2. 2. Поняття наукового стилю української мови. Основні риси та різновиди

Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером i метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається [3; с. 50].

Мова науки чітко відображає рівень науково-технічного прогресу. Вона впливає на розвиток мислення людини, виробляє здатність стандартизувати, узагальнювати явища дійсності й розвивати розумові здібності. Науковий стиль обслуговує сферу науки. Основна функія стилю – повідомлення. Вона полягає у доведенні теорій, обґрунтуванні гіпотез, в оприлюдненні результатів дослідження, класифікації, поясненні явищ, у систематичному викладі певних знань [4; с. 120].

До мови наукової літератури висувають особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє логізації викладу. На лексичному й фразеологічному рівні можна відзначити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий текст насичений абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються зазвичай в одному зі значень.

Важливою рисою наукової мови є ухил до розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності (зокрема, причинових та наслідкових), відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових i дієприслівникових), вставних i вставлених конструкцій. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається подеколи у текстах суспільно-політичного циклу; фізико-математичним та природничим наукам така лексика не властива [5; с. 9].

Ще одна композиційна особливість наукового стилю ­– документація тверджень, цитати, посилання тощо.

За типом мовлення наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формі з переважанням останньої.

Залежно від конкретних завдань та реципієнтів інформації, у науковому стилі виділяють декілька різновидів:

-суто (власне) науковий – передає інформацію, призначену для фахівців (спеціалізовані видання для вузьких спеціалістів);

-науково-популярний – наукову інформацію подає у формі, яку можуть сприймати й розуміти нефахівці (журнали типу «Наука i життя», «Наука i релігія» тощо);

-науково-публіцистичний – оформлює наукову інформацію, переважно про досягнення науки й техніки, так, що її легко сприймають широкі верстви населення через засоби масової інформації;

-науково-навчальний – призначений для навчання у різних закладах освіти (підручники, навчальні посібники, словники, довідники);

-виробничо-технічний – обслуговує різні сфери виробництва (технічна документація, інструкції, правила тощо).

Кожен із цих різновидів має свої номінативно-виражальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю в цілому.

2.3. Дотримання лексичних норм у навчальній літературі

2.3.1. Поняття мовної норми. Лексичні норми

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що має певні вимоги щодо граматики, лексики, вимови, наголошування. Поняття «літературна мова» тісно пов'язане з поняттям мовної норми.

Норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Мовні норми характеризуются системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю; вони найповніше й системно фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках i посібниках з української мови.

Лексика, як відомо, є найменш консервативним елементом мовної системи. Лексичні норми, як i норми взагалі, відзначаються стабільністю, певною консервативністю, однак їм притаманна й значна рухливість. Лексичну норму відображають i утверджують насамперед словники. Але відступи від норм слововживання в мовній практиці досить численні.

Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології. Проте жодних підстав для запозичення таких слів немає, оскільки майже всі вони мають в українській мові лексичні відповідники.

Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови – бути засобом спілкування. Наприклад: «Розвести цi дві oci можливо за рахунок нанесення силового удару по oci власного обертання». Російською слово «можливо» перекладається як «возможно». Насправді ж, речення повинно мати такий вигляд: «Розвести ці дві оci можна за рахунок нанесення силового удару по oci власного обертання». Так само в українській мові слово «доля» має російськомовний відповідник «судьба». У реченні: «Значення кутів, кінетична вісь i вісь фігури дуже малі – одна тисячна доля радіан» –вживаючи слово «доля», автор мав на увазі російське слово «часть», тому правильно було б замінити його, i тоді речення виглядатиме так: «Значення кутів, кінетичн вісь i вісь фігури дуже малі – одна тисячна частки радіан».