стати відомими певні обставини, що стосуються особистого або інтимного життя обшуканої особи. У тих випадках, коли ці обставини не мають значення у розслідуваній справі, слідчий не повинен акцентувати на них увагу понятих та інших учасників обшуку. У випадках, коли є необхідність у ознайомленні понятих та інших учасників з цими обставинами, слідчий попереджає 'їх про недопустимість розголошення цих даних, про що у разі необхідності у них може бути відібрана підписка. Обшук в комунальній квартирі, в гуртожитку, на робочому місці також має свої тактичні особливості. 1. У комунальній квартирі обшук слід починати з місць загального користування (кухня, коридор, туалет, комора, горище, підвал).

Обслідуванню підлягають тільки ті об'єкти, які належать обшуканій особі; наприклад, кухонна шафа, плита, умивальник у загальній кухні. Інші речі обслідуються з дозволу їхніх господарів, які повинні бути присутніми. Останнім пропонується переглянути свої речі - чи немає там сторонніх, що не належать їм, предметів Якщо господар дає дозвіл, то слідчий може сам провести дослідження. Аналогічним чином проводиться обслідування приміщення в гуртожитку. 2. Після обслідування приміщень загального користування проводиться обшук житлового приміщення за загальними правилами. Під час обшуку в гуртожитках обов'язково повинен бути присутній представник адміністрації (комендант, майстер). 3. Обшук на робочому місці у службових приміщеннях необхідно розпочинати з робочого місця обшукуваного. У першу чергу оглядають робочий стіл, сейфи, шафи. Тайників, як правило, на робочих місцях не роблять, але предмети можуть бути схованими або замаскованими серед книжок, документів, папок. Під час здійснення обшуку вилученню підлягають не тільки предмети і речі, що мають значення у розслідуваній справі, а й речі та документи, що свідчать про вчинення обшукуваною особою іншого злочину, а також речі, вилучені із цивільного обігу. Враховуючи примусовий характер обшуку, слідчий під час його проведення має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володар відмовляється їх відчинити, але при цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень замків, дверей та інших предметів.

42. Проникнення до житла та обшук житла та іншого володіння особи.

Ст.233 Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

43. Організаційно-тактичні основи допиту.

Порядок допиту свідка: - встановлення особи свідка, що з'явився за викликом; - роз'яснення йому прав і обов'язків свідка; - роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України; - попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від показань; - встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу; - пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи; - поставлення у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань; - попередження в кінці допиту (у необхідних випадках) про нерозголо-шення даних попереднього розслідування. Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації - чи є свідок добросовісним, і чи бажає він давати правдиві показання. Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконсрліктної ситуації та наданням йому допомоги у повному та об'єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросовісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого у пам'яті свідка, а також пред'явлення доказів. Інша тактика обирається слідчим під час допиту у конфліктній ситуації -коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду. Тактика допиту недобросовісного свідка включає: - встановлення причин та мотивів, що спонукають свідка давати неправдиві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, сором тощо).

Встановлення цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення; - переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз'яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за КК України, роз'яснення необхідності запобігти притягненню невинної особи до кримінальної відповідальності тощо); - пред'явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об'єктивними; -деталізацію показань допитуваного; - спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження не дозволяє виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання або пред'явлення доказів і виконує орієнтовну функцію; - виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявність у показаннях даних, яких не повинно бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів; - поставлення доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань; - проведення очної ставки. Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання, попереджується тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст.

384 КК України. Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлюються його процесуальним становищем та психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце. Так як потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключенням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення та версії і аргументувати їх. Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту, необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти перекрученому сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викладенню фактів на допиті. В таких випадках рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги. У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометувати себе або з почуття сором'язливості. В цих випадках буде доцільним роз'яснити потерпілому, що справа буде розглядатися у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

44 особливості допиту неповнолітніх.

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. 3 ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3—5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з тим дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорослості. У цей період визначаються життєві ідеали, здійснюється вибір професійної спрямованості, встановлюється мета і сенс життя. Для старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, налаштовує його на відверту бесіду.

Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Дуже обережно слід застосовувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої позиції.