1. Становлення ідеї міжнародного права в античній філософській думці

Для розуміння античного міжнародного права найбільше значення відіграла діяльність римських юристів. Їм же належать перші спроби доктринального визначення цього права, встановлення його відмінності від права внутрішньодержавного.

В римській правовій думці формулюється поняття об’єкту міжнародно-правового регулювання: Міжнародне право визнавалось окремою юридичною системою регулювання специфічних відносин, яка має свій метод регулювання; не залежно від форми міжнародно-правових актів (писаної чи неписаної) висувалась однакова вимога їх дотримання та за ними визнавалась однаково обов’язкова сила

У творах римських юристів піднімається питання про ієрархію правових джерел, в основу якої кладеться орган – видавець норми права чи закону. В цьому розумінні норми права народів, вироблені природним розумом, мають вищу силу за постанови преторів чи інших посадовців.

Важливим впливом римської правової доктрини на міжнародну правосвідомість було закріплення принципу, згідно з яким «те, що закріплене у договорі, не має суперечити загальним принципам права . Міжнародно-правова відповідальність вперше виділяється як окремий міжнародно-правовий інститут. В римському праві поділяється відповідальність за цивільним правом та за правом народів.

3.Доктрина класичного мп Гуго Гроція.

Ідея міжнародного права була сформульована в працях юристів на рубежі XVI - XVII вв.

Серед них найбільш відомим був голландська юрист, богослов, дипломат Гуго Гроцій (1583 - 1654 роках.). У своїй праці "Про право війни і миру" (1625 р.) він уперше детально обгрунтував існування "права, які визначають відносини між народами або їх правителями". У практиці держав йому не вдалося знайти докази існування такого права, тому його джерела він шукає в природі, Бога, моралі. Разом з тим він допускає, що "відомих права могли виникнути через взаємної угоди як між усіма державами, так і між більшістю їх". Ті ж причини визначили домінування природно-правового напряму в доктрині міжнародного права в XVII і XVIII ст.

37.Поняття та види територій . Правовий статус території і види правового режиму території.

У широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому. Таким чином, термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим. Поняття «правовий статус» і «правовий режим» використовуються в якості критерію для юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнародників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони усе ж мають різне тлумачення. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.). Правовий режим виступає у виді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання. Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства. Звідси виділяють два види територій: а) державну; б) міжнародну. Деякі автори виділяють ще території зі змішаним і з особливим режимом. Державна територія — це територія, що правомірно знаходиться під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство. Міжнародна територія — це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави. Таких територій небагато: відкрите море; міжнародний район морського дна — морське дно і його надра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції); повітряний простір за межами державних територій; Антарктика; космічний простір, Місяць та інші небесні тіла. На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Територія зі змішаним режимом — це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав. Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи: 1) ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав; 2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав. Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін.