РОЗДІЛ 2. АУТОСУГЕСТИВНИЙ ВПЛИВ (2 год)

Лекція 3. Методи психічної саморегуляції.

1.Історичний аспект становлення методів психічної саморегуляціїї. 2.Самонавіювання і самогіпноз. 3.Релаксація: а) нервово-м‘язеве тренування; б) контроль дихання. 4.Аутогенне тренування. 5.Медитація. 6.Голотропна психотерапія.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання студентами: 1.Техніки аутогіпнозу Родеса, Вайтцентховера. 2.Релаксаційні вправи на зняття м‘язевих затисків.

Основна література

1. Вельховер Е.С. Локаторы здоровья. – М., 91.

2. Гримак Л.П. Общение с собой. – М., 91.

3. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М., 89.

4. Карвасарский Б.Д. Психотерапия . –М., 85

5. Леви В. Искусство быть собой. – М., 91

6. Линдеман С. Аутогенная тренировка. – М., 85.

7. Лобзин С.У. Аутогенная тренировка. - Лен., 86.

8. Психотерапевтическая энциклопедия /под ред. Карвасарского Б.Д. -С-Петербург, 99.

9. Петров Н. Самовнушение в древности и сегодя. – М., 86.

10. Петров Н. Аутогенная тренировка для вас. – М., 90.

11. Петрик О.І. Основи здорового способу життя. – Львів, 93.

12. Селье Г. Стресс без дистресса. - Рига , 92.

13. Семке В.Л. Умейте властвовать собой. - Новосибирск, 91.

14. Шульц И. Аутогенная тренировка . – М.,85.

Додаткова література

1. Цветков Е. Тайные пружины человеческой психики. - С.Петрбург, 97.

2. Терехов С.В. Неужеле это я? – Донецк, 93.

3. Лиханов К.И. Скрижали мага. - Харьков, 92.

1. Історичний аспект становлення методів психічної саморегуляціїї.

    Людина по справжньому стала людиною в той момент, коли в неї сформувалося поняття свого Я. Людина виділила себе з оточуючого середовища як об’єкт, який реально існує у просторі і часі, як істоту, яка впливає на зовнішній світ і сама відчуває впливи цього світу. Сформувалася самосвідомість – знання людини про себе і свої можливості. Завдяки їй людина, пізнаючи себе, прагне підвищити свою ефективність і надійність, як системи що діє в предметному світі.

Епоха атомної енергетики, кібернетики, науково-технічної революції – визначення нашої бурхливої епохи. Зараз з’являється необхідність дати нашому часу ще одне визначення – «епоха психології».

Перенавантаження інформацією, неспокійний ритм життя, урбанізація, відірваність від природи повертаються до нас поганим настроєм, втомою, пригніченістю, відчуттям неблагополуччя.

У науковій і популярній літературі все частіше звертається увага на необхідність збагачувати, укріплювати людську психіку. На сьогодні саме психічні резерви людини багато в чому визначають високу працездатність, психічне і фізичне здоров’я людини.

У науково-технічних досягненнях ми цивілізовані, а в психічних реакціях часто ще залишаємося варварами. Ми вміємо управляти автоматами, рослинним і тваринним світом, але і багато в чому ще не навчилися управляти собою.

Сьогодні цивілізація повинна прагнути не лише до високого технічного, але і психічного рівня розвитку. З дитинства слід вчити людину, як користуватися власним мозком, прививати навички управління своїми емоційними станами, самопочуттям, мисленням, слід вчити використовувати внутрішні резерви свої психіки, вчити взаємоузгодженій роботі свідомості і підсвідомості.

Створююча і перетворююча сутність людини ніколи не обмежувалася зосередженням її активності на зовнішньому середовищі. Людина завжди розглядала себе як складову природи, виділяла себе з оточуючого середовища, вважала себе пов’язаною з явищами природи, з космосом, з іншими людьми.

Первісна людина пам’ятала себе в минулому, жила своїм теперішнім і завжди прагнула хоча б трішки, але дізнатися про своє майбутнє і вплинути на нього. Набір методів такого впливу був різноманітний: починаючи з магічних танців і рухів до ритуальних заговорів, молитв.

Минули тисячоліття, а ці «процедури» майже не змінилися і сьогодні. Навіщо ж люди, підкорюючи природу, займалися магією, ритуалами, різними чаклунствами. Що ж лежить основі цих явищ?

Багато зарубіжних і вітчизняних етнопсихологів вважають. Що дикун, помиляючись, використовував ту ж саму логіку, яку використовує сьогодні сучасна людина.

Древня людина, виходячи із взаємозв’язку явищ природи, вважала, що з допомогою своїх внутрішніх сил може вплинути на зовнішній світ, через певні ритуальні дійства. І це дійсно їй вдавалося.

Наприклад, древній австралієць після полювання спішив потрапити до дому до заходу сонця: ритуал – ламав гілку дерева, проробляв з нею певні маніпуляції. Тобто він перебував у стані тривоги (за сім’ю, за себе –сам у лісі), орієнтація на місцевості через це погіршувалася, заспокоював себе ритуалом, краще керував своїми діями, «уповільнював хід сонця», пришвидшуючи свої дії, - часу мав вдосталь для правильного знаходження шляху додому.

Поступово магія, ритуали стали професією певного кола людей – шаманів.

Шаманство, на думку етнографів, є певною фазою розвитку багатьох релігій. Сьогодні релігія – це певні державні інститути (організації), суттю яких є допомога в організації впливу людини на себе за допомогою різних жертвоприношень, молитов, віри в потойбічне життя.

Молитва (вранці, ввечері, як у формулах самонавіювання, певні пози, темп промовляння) – впливає на психічний стан, самопочуття людини.

Завдання психології як науки, відкидаючи все містичне, у відповідності до пізнання людської психіки, виробити свої, науково обґрунтовані методи впливу на психіку, використовуючи те. Що було накопичено людством в процесі розвитку суспільної практики, культури, міжособистісних стосунків.

Релігія = теж один із методів.

Методи психічного самовпливу складаються в результаті синтезу людського досвіду і вдосконалюються з розвитком наук (психології, медицини). Знати про сутність кожного методу повинна кожна культурна людина, адже вони дозволяють мобілізувати ті наші внутрішні резерви, які залишаються без вжитку навіть у тих випадках, коли ви никає крайня необхідність.

      Психологія як наука у відповідності із пізнанням людської психіки виробила свої методи впливу на психіку, використовуючи те, що було вироблене людством в процесі розвитку суспільної практики, культури, міжособистісних відносин.