ПЕРЕЛІК ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ 1. Поняття, предмет, задачі і система криміналістики та закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею. 2. Виникнення, основні етапи розвитку та сучасний стан криміналістики в Україні. 3. Поняття та різновиди способу вчинення злочину. Використання даних щодо способу вчинення і приховування злочину у розв’язанні конкретних завдань розслідування. 4. Поняття криміналістичної інформації, її різновиди та відмінність від інформації, одержаної шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. 5. Методологічні основи криміналістики. 6. Поняття, наукові засади та значення криміналістичної ідентифікації для практики боротьби зі злочинністю. 7. Поняття криміналістичної діагностики та її відмінність від ідентифікації та групофікації. 8. Поняття і завдання криміналістичної техніки як розділу криміналістики. Галузі криміналістичної техніки та їх роль у збиранні і дослідженні інформації щодо злочину та його учасників. 9. Класифікація засобів криміналістичної техніки, прийомів і методів збирання та дослідження криміналістичної інформації. Правова та етична регламентація їх застосування у розкритті та розслідуванні злочинів. 10. Загальна характеристика сутності і можливостей техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів, що застосовуються .для лабораторних досліджень речових доказів. 11. Поняття і значення фіксації криміналістичної інформації як методу повного і точного відображення змісту слідчої дії та її результатів. 12. Загальна характеристика технічних засобів, методів, прийомів та видів криміналістичної фотографії і відеозаписи. Процесуальні й технічні правила оформлення фототаблиць, відеоплівок як додатків до відповідних протоколів слідчих дій. 13. Криміналістична габітологія: поняття, зміст і значення в практиці розкриття та розслідування злочинів. 14. Криміналістична трасологія: поняття, система, завдання. 15. Види слідів, що вивчаються криміналістикою. Класифікація слідів. 16. Сліди рук людини. 17. Сліди ніг і зубів людини та сліди біологічного походження. 18. Сліди засобів учинення злочину. 19. Мікрооб’єкти та їхнє значення в розкритті та розслідуванні злочинів. 20. Криміналістична одорологія. Техніко-криміналістичні засоби і прийоми роботи зі слідами запаху на місці події. 21. Криміналістичне почеркознавство й авторознавство. Класифікація ідентифікаційних ознак письма і почерку. 22. Поняття документу в криміналістиці. Характеристика основних способів підроблення документів та ознаки, що вказують на них. 23. Виявлення, фіксація, вилучення та використання комп’ютерної інформації. 24. Поняття і класифікація холодної зброї та слідів її застосування. 25. Поняття і класифікація балістичних об'єктів і загальна характеристика їх криміналістичного дослідження. 26. Механізм пострілу і сліди, що при цьому виникають. 27. Вибухові речовини і пристрої: поняття та класифікація вибухотехнічних об'єктів. 28. Судова фоноскопія: поняття, завдання і можливості. 29. Характеристика окремих видів криміналістичних обліків та інформаційно-довідкових систем (колекцій), здійснюваних науково-дослідними експертно-криміналістичними центрами МВС України. 30. Проблема допустимості використання в кримінальному судочинстві нетрадиційних криміналістичних знань і методів. 31. Поняття криміналістичної тактики, її предмет, система, завдання та взаємозв'язок з іншими розділами криміналістики. 32. Криміналістична версія: поняття, види, правила висування та перевірки. 33. Поняття і значення планування розслідування. Принципи, види і технологія планування розслідування. 34. Класифікація слідчих дій. Структура слідчої дії. Фіксація ходу та результатів слідчої дії. 35. Поняття і види слідчого огляду. Використання науково-технічних засобів при огляді. 36. Організаційно-тактичні основи огляду місця події. 37. Організаційно-тактичні основи освідування. 38. Організаційно-тактичні основи огляду трупу. 39. Організаційно-тактичні основи розшуку підозрюваних (обвинувачених). 40. Організаційно-тактичні основи затримання підозрюваних (обвинувачених). 41. Організаційно-тактичні основи обшуку. 42. Проникнення до житла та обшук житла та іншого володіння особи. 43. Організаційно-тактичні основи допиту. 44. Особливості допиту неповнолітніх. 45. Організаційно-тактичні основи пред’явлення для впізнання. 46. Особливості пред’явлення для впізнання трупа. 47. Організаційно-тактичні основи слідчого експерименту. 48. Види зразків для порівняльного дослідження. Організаційно-тактичні основи отримання зразків для експертизи. 49. Організаційно-тактичні основи залучення спеціалістів до участі у проведенні слідчих дій. 50. Організаційно-тактичні основи підготовки і призначення судових експертиз. 51. Класифікація видів криміналістичної експертизи. 52. Стадії і методи експертного дослідження. 53. Види висновків експерта. Оцінка висновку експерта слідчим і судом. 54. Тактика проведення негласних слідчих (розшукових) дій. 55. Взаємодія слідчого (дізнавача) з оперативними службами правоохоронних органів у процесі розкриття і розслідування .злочинів. 56. Використання допомоги громадськості та засобів масової інформації у розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів. 57. Профілактична діяльність слідчого за матеріалами розслідування 58. Теоретичні положення криміналістичної методики 59. Криміналістична характеристика злочинів 60. Типові слідчі ситуації початкового, наступного і заключного етапів розслідування 61. Протидія розслідуванню та шляхи її подолання криміналістичними засобами і методами 62. Розслідування вбивств. 63. Розслідування заподіяння тілесних ушкоджень. 64. Розслідування згвалтувань. 65. Розслідування злочинів, пов’язаних із виготовленням або збутом підроблених грошей або цінних паперів. 66. Розслідування контрабанди. 67. Розслідування крадіжок. 68. Розслідування крадіжок з квартир. 69. Розслідування грабежів. 70. Розслідування розбійних нападів. 71. Розслідування вимагання. 72. Розслідування шахрайства. 73. Розслідування шахрайського заволодіння особистим майном громадян. 74. Розслідування ухилення від сплати податків. 75. Розслідування хабарництва. 76. Розслідування злочинів, пов’язаних із забрудненням довкілля 77. Розслідування злочинів проти довкілля: незаконного полювання і незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим добувним промислом. 78. Розслідування хуліганства. 79. Розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

80. Розслідування підпалів і злочинного порушення правил пожежної безпеки. 81. Розслідування злочинів проти безпеки виробництва. 82. Розслідування незаконних дій, пов’язаних із наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами. 83. Розслідування злочинів у сфері використання ЕОМ, систем та комп'ютерних мереж 84. Розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми. 85. Розслідування злочинів, вчинених організованим кримінальним угрупованням. 86. Розслідування злочинів по "гарячих слідах". 87. Розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

1. Поняття, предмет криміналістики та закономірності об’єктивної дійсності, що вивчаються нею.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів. Ппредмет криміналістики — це система, складовими якої є важливі типові елементи, що узгоджуються між собою: 1. закономірності виникнення слідів; 2. виявлення (відшукання) слідів; 3) збирання (фіксація і закріплення) слідів; 4) вилучення слідів, визнання їх речовими доказами, приєднаная до справи й дослідження; 5) зберігання речових доказів; 6) дослідження речових доказів; 7) оцінка речових доказів; 8) використання речових доказів у процесі доказування в кримінальній справі про злочин.

Предмет криміналістики як науки поділяється на дві частини. Перша частина предмета криміналістики охоплює три групи необхідних елементів (закономірностей), між якими є об'єктивно існуючий зв'язок. Це: елементи механізму злочину; елементи виникнення інформації про злочин і осіб, причетних до його вчинення; елементи збирання (виявлення, вилучення), дослідження, оцінки і використання доказів. Друга частина предмета криміналістики охоплює спеціальні засоби і методи дослідження доказів і запобігання злочинам. Об'єктом криміналістичної науки є злочинна діяльність і діяльність правоохоронних органів, спрямована на розкриття та розслідування цих злочинів, їх попередження. Завдання криміналістики закономірно формуються на основі завдань кримінального судочинства. Так, відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону.

Отже, боротьба зі злочинністю, її засобами і методами — головне завдання криміналістики. Спеціальними завданнями криміналістики є: 1. вивчення об'єктивних закономірностей, що становлять предмет криміналістики, та розробка загальних науково-методологічних основ; 2. удосконалення існуючих і розробка нових, техніко-криміналістичних засобів і методів виявлення, вилучення, дослідження, оцінки і використання доказів; 3. удосконалення і розробка організаційних, тактичних, методичних основ досудового слідства та криміналістичної експертизи; 4. удосконалення існуючих і розробка нових криміналістичних засобів і методів запобігання злочинам; вивчення, удосконалення і застосування закордонного досвіду, криміналістичних засобів і методів процесуального використання доказів.

2Виникнення і розвиток криміналістики

Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів зумовило потребу у введенні спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (наприклад, у Стародавньому Єгипті — чиновники-писці, нубійські негри та ін., у Стародавньому Вавилоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослiдження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймуванням засуджених.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в паризькій поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ваньки Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам вчиняв злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі, а саме — у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIІІ ст. вже були здійснені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у праці «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не лише судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води тощо.

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.

На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а також у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).

На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти, професори: Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломеєва (член-кореспондент АПрНУ); А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко (академік АПрНУ), В. А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А. Кириченко, Н. І. Клименко, В. О. Коновалова (академік АПрНУ), В. С. Кузьмічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, І. В. Постіка, М. В. Салтєвський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).

3 Поняття та різновиди способу вчинення злочину. Використання даних щодо способу вчинення і приховування злочину у розв’язанні конкретних завдань розслідування. Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характерним є таких спосіб, як жорстке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак – якщо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо. Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретного злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів. У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майно, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Напр., вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визнається вбивством при обтяжуючих обставинах (п.”е” ст.93), спричинення тяжкого тілесного мучення або мордування. Утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101). --------------- Спосіб виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він: а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст.

187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190); б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) — обман і т.п. Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину. Наприклад, передбачене в ст. 120 доведення до самогубства відсутнє, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій. Спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115). --------- Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, що являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину, Ці способи різноманітні.

Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загальне безпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість. Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб. У такому разі спосіб вказується в законі як конститутивна ознака складу злочину, наприклад, таємне викрадення чужого майна як спосіб крадіжки (ст. 185), відкрите викрадення такого ж майна при грабежі (ст. 186), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190). В інших випадках злочин може бути вчинений різними способами. Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115) і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122) можуть бути вчинені будь-якими способами: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо. У зв'язку з цим законодавець не вказує в диспозиціях цих статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов'язкову ознаку складу злочину.