89. Основной закон фрг

Основной закон ФРГ (нем. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland) — конституция Германии, в которой закреплены основы правовой и политической системы страны. Особое значение в Основном законе страны, пережившей опыт национал-социализма, приобрели основные гражданские права.

Основной закон ФРГ вступил в силу 23 мая 1949 года только на территории западных оккупационных зон, и изначально предполагался его временный характер^[1]: ожидалось, что советская зона оккупации Германии вскоре объединится с другими, чем и объясняется такое название конституции^[2]. В Основной закон ФРГ в 1949 г. были инкорпорированы статьи 136, 137, 138, 139 и 141 Веймарской конституции, которые действуют до настоящего времени. Прочие нормы Веймарской конституции, не противоречившие Основному закону, действовали в качествеобычного права ФРГ до 60-х годов. В 1957 году в состав ФРГ на правах земли вошел Саар, и Основной закон стал действовать и там. Территория Западного Берлина вошла в Федеративную Республику одновременно с восточными землями. Объединение страны произошло лишь 3 октября 1990 года, и с этого года Основной закон ФРГ стал конституцией всего немецкого народа.^[3][4]. Преамбула Закона содержала указание на его временный характер до объединения Германии и принятия новой Конституции. Конституционная комиссия, приступившая к работе после присоединения ГДР к ФРГ в 1990 году, пришла к выводу о том, что необходимость принятия новой конституции отсутствует, и положение о временном характере Основного закона было удалено из преамбулы.

23 травня 1949 року в західній окупаційній зоні була заснована Федеративна Республіка Німеччина. Цього дня Парламентська рада в Бонніурочисто проголосила набуття чинності Основного закону країни.

Спочатку документ носив тимчасовий характер, що обгрунтовувалося тим, що існувала надія на створення єдиної німецької держави. Тому замість "Конституції" він отримав назву "Основний закон". Замість Конституційних зборів був скликана лише Парламентська рада з представників ландтагів.

Проект Основного закону ФРН був підготовлений комітетом німецьких фахівців з конституційного права, що діяв на основі вказівок прем'єр-міністрів земель, у свою чергу уповноважених губернаторами західних окупаційних зон. Проект був розглянутий Парламентською радою з депутатів, вибраних ландтагами земель. Остаточний проект був прийнятий 8 травня 1949 року і набув чинності 23 травня.

Основний закон проголосив ФРН як правову, федеративну, демократичну, республіканську і соціальну державу.

Назва "Федеральна Республіка Німеччини" була вигадана Теодором Гейсом, майбутнім першим президентом країни.

Вирішуючи питання про державний прапор, Парламентська рада зупинилася на чорний-червоний-жовтому тріколоре, який був прапором революції 1848 року, стягом боротьби за об'єднання Німеччини.

Що стосується герба, то члени Парламентської ради не стали порушувати традицію: з XII століття на золотому щиті династії Штауфенов красувався чорний орел з червоними лапами і дзьобом, що вів своє походження від герба Карла Великого. Батьки конституції 1949 року лише прибрали з кігтів орла свастику, яку він тримав 12 років при нацистському режимі.

Про гімн в конституції вирішили взагалі не згадувати, оскільки знаменита "Німецька пісня" починалася словами "Німеччина, Німеччина понад усе", які все людство сприймало як клич шовініста. Гімн з'явився тільки в 1952 році: ним стала третя строфа "Німецької пісні".

Згідно з Основним законом, главою держави є Федеральний президент. Президент виконує, перш за все, представницькі функції, обирається спеціально скликаними Федеральними зборами (у нього входять депутати бундестагу і таке ж число делегатів, що обираються земельними парламентами) строком на 5 років.

Верховним виборним законодавчим органом ФРН є бундестаг – німецький парламент, що обирається на 4 роки шляхом загальних прямих і таємних виборів (активне і пасивне виборче право надаються після досягнення 18 років). Половина депутатів обирається в округах за мажоритарною системою, інша половина – за партійними списками.

У бундестагу можуть бути представлені партії, що набрали на виборах не меншого 5% голосів виборців за партійними списками. Якщо партія цей бар'єр не подолала, проте отримала три або більше прямих мандатів, подані за неї голоси враховуються при розподілі місць в бундестагу (в цьому випадку партія не має права утворити фракцію).

Приймаючи закони, бундестаг взаємодіє з представницьким органом земель ФРН — бундесратом, який не є виборним органом. Його члени (прем'єр-міністри і міністри земель ФРН) призначаються земельними урядами. Склад бундесрата міняється у міру проведення виборів в ландтаги (парламенти) земель. Кожна земля має в бундесраті від 3 до 6 голосів залежно від чисельності населення. На 2009 рік в бундесраті 69 місць.

Президент і 3 віце-президенти бундесрата обираються строком на 1 рік за принципом ротації з числа голів земельних урядів. З 1 листопада 2008 по 31 жовтня 2009 президентом бундесрата є прем'єр-міністр Саара Петер Мюллер (ХДС).

Виконавча влада на федеральному рівні представлена федеральним урядом, на чолі якого стоїть федеральний канцлер. Головою органів виконавчої влади на рівні суб'єктів федерації є прем'єр-міністр (або бургомістр міста-землі).

Федеральною і земельними адміністраціями керують міністри, які стоять на чолі адміністративних органів.

Конституція ФРН, вироблена в 1948-1949 роках тільки для Західної Німеччини, в 1990 році стала Основним законом для всієї Німеччини. Інтеграція Німецької Демократичної Республіки до складу ФРН, здійснена 3 жовтня 1990 року, була проведена шляхом приєднання. НДР зникла як юридичний, у тому числі і як міжнародно-правовий, суб'єкт. Приєднання відбулося на основі ст. 23 Основного закону ФРН в редакції, що діяла у той час. Ця стаття, що перераховувала землі ФРН, встановлювала, що "в решті частин Німеччини він (Основний закон) має вступити в силу після їхнього приєднання".