38. Територіальний суверенітет, територіальне верховенство, територіальні права.

Територіальне верховенство є складовою частиною державного суверенітету. Як проголошується у ст.2 Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві це називається територіальним суверенітетом.

Територіальний суверенітет — це право держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо всіх осіб і предметів на своїй території, а також право не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації. Правда, у ряді випадків держава має право здійснювати свою юрисдикцію щодо осіб і дій, виконаних поза межами своєї території. Розрізняють юрисдикцію, що наказує, тобто право видавані обов'язкові норми; правозастосовну — право застосовувати урядові або адміністративні санкції до фізичних або юридичних осіб; юрисдикцію примусового здійснення — правозастосувальні заходи примусу для забезпечення реалізації норм.

40. Державна територія з міжнародним режимом використання (Шпіцберг)

Особливістю правового режиму цих територій є те, що вони, з одного боку, не виключаються зі складу території відповідної держави, а з іншого - використовуються цією державою чи третіми країнами у особливому порядку. До державних територій міжнародного користування слід відносити міжнародні канали, міжнародні протоки, міжнародні судноплавні ріки, які територіально належать одній або декільком державам, але в силу міжнародних договорів можуть використовуватися і іншими державами. Подібний правовий статус мають також архіпелаг Шпіцберген (належить Норвегії), Аландські (належать Фінляндії) та Додеканезькі (належать Греції) острови, режим використання яких визначається міжнародними договорами;

42. Поняття та види міжнародної території загального користування.

Міжнародною територією загального користування є величезні простори, на які не поширюється суверенітет або юрисдикція якої-небудь держави. Це відкрите море й повітряний простір над ним, морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла У рамках МТОП існують різні правові режими відносно певних територій, що визначають порядок діяльності суб'єктів міжнародного права з метою їхнього освоєння й використання. Ці правові режими встановлюються за допомогою міжнародного порядку або міжнародних договорів, наприклад Договором про Антарктику 1959 р.; Договором про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967 р.; Женевськими конвенціями по морському праву 1958 р. і Конвенцією ООН по морському праву 1982 р. Важливим положенням міжнародно-правового режиму територій загального користування є те, що вони використовуються (Антарктика, небесні тіла) або резервуються для використання (Світовий океан) винятково в мирні цілях.

67.Міжнародні конференції з уніфікації кп (Варшава, Брюсель, Париж, Мадрид, Копенгаген)

Питання співпраці держав у боротьбі з міжнародним тероризмом є далеко не новим.

Першим досвідом, який засвідчив про наміри держав боротися з проявами тероризму,

стало проведення першої міжнародної конференції з уніфікації кримінального права, яка

відбувалася у Варшаві у 1927 році. На цій конференції було закладено фундамент

співпраці держав у боротьбі з міжнародним тероризмом, а саме - дано означення

тероризму як “…злочину космополітичного значення” . Подальше обговорення

цього питання відбувалося на наступних міжнародних конференціях з уніфікації

кримінального права: Брюссельській конференції 1930 року, Паризькій конференції 1931

року, Мадридській конференції 1933 року та конференції, що відбулася у Копенгагені у

1935 році.

Проте основним недоліком даних конференцій стала їх виключно декларативна

основа щодо питання боротьби з тероризмом. Перш за все це пояснюється практичною

відсутністю терористичної активності у міжвоєнний період, а також тим, що тероризм на

той час ще не став глобальною проблемою, яку неможливо вирішити або контролювати.

Більше того, протягом ХІХ і до 60-х років ХХ століття тероризм був суто європейським

явищем, який ще не набув ознак міжнародної проблеми. Власне прояви тероризму

стосувалися виключно тих держав, на території яких діяли терористичні групи, і не мали

серйозного впливу на міжнародну спільноту.