57. Критерії прийнятності заяви до єспл.

умови прийнятності заяви сформульовані у Конвенції таким чином:

• Суд, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, може взяти справу до розгляду лише після вичерпання всіх національних засобів правового захисту;

• Суд може взяти справу до розгляду лише впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні;

• Суд не розглядатиме індивідуальну заяву, якщо вона є анонімною, або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом, або вже подана на розгляд до іншого органу міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нової інформації;

• Суд оголошує неприйнятною будь-яку заяву, якщо він вважає, що ця заява є не узгодженою з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтова­ною або є зловживанням правом на подання заяви;

• Відповідно до змін, внесених у Конвенцію Протоколом № 14, Суд також оголо­шує неприйнятною будь-яку заяву, якщо він вважає, що заявник не зазнав сут­тєвої шкоди, — але тільки в тому випадку, коли повага до прав людини, гаран­тованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд ще не розглянув належним чином.

62. Принцип незастосування сили і погрози силою. Його встановлення.

Закріплення принципу незастосування сили або погрози силою також є характерною рисою сучасного міжнародного права, що відрізняє його від класичного міжнародного права. У період між двома світовими війнами вживали спроби по обмеженню застосування сили або її погроз у міжнародних відносинах. Однак імперативна норма про заборону застосування сили або погрози силою була вперше сформульована в п. 4 ст. 2 Уставу ООН: «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силоміць або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим образом, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй». Надалі даний принцип міжнародного права був конкретизований у таких авторитетних міжнародних документах, як Декларація про принципи міжнародного права 1970 р., резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 г., Хельсинкский заключний акт НБСЄ 1975 р., Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силоміць або її застосування в міжнародних відносинах 1987 г. Суть даного принципу полягає в наступному: а) агресивна війна є злочином проти миру, що тягне відповідальність по міжнародному праву; б) держави зобов'язані втримуватися від пропаганди агресивних воєн; в) кожна держава зобов'язана втримуватися від погрози силоміць або її застосування з метою порушення державних кордонів іншої держави або як засіб дозволу міжнародних суперечок; г) кожна держава зобов'язана утримуватися від погрози силоміць або її застосування з метою порушення міжнародних демаркаційних ліній;

д) держави зобов'язані втримуватися від актів репрессалий, пов'язаних із застосуванням сили; е) кожна держава зобов'язана втримуватися від яких-небудь насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, волю й незалежність; ж) кожна держава зобов'язана втримуватися від організації або заохочення організації іррегулярних сил або збройних банд, у тому числі найманців, для вторгнення на територію іншої держави; з) кожна держава зобов'язана втримуватися від організації, підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або терористичних актів в іншій державі