2.Самонавіювання і самогіпноз

      Самонавіювання (аутосугестія) – процес навіювання адресований самому собі. Він дозволяє суб’єкту викликати в себе ті чи інші відчуття, управляти процесами уваги, пам’яті, а також емоційними та соматичними реакціями.

Суть самонавіювання за Павловитм:

• концентрація подразнення певної ділянки кори головного мозку, яка супроводжується сильним гальмуванням решти відділів, які представляють інтереси усього організму.

Куліков зазначав, що самонавіювання формується у філо- і онтогенезі на базі навіювання.

Бехтєрєв рекомендував лікувати самонавіюванням у стані бадьорості. Вважав, що найкраще це робити в період перед засинанням і в період після прокидання.

Для кожного випадку слід розробити відповідну формулу самонавіювання, яка повинна вимовлятися пацієнтом від свого імені, у стверджувальній формі, в теперішньому часі, а не в майбутньому, вимовляти впівголоса, по декілька разів, з повним зосередженням. А сам прийом самонавіювання за Бехтєрєвим проводиться на початкових стадіях гіпнозу, коли хворий тричі вимовляє слова самонавіювання, спрямовані на подолання основного симптому хвороби. В дні між сеансами хворий також повинен систематично повторювати формулу навіювання (неврастенія, істерія).

Одним з найбільш популярних прийомів аутосугестії є методика французького аптекаря Еміля Куе, розроблена ним на початку 20 століття. Самонавіювання називав «щколою самовладання». Він вчився техніці навіюванняі самонавіювання у Льєбо і Бернгейма, в 1910 р. в м. Нансі відкрив клініку, де лікував за своєї методикою.

Ще торгуючи ліками, він помітив, що дію деяких з препаратів неможливо пояснити з фізіологічної точки зору, а тільки через «силу» уяви хворих. Куе помітив, що навіть дуже навіюваній людині неможливо допомогти, якщо вона опирається цьому, або якщо навіювання не перетворити в самонавіювання.

Головна теза: «немає навіювання, є лише самонавіювання».

Своїх пацієнтів Куе називав учнями, оскільки він переконував їх у силі самонавіювання (прийоми: «учень» під його керівництвом навіював собі, що не може розтиснути схрещені пальці, чи не може розтиснути кулак). Коли учень переконувався, яка сила самонавіювання сконцентрована в ньому, він перетворювався на «зоране поле», на якому може прорости зерно. Далі пропонував закрити очі (щоб не відволікало оточення), перебираючи вервицю (слово –

намистинка), навіювати собі, промовляючи в пів голосу, без зусиль, без роздумів, по-дитячому, механічно, як молитву. Робити це кожного ранку, прокинувшись, і кожного вечора перед сном у ліжку, зосередившись на тому, що говорити: «З кожним днем стає все краще і краще» .

Вчений вважав, що самонавіювання гне виключає медичної допомоги (не був лікарем)а є цінним допоміжним засобом.

Позитивні сторони методу самонавіювання Куе:

• пропаганда активних методів психотерапії, утвердження активн6ої ролі пацієнта в лікуванні і тренуванні своїх можливостей;

• показав доцільність позитивного самонавіювання («Я здоровий», а не «Я не хворий»).

Методику Куе розвинув і аргументував Бодуен, який вважав, що поведінкою людини керують уява і підсвідомі потяги. При повторюванні фраз автоматично виникає внутрішнє зосередження, яке діє на безсвіоме.

Він вчив хворих входити в самогіпноз - коли увага довго зосереджена уваги на певному предметі (полум’я свічки), на думці, на монотонних звуках («тікання годинника»), настає релаксація, яка може перейти в сон. Вона сприяє «оголенню» підсвідомого і в нього легко проштовхнути терапевтичний наказ. А підсвідомому легше керувати тілесними рухами, ніж свідомості.

Краще проводити самонавіювання в момент прокидання або перед засинанням.

Лікування самонавіюванням майже не має проти показів. Воно є основгою різних методів впливу на психіку людини: аутогенного тренування, медитації. Йоги, релаксації.

Вважається, що між навіюванням і самонавіюванням немає чіткої межі. Щоб стати дієвим, навію чий імпульс повинен бути не лише сприйнятим, але і переробленим особистістю. Вона повинна мати установку на таку переробку. Щоб бути дієвим, навіювання повинно супроводжуватися самонавіюванням.

На сьогодні теоретичні розробки щодо природу гіпнозу мають високий рівень розвитку, тому негативні погляди людей на це явище дещо розвіялися.

Наприклад, на початку ХХ ст. Шарко вважав, що гіпноз – це хворобливий стан людей з істеричним захворюванням нервової системи.

Або вважалося, що вплив гіпнозу ослаблює вольову сферу людини.

На сьогодні досвід лікувального застосування гіпнозу при деяких захворюваннях психіки показує його переваги перед медикаментозною терапією.

Сьогодні отримані дані про те, що за своїми психофізіологічними механізмами великої різниці між самогіпнозом і аутогенним тренуванням, медитацією немає. Досить сказати, що Шульц розробляв систему самогіпнотичних впливів і назвав її аутогенним тренуванням.

Вважається, що різниця лише у своєрідності впливів на одні і ті ж центральні механізми, також більш широкий спектр задач, які ставить самогіпноз, аніж перед АТ.

Отже,             Самогіпноз – метод психічного самовпливу, який дозволяє:

• цілеспрямовано програмувати життєдіяльність організму;

• закріплювати позитивний досвід у довгостроковій пам’яті;

• покликаний створювати психологічні установки до оточуючої дійсності і таким чином страхуватися від впливу імпульсивних, непродуманих дій, а також робити наші потреби більш чіткими, зрозумілими, вивести їх на рівень свідомості, щоб вони стали джерелом активного ставлення до світу, до людей.

Кожна людина в певні мірі займається самогіпнозом.

Наприклад, перед засинанням, як правило, підводяться підсумки прожитого дня, визначаються плани на наступний день, спливають у свідомості допущені помилки, їх можливі причини, намічаються шляхи їх виправленя в майбутньому. Настає сон.

Ці явища виконують важливу функцію програмування діяльності організму, закріплення досвіду у довгостроковій пам’яті.

Методи самогіпнозу інтенсифікують функції цих механізмів, дозволяють робити це більш цілеспрямовано (чим більше тренований спортсмен, тим вищих результатів він досягає).

Етапи внутрішніх дій самогіпнозу:

1. Формулювання цілей і задач (не просто щось мати, але чогось досягти) – перетворення себе, прийняття рішення виконати їх, реалізувати.

2. Передгіпнотична бесіда з самим собою, де логічно обґрунтовується необхідність виконання такої роботи, обдумуються результати, яких потрібно досягнути і їх переваги (спокійна обстановка, неспішучи, найкраще в затемненій кімнаті, в положенні лежачи, розслабивши м‘язи, сконцентруватися нас своїх думках).

3. Фіксування внутрішнім зором власного образу, наділеного бажаними якостями (уявлення великої кількості типових ситуацій, в яких реалізується власне поведінка з врахуванням нових якостей, який вирішили сформувати).

4. Закріплення нових якостей реальними діями в після гіпнотичний період.

На початку підготовчих тренувань слід задавати собі точний час знаходження в стані розслаблення. Команди щодо визначення цього часу подаються відразу після мимовільного закриття очей.

(Самостійно підготувати Метод Біраха, навчитися вводити себе в стан гіпнозу…Гримак, Карвасарский)…

Людина перебуває на І стадії гіпнозу (летаргічного, стану дрімоти, легкої сонливості, розслабленості, байдужості).

Інколи трапляється, що людині важко вийти зі стану приємного розслаблення, це означає, що вона ще не достатньо готова до такого методу самовпливу. Тоді переходить людина у звичайний сон і природно прокидається. З часом тренованість покращує ці можливості.

Словесні команди слід підкріплювати уявними образами (Спати…, поспав 5 хв.: бадьорий, енергійний).

Люди описують відчуття по-різному, спільне: за станом цілеспрямованого м’язевого розслаблення слідує приплив сил, бадьорості, високої працездатності.