МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу “Введення в спеціальність”

для студентів спеціальностей напряму 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”

ЗАТВЕРДЖЕНО

Кафедрою інженерної

та компютерної графіки

Протокол № від . .2005 р.

Харків 2005

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу “Введення в спеціальність”

для студентів спеціальностей напряму 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”

Харків 2005

Навчальне видання

Конспект лекцій з курсу “Введення в спеціальність” для студентів спеціальностей напряму 0927 „Видавничо-поліграфічна справа”

Упорядники:

ХНУРЕ, Україна, 61166, Харків, просп. Леніна, 14

ЗМІСТ

ВСТУП 6

1 ІСТОРІЯ ХНУРЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ 8

1.1 Історія створення і структура ХНУРЕ. Організація навчання в університеті. 8

1.1.1 Історія створення ХНУРЕ 8

1.1.2 Структура університету 11

1.1.3 Основні права та обов’язки співробітників, аспірантів і студентів університету 14

1.2 Кваліфікаційні вимоги до бакалавра та магістра, структура навчального плану бакалаврату напряму 0927 „Видавничо-поліграфічна справа” 17

1.2.1 Кваліфікаційні вимоги 17

1.2.2 Структура навчального плану бакалаврату спеціальностей напряму „Видавничо-поліграфічна справа” 17

2 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КНИГИ 23

2.1 Етапи розвитку конструкції книги 24

2.2 Історія книгодрукування 28

3 ОСНОВИ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ СПРАВИ 34

3.1 Поліграфічне виробництво. Основні терміни та визначення. Система вимірів в поліграфії. Формати паперу та видань 34

3.1.1 Основні терміни та визначення 34

3.1.2 Система вимірів в поліграфії 36

3.1.3 Формати паперу та видань 36

3.2 Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка). 38

3.3 Види друку. Глибокий, офсетний, високий та спеціальні види друку 41

3.4 Ринок видавничої продукції і поліграфічного устаткування, тенденції їхнього розвитку 50

3.4.1 Класифікація продукції поліграфічного виробництва 50

3.4.2 Тенденції поліграфічного ринку 53

3.4.3 Ринок поліграфічного устаткування 54

3.4.4 Умови успіху поліграфічного підприємства 55

3.4.5 Друкарські системи майбутнього 57

3.4.6 Розвиток поліграфічного машинобудування в Україні 58

3.5 Стан і перспективи розвитку офсетного друку 59

3.5.1 Роль і місце офсетного друку в сучасній поліграфії 59

3.5.2 Технологічні особливості офсетної друку 62

3.5.3 Розвиток додрукарських процесів офсетного виробництва 63

3.6 Перспективи розвитку глибокого способу друку 67

3.7 Напівтони та колір у поліграфії 69

3.7.1 Видавничі оригінали 69

3.7.2 Відтворення кольору 70

3.7.3 Основні колірні системи 72

3.8 Поліграфічні матеріали 74

3.8.1 Фототехнічні матеріали 75

3.8.2 Формні матеріали 76

3.8.3 Папір і картон 81

3.8.4 Друкарська фарба 87

3.8.5 Лаки 89

4 КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНІЙ СПРАВІ 92

4.1 Електронні видання 92

4.1.1 Елементи електронного видання 93

4.1.2 Формати електронних видань 95

4.1.3 Класифікація електронних видань 96

4.1.4 Сучасний стан і перспективи електронного книговидання 98

4.2 Комп’ютерні технології в видавничій та поліграфічній справі. Роль комп’ютерних видавничих систем у до друкарській підготовці 99

5 РЕКЛАМА ЯК ВИДАННЯ 105

5.1 Реклама та маркетинг. Визначення маркетингу. Ціль та етапи маркетингу. 105

5.2 Роль і значення реклами в сучасних умовах 108

5.3 Історія розвитку реклами і становлення рекламного бізнесу в Україні і за кордоном 111

5.3.1 Зародження реклами 111

5.3.2 Середньовіччя 114

5.3.3 Закордонна реклама 116

5.3.4 Дореволюційна вітчизняна реклама 120

5.3.5 Реклама в СРСР 122

5.3.6 Українська реклама в 90-і роки 123

5.4 Класифікація реклами. Основні терміни та визначення. 127

5.5 Місце видавничих технологій в розробці реклами 132

5.6 Роль реклами в процесі збуту товару 133

6 ДІЛОВІ НАВИЧКИ 135

6.1 Набуття навичок навчатися 135

6.2 Навчання вмінню робити що-небудь 136

6.2.1 Формування цілі 136

6.2.2.Визначення необхідних дій 137

6.2.3 Практичні вправи 137

6.3 Навчання запам’ятовуванню будь-чого 138

6.3.1 Система збору чуттєвої інформації (сенсорна система) 139

6.3.2 Короткострокова пам’ять 139

6.3.3 Довгострокова пам'ять 140

6.3.4 Запам’ятовування напам’ять 140

6.4 Організація процесу навчання 141

6.5 Навички читання і конспектування 143

6.6 Підготовка і проведення публічного виступу (доповіді) 146

6.7 Навчання розумінню будь-чого 153

6.8 Навчання будь-яким навичкам 154

ВСТУП

Дисципліна “Введення в спеціальність” для студентів спеціальності 7.092704 “Комп’ютеризовані технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв” ставить своєю основною задачею надати загальне уявлення про характеристику і конструкцію видавничої продукції, основні технологічні процеси її виготовлення, поліграфічне устаткування, видавничо-поліграфічні термінології, а також елементарні знання про редакційно-видавничі процеси й історію розвитку поліграфії.

Знання цієї дисципліни сприяє більш ефективному вивченню наступних (подальших) спеціальних дисциплін і виборові напрямку спеціалізації студентів, а також дозволяє забезпечити безперервність їхньої професійної підготовки.

За останні роки процеси підготовки та виробництва друкованих засобів інформації зазнали i продовжують зазнавати значних змін. Особливо це стосується видавничого процесу підготовки й опрацювання авторських оригіналів, де цю роботу сьогодні не можна уявити без сучасних комп'ютерних видавничих систем (КВС), які на основі електроніки, комп'ютерної i лазерної техніки значно спростили цей процес. Розвиток КВС дуже сильно впливає також на видавничо-поліграфічні процеси. Багато процесів формного виробництва (наприклад, процес хімічного травлення та ін.) уже стали або стають анахронізмом. Їх замінюють нові, сучасні технології – «Computer-to-Film», «Computer-to-Plate», «Computer-to-Press» та ін. Цифрова технологія дедалі більше поширюється, особливо це стосується появи сканерів i цифрових фотоапаратів, коли стало можливим одержувати й обробляти первинну інформацію (не тільки текстову, а й ілюстровану) в цифровому вигляді.

Кардинальні зміни торкнулися i друкарських процесів й обладнання. Це знайшло відображення в появі цифрових технологій друку не тільки стосовно кольорових комп'ютерних принтерів, а й друкарських машин. У таких машинах фактично відбулося чи то зрощування друкарських i формних процесів, чи то перенесення формних процесів у друкарську машину.

Кінець нинішнього століття у поліграфії знаменує великими змінами в ycix способах друку, особливо в офсетному плоскому, що посідає провідне місце у випуску друкованої продукції. Сучасний офсетний cпociб друку – це високомеханізований та автоматизований cпociб, в якому більшість технологічних операцій (як у формних, так i в друкарському процесах) виконуються практично без втручання людини або за мінімальною участю.

Ринок друкованої продукції останнім часом невпинно та динамічно змінюється. Збільшується попит на багатокольорові високоякісні видання, випущені малими тиражами. Зросла i кількість виробників видавничо-поліграфічної продукції.

У таких умовах зростають вимоги до якості друкованої продукції; вони частково компенсуються впровадженням в Україні нових технологічних процесів, сучасного обладнання, нових досконалих поліграфічних матеріалів, необхідного програмного забезпечення комп'ютерних систем. Але навіть професіоналу сьогодні нелегко розібратися у запропонованих зарубіжними виробниками та іншими дистриб'юторами різноманітних технологіях, системах, обладнанні, методах контролю, особливо за відсутності узагальнюючої інформації.

Сьогодні у поліграфічні промисловості України спостерігається процес технічного переоснащення підприємств. Це зумовлено багатьма факторами:

– бурхливим процесом розвитку техніки та технології;

– суттєво підвищеними вимогами до якості друкованої продукції;

– збільшенням обсягів випуску друкованої реклами i пакувальних засобів;

– появою значної кількості невеликих підприємств, які спеціалізовані як на певні види продукції, так i універсальні тощо.

Тільки сучасні техніка та технологія у поєднанні з новими методами управління виробництвом дають змогу підприємствам витримати конкуренцію i досягти ycпixy на ринку поліграфічних послуг, а як стверджує світова практика, малий бізнес є одним із основних факторів процвітання економіки. В таких країнах, як США, Франція, Німеччина, частка малого бізнесу у виробництві валового доходу становить понад 50%. У сфері малого бізнесу створено до 90% нових технологій США, до 40% експортного обігу Японії та 96% нових робочих місць в Італії.

Однією з привабливих сфер приватизації чи вкладання коштів є поліграфічний бізнес, для якого властиві високий рівень прибутків та стабільність розвитку. Зараз в Україні (за даними 1997 р.) налічується 2189 поліграфічних підприємств, серед яких 21% складають державні підприємства, 21,8% – приватні і 56,6% – підприємства з колективною формою власності. Зважаючи на досвід і сучасний стан поліграфічних підприємств у розвинутих країнах заходу, зокрема Німеччини, де 80% друкарень становлять друкарні з кількістю до 20 працівників і де на кожні 5000 жителів припадає 1 друкарня, можна передбачати бурхливий розвиток на Україні малої поліграфії.

1 Історія хнуре та організація навчання

1.1 Історія створення і структура хнуре. Організація навчання в університеті.

1.1.1 Історія створення хнуре

Харківський інженерно-будівельний інститут (ХІСІ) був утворений на базі будівельного факультету Харківського політехнічного інституту (ХПІ) і архітектурного факультету Харківського художнього інституту в 1930 році. У 1934 р. до складу ХІСІ увійшли: Харківський геодезичний інститут і науково-дослідний інститут геодезії і картографії. Через 10 років до 1941 р. ХІСІ став найбільшим вищим навчальним закладом України. За цей час була створена ґрунтовна учбово-матеріальна база, сформувався кваліфікований викладацький колектив. У 1941 р. навчалося 1734 студента, заняття вели біля 200 викладачів на 4-х факультетах:

Архітектурному;

Будівельному;

Сантехнічному;

Геодезичному.

Директорами інституту працювали: Мельчук ІНІЦІАЛИ?(1930 – 1932 р.), Вокутан А.Д. (1932 – 1934 р.), Крол С.Л. (1934 – 1938 р.), Блинов В.В. (1938 – 1941 р.). З 1930 р. по 1941 р. інститут підготував біля 3000 інженерів-будівельників. Багато хто з них стали не тільки відмінними спеціалістами, але і значними організаторами виробництва, талановитими вченими:

Козюля І.К. – зам. міністра будівництва СРСР;

Григоренко М.Г. – герой радянської. Спілки, зам. міністра оборони СРСР;

Кучеренко В.А – заступник голови Ради міністрів СРСР;

Гончарук А.І. – директор промбуда НДІ проекту;

Душкин А.А. – автор проектів станцій метро "Маяковская" і "Кропоткинская" міста?;

Тиц А.А. – професор, зав. кафедрою ХІСІ.

Харківський Гірський Інститут (1947 – 1962). У 1944 р. ХІСІ перетворено на Харківський гірсько-індустріальний інститут вугільної промисловості СРСР (ХГІІ). Замість факультетів ХІСІ, інженерно-будівельного, архітектурного, сантехнічного, геодезичного і вечірнього будівельного створили 3 факультети:

машинобудівний (2 фаху: гірські машинобудування і технологія машинобудування);

гірсько-електромеханічний;

промислового транспорту.

Архітектурний факультет передали в новий будівельний інститут. У такому складі інститут працював 1944 – 1947 р.

У 1947 р. Харківський гірсько-індустріальний інститут було перетворено на Харківський гірський інститут мінвузу СРСР.

У ХГІ було 4 факультети:

Гірський (8 кафедр). Фаху: розробка родовищ корисних копалин; маркшейдерська справа

Шахтобудівельний (6 кафедр). Фах: будівництво гірських підприємств.

Гірсько-електромеханічний (11 кафедр). Фаху: гірська електромеханіка; гірські машини; збагачення корисних копалин.

Промислового транспорту (4 кафедри). Фах: промисловий транспорт.

ХГІ був п’ятим гірським вузом у СРСР і другим в Україні (Московський, Ленінградський, Свердловський, Дніпропетровський, Харківський). Директорами ХГІ працювали: доц. Лукин Г.Г., Коржик М.В., Ємельянов Д.С. до 1962 р. у складі ХГІ працювало 4 загальнотехничних факультету (у Харкові, Бєлгороді, Конотопі, Кадіївці), де навчалося 1803 студента. Усього ж в інституті було цього року біля 5000 студентів. Заняття проводили: проф. Остащенко-Кудрявцев Б.П., Іванченко Е.Я., Нестеров П.П., Левін Б.Я. і ін.

За час діяльності у ХГІ підготовлено понад 6 000 спеціалістів для гірської промисловості країни і 9 закордонних держав (Китаю, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, Монголії, Кореї, В’єтнаму). Багато випускників інституту стали значними керівниками виробництва, науки, педагогіки, ученими: Академік Свірідов В.В., професора Глушко М.В., Віводін Ю.М., Єфімов А.Н., Салига В.І., і ін.

Науково-дослідна робота (НІР) в інституті особливо активно проходила після 1955 року. Загальний обсяг її виріс від 150 тис. руб до 6 млн. руб у 1961 році.

У 1957 році були створені наукові лабораторії під керівництвом проф. Іванченко Е.Я., Нестерова П.П., доц. Карпухіна В.Д. Поширилась участь у НІР студентів у 1962 р. – 450 чоловік об’єднували 20 студентських наукових кружків. ХГІ був пов’язаний із науковими заснуваннями і виробництвом Москви, Ленінграда, Києва, Донецька, Луганська, Казахстану, а також Китаю, Польщі і Чехословаччини.

ХІГМАОТ (1962 – 1966). У 1962 році ХГІ перетворений у Харківський інститут машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки. ХІГМАОТ містив 3 факультети:

Автоматизація виробничих процесів у гірській промисловості. З спеціалізацією:

– автоматизація процесів у гірській промисловості;

– автоматизація виробничих процесів на збагачувальних фабриках;

– автоматика і телемеханіка.

Радіотехнічний. З спеціалізацією:

– математичні і лічильно-вирішальні прилади та устрої;

– промислова електроніка;

– радіотехніка;

– конструювання і технологія виробництва радіоапаратури.

Гірського машинобудування. З спеціалізацією:

– гірські машини;

– машини та обладнання нафтових і газових промислів.

У 1963 році в інституті був створений факультет Обчислювальної техніки, а в серпні 1964 року в інституті навчалося 5845 студентів, у тому числі на денному відділенні – 2525 чоловік, а в 1965 р. – 7687 чоловік, серед них на денному відділенні 3438 чоловік.

Вже в 1962 році було створено 12 нових кафедр і 38 навчальних лабораторій. Ректором інституту був проф. Терещенко А. І., а деканами факультетів – доц. Литвиненко Е.А, Кукуш В.Д., Гордиенко О.Н., Тиховидов Б.Д., Храбров Н.І. Великий внесок у перетворення інституту внесли вчені ХГІ і академіки, що прийшли з інших вузів, Рвачев В.Л., Шестопалов В.П., проф. Кукуш В.Д., Прошкин Е.Г., Лагутин М.Ф., доценти Червов В.Г., Толстов В.В., Губернаторов О.І., Дорохов А.П., Волков А.А., Грецков В.Л., Трушлевич І.В., Трубецков Л.В. Особливу активність у цьому проявив проф. Іванченко Е.Я. і сформована ним наукова школа. З їхньої ініціативи з 1957 р. вперше в СРСР почали підготування фахівців з автоматики..

При ХІГМАОТі працювали 3 загальнотехнічні факультети: Харківський, Конотопський, Білгородський.

Науково-дослідна робота велася по 91 держбюджетних і 82 господарчо-договорних темах.

За підсумками 1962 року було опубліковано 2 монографії, 51 наукова стаття і 2 збірника наукових статей, отримано 9 авторських посвідчень. До 1952 р. відбулося укрупнення наукової тематики: замість 73 у 1962 році до 95 у 1965 році, із котрих 13 найважливіших тим: 3 союзного призначення, 4 республіканського і 6 відомчих. У НІР брало участь 132 викладача, 263 наукових співробітника, 33 аспіранта, 221 студент. За час своєї діяльності (1962 – 1966 р.) ХІГМАОТ підготував 2443 інженера по фахах: радіоелектроніки, автоматики, обчислювального техніки й електронних приладів.

ХІРЕ (1966 – 1993). У 1966 році ХІГМАОТ перейменований у Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). До складу інституту входили факультети:

У 1966 році:

– автоматики (7 кафедр);

– обчислювальної техніки (8 кафедр);

– радіотехнічний (6 кафедр);

– радіофізичний (6 кафедр);

– електроніки (6 кафедр);

– гірського машинобудування (3 кафедри).

У 1972 році:

– систем керування (7 кафедр);

– конструювання радіоапаратури (10 кафедр);

– радіотехнічний (6 кафедр);

– обчислювальної техніки (7 кафедр);

– електроніки (6 кафедр).

До початку 70-х років ХІРЕ готував інженерів по 7-ми фахах:

0606 – автоматики і телемеханіки;

0608 – математичні й обчислювально-вирішальні устрої;

0611 – електронні прилади;

0612 – промислова електроніка;

0704 – радіофізика й електроніка;

0701 – радіотехніка;

0705 – конструювання і технологія виробництва радіоапаратури.

Підготовка велася за денною, вечірньою, заочною формами навчання. До кінця 1971 року вели підготовку молодих спеціалістів 457 викладачів, у тому числі 11 докторів, професорів і 141 кандидатів наук.

У 1981 році указом президії верховної ради СРСР: "За заслуги в підготуванні кваліфікованих спеціалістів і розвитку наукових досліджень" Харківський інститут радіоелектроніки був нагороджений орденом трудового червоного стяга. У 1982 році Харківському інституту радіоелектроніки було привласнене ім’я радянського ученого конструктора в галузі ракетно-космічної техніки, академіка, двічі героя соціалістичної праці Янгеля Михайла Кузьмича.

У 1993 році Харківський інститут радіоелектроніки перетворено у Харківський Державний Технічний Університет Радіоелектроніки, якому згодом було надано статус Національного.