Підсумки

1.Спосіб організації національної економіки називають економічною системою. Основними компонентами економічної системи є власність на ресурси та спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя. Людство знає два типи організації національної економіки : традиційне, або натуральне , господарство та товарне господарство.

2.Традиційна економіка базується на звичаях і традиціях.

3.Система вільного ринку базується на приватній власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію, вільній конкуренції, вільному ціноутворенні. Роль держави зводиться лише до захисту приватної власності та створенні однакових « правил гри « для всіх господарюючих суб’єктів.

4.Змішана економічна система характеризується поєднанням ринкових засад господарювання та активного втручання держави в економіку.

Основні поняття та терміни

національна економіка економічна система

традиційна економіка вільне підприємництво

адміністративна економіка змішана економіка

товарне господарство права власності

приватна власність суспільна власність

Тема5. Відносини власності в економічному житті суспільства.

Прочитавши цей параграф, ти дізнаєшся:

• Що таке власність?

• Хто може бути власником?

• Чим можна володіти?

• Яку фірму власності краще обрати?

Усі суб’єкти права власності

рівні перед законом

Конституція України

Створюючи власність , закон творить багатство , але не породжує бідність. Для бідняків він також дає благо. Захист власності , що забезпечується законом , так само сприяє щастю халуп , як і безпеці палаців.

Єремія Бентам

План.

1. Власність у системі економічних відносин.

2. Структура власності та її історичні типи, види і форми.

3. Тенденції розвитку відносин власності в Україні та в світі.

1. В буденному житті поняття “власність” широко вживається людьми для визначення того, кому належать ті чи інші речі. Насправді ж, власність є одним із найскладніших понять економічної науки.

Життєві блага створюються людьми для задоволення потреб. Щоб здобути право задовольняти потреби, слід привласнити життєві блага. Привласнення життєвих та духовних благ в різних економічних системах складає суть економічних відносин, які виражаються поняттям “власність”.

“Власність” – це не річ, це певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) і належності речей, насамперед результатів людської праці. Присвоєння вказує, кому належать блага, як вони розподіляються і з якою метою використовуються.

Привласнення може здійснюватися безпосередньо у процесі праці, коли власник засобів виробництва одночасно є і виробником. Другий тип привласнення здійснюється через економічні відносини між власниками і розпорядниками засобів виробництва з одного боку і працівниками, які їх виготовляють. Між цими особами встановлюються економічні відносини з проводу привласнення виготовленого продукту, які і є відносинами власності.

Отже, власність як економічна категорія – це певна система відносин з приводу привласнення людьми результатів праці.

Об’єктами власності є речі, які присвоюються, тобто матеріально-речові і духовно-культурні елементи суспільного багатства, результати (вироблений продукт) та фактори (земля, капітал, природні та виробничі ресурси).

Суб’єктами власності виступають володарі і розпорядники об’єктів власності. Ними можуть бути як окремі особи, так і колективи, асоціації, класи, держава. Належність об’єктів власності тим чи іншим особам завжди має правове оформлення, тому існує юридичне розуміння власності.

Юридичні відносини власності виникають у суспільстві як результат закріплення за певними суб’єктами власності монопольної економічної влади, тобто права володіння, розпорядження і користування об’єктами власності.

Норми права самі по собі не спроможні задовольняти потреби людей, вони лише фіксують право належності об’єкту власності відповідному суб’єкту, тобто вони виражають певний стан власності.

Юридичний зміст власності – у правомочності дій суб’єктів щодо об’єктів власності, що зафіксовано у правових нормах.

Власність є також категорією історичною. Це проявляється в тому, що соціальне середовище, форми і методи присвоювання і відчужування, самі об’єкти і суб’єкти власності виникають, змінюються і зникають із зміною історичних умов. Кожний спосіб виробництва має свій історично визначений тип, форми, методи і умови привласнення. Історичні епохи відрізняються насамперед відносинами власності, тобто соціально-економічними відносинами.

Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність та гармонія розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил і відповідали економічним інтересам суспільства.

2. Людству відомі два основних типи власності – спільна і особиста (приватна).

Спільна власність виражає відносини між асоційованими (об’єднаними) суб’єктами власності з приводу володіння; розпорядження і використання виробленого продукту, що належить їм спільно Пол спадковості або в результаті спільної праці і закріплюється за ними законом, не підлягає розподілу між іншими суб’єктами без їх дозволу.

Приватна власність виражає відносини суб’єктів до об’єктів власності як до своїх особистих. Об’єкти власності належать приватним особам по спадковості або як результат особистої праці, закріплюється за ними юридично, не підлягає розподілу без особистої згоди і використовується ними на власний розсуд.

Спільна (суспільна) власність має такі види:

а) власність народу в цілому;

б) власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї так ї чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності – трудову і нетрудову.

Приватна трудова власність основана на власній праці власника засобів виробництва або членів його сім’ї. Основною формою такого типу власності є дрібнотоварне, фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Формами нетрудової власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

3. З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна індивідуальна власність, яка поступово переростає в акціонерну (корпоративну) власність. З наступним розвитком продуктивних сил розвивається державна та інтегрована (об’єднана) форма власності.

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, народна (власність колективів підприємств), державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва. Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В економічній сфері – це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що породило стимули до неефективної праці, підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне використання загальнонародних коштів, марнотратство, невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідей і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. Україна сьогодні знаходиться на етапі переходу від соціалізму до ринкової економіки. Ця трансформація передбачає зміну суспільної власності і системи виробничих відносин приватнокапіталістичною власністю з відповідною їй системою виробничих відносин. Тому основним змістом перехідного періоду є процес перетворення суспільних форм володіння й користування в форми приватні.

В Україні у відповідності із Законом “Про власність” (21.03.1991р.) існують приватна і суспільна власність. Приватна власність поділяється на такі види: індивідуальна, сімейна, приватна трудова. Суспільна власність має такі види: колективна, і власність народу (державна). Колективна власність поділяється на акціонерну, кооперативну, господарських товариств, громадських організацій. Державна власність поділяється на загальнодержавну і комунальну власність (власність місцевих органів влади)