3. Загальна характеристика експресивної лексики

Експресивна лексика української мови – результат тривалого розвитку, зумовленого як власне мовними, так і позамовними чинниками. Це специфічна лексична підсистема, яка належить до загальної лексичної системи мови й має свої засоби вираження та сфери активного функціонування. Вона відкрита, постійно поповнюється новими експресивними лексемами, їй властиві типологічно мар­ковані семантичні та функціональні особливості порівняно з нейтральним лексич­ним складом.

Більша частина експресивного лексичного шару належить до сфери активного функціонування переважно в художньому мовленні, публі-цистичному та розмовному стилях. Аналізована лексика – типова ознака передусім художнього мовлення, якому властивий найповніший вияв експресивної функції мови.

Лексична експресивність належить до найпродуктивніших, оскільки основне навантаження вербального вираження почуттєвих інтенцій мовця, пов'язане із суб'єктивним баченням і оцінюванням фрагментів картини світу, виконують лексичні одиниці та їхні лексико-семантичні варіанти. Маркований лексичний шар орієнтований не на номінацію типових денотатів, а на те, щоб виділити окремі об'єкти серед низки подібних, передати їхні особливості на тлі однотипних. Значущість експресивів для носіїв мови виявляється лише в певний конкретний період комунікації або зумовлюється мовленнєвою ситуацією, інтенціями мовця [16; с. 1].

У сучасному мовознавстві існують різні підходи до тлумачення категорії експресивності. Експресивність слова як сукупність його семантико-функціональних ознак реалізується насамперед через експресивну функцію мови. Виконуючи одночасно дві функції, експресивне слово перебуває у зв'язках із денотацією і широким спектром аксіологічних, емотивних, образних, модальних інтенцій мовця, які репрезентують конотативний та образний макрокомпоненти його семантики [1; с. 132].

Сприймання експресивного тексту – це процес, спрямований на розуміння думок та емоцій автора, з урахуванням того, що будь-яке висловлювання становить собою вираження певної позиції автора до читачів.

Важливим джерелом формування й збагачення складу експресивної лек­сики в ідіолекті окремого письменника є діалектна лексика, просторічні слова, жаргонізми та арготизми. Діалектні лексеми, що функціонують у межах відповідних говіркових ареалів, вступають у взаємодію з узуальними емотивно-оцінними словами, потрапляючи передусім до художніх текстів [16; с. 4].

Автор, реалізуючи свої мовностилістичні наміри за допомогою експре­сивів, не тільки виражає власні думки й переконання, характеризує, емотивно оцінює персонажів, будь-які інші об’єкти, події, ситуації, а й певною мірою прогнозує адекватне сприймання їх реципієнтом. Експресиви характери­зують індивідуальні стилі багатьох українських письменників. Використання експре­сивної лексики має бути вмотивованим, виваженим, зумовленим такими чинниками, як час написання, жанр та ідейно-тематичний зміст твору.

4. Варваризми та іншомовні вкраплення

У сучасній українській художній літературі використовується багато лексичних запозичень з інших мов. Вони є по-різному засвоєними нашою мовою. Залежно від ступеня адаптації розрізняють варваризми, вкраплення, екзотизми, запозичені слова, інтернаціоналізми, іншомовні слова, кальки. Ми розглянемо функціонування варваризмів та вкраплень, оскільки вони є найменш адаптованими до системи української мови й мають велику варіативність у написанні. Вони відіграють важливу стилістичну та експресивну функцію в тексті, підкреслюючи відповідність лексичного наповнення тексту сучасним реаліям.

Незважаючи на те, що обидва терміни «вкраплення» та «варваризми» використовуються для номінації незасвоєних мовою запозичень, вони стосуються різних стадій їх асиміляції. Існують різні визначення цих тер­мінів. Проте є такі, які не можна вважати правильними. Наприклад, деякі до­слідники ототожнюють варваризми із екзотизмами [10]. Іноді варвариз­мами називають лише ті слова, що трапляються у писемному мовленні в чужо­мов­ній графічній передачі, а вкрапленнями – слова, що передаються як оригі­нальною графікою, так і українською.

Комплексого дослідження варваризмів та іншомовних вкрап­лень в українській мові як яскравого лексичного явища поки що немає. Загалом їх вивчення є складним процесом, оскільки постійно запозичуються нові слова, а вже запозичені стають частинами оказіоналізмів, розширюють своє зна­чення тощо.

Для цієї роботи вважаємо доцільним розмежувати згадані поняття на основі проаналізованої літератури та пояснити їх, щоб уникнути непо­розу­мінь у майбутньому.

Надалі вкрапленням уважатимемо введений у твір з певною змістовою або стилістичною метою уривок іншомовного тексту, графічно оформлений за законами мови, із якої його запозичено. Це може бути як окрема морфема чи лексема, так і ціла цитата. Часто вкраплення стають назвами творів чи їх розділів. Відтворення назв торгових марок, музичних груп, премій тощо теж можна вважати вкрапленнями.

До іншомовних вкраплень варто зараховувати не лише повні, тобто вставлені в текст без змін, лексичні одиниці, а й часткові – такі, що певним чином асимільовані мовою, а також контаміновані вкраплення (іншомовна основа та українське закінчення). Графічна незасвоєність лексичної одиниці дає підстави зараховувати її до іншомовних вкраплень, навіть незважаючи на формально виражену морфологічну категорію відмінка.

Іншомовні вкраплення не належать до національної мовної системи, але в сучасній прозі функціонують як більш-менш зв’язані з лексичним і грама­тичним устроєм одиниць цієї мови. Вони не порушують загальної структури художнього тексту, а додають йому експресивного зна­чення.

Варваризмом вважатимемо іншомовне або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що зберігає структурні ознаки чужих мов, по-різно­му пристосовуючись до фонетики, морфології української мови [17; с. 62]. Воно має особливо виразні ознаки іншомовності, але набуло власного оформ­лення в національній мові.

Варваризми, як і вкраплення, можуть бути асимільованими до грама­тич­ної системи української мови, тобто набувати морфологічних категорій роду, числа, відмінка тощо. Такі іншомовні лексеми пропонуємо розглядати як транс­формовані варваризми.

Словотвірні трансформації запозичень здійснюються шляхом:

1. суфіксації, додаванням до лексичних одиниць питомо українських іменникових та дієслівних суфіксів -ух, -ов, -и тощо;

2. префіксації;

3. складання, яке передбачає й поєднання іншомовних лексем із питомо українськими або давно запозиченими лексемами, і словотвірну транс­фор­мацію кількох іншомовних лексем в одну неподільну одиницю.

Найуживаніші варваризми та вкраплення можуть бути поділеними на кілька тематичних груп:

1. лексеми зі спортивної сфери;

2. лексеми на позначення явищ зі сфери ЗМІ;

3. слова на позначення почуттів;

4. слова, пов’язані із простором та часом;

5. слова з економічної сфери;

6. назви торгових марок;

7. назви предметів одягу;

8. назви осіб;

9. назви музичних груп;

10. слова ввічливості;

11. експресивні вигуки.

Одною із проблем, пов’язаною із дослідженням варваризмів, є їх графіч­не оформлення. Закони транскрибування та транслітерації часто пору­шу­ються. Автори не дотримуються правил написання «і» чи «и» тощо. Лексеми, що пишуться в мові-оригіналі через дефіс, можуть писатися разом. Ще біль­ша варіативність спостерігається в написанні слів, у яких запозичення стано­вить лише частину.

Залежно від контексту порушення в написанні запозичень можна трак­тувати по-різному. Так, правомірними можна вважати неточності у відтво­ренні лексем для створення іронічного ефекту, підсилення емоційно-експре­сивної оцінки тощо. Іншою причиною доцільності такого написання є вжи­вання лексем у діалогах та прямій мові для підкреслення власної вимови пер­сонажа. В інших випадках ми вважаємо бажаним дотримання правил укра­їнського правопису в інтерпретації іншомовних запозичень, щоб якомога ор­ганічніше ввести нове слово в систему тексту.

Варваризми та вкраплення є лексемами, характерними для постмодерністських тво­рів. Проте ставлення до їх використання неоднозначне. Деякі до­слідники вважають збільшення таких лексичних елементів у літературі де­структивним впливом на мову [1; с. 140]. Надмірне вживання іншомовних слів мо­же робити мову малозрозумілою і руйнувати її систему.

Проте не можна зосереджувати увагу на негативних наслідках викорис­тання таких запозичень. Якщо ними не зловживати, вони стають потужним засобом стилізації, створення сучасного колориту, відтворення явищ інших культур в українській дійсності. Вкраплення та варваризми можуть бути за­собом комічного висміювання, елементом лінгвістичних ігор. Вони є одним з дієвих засобів акцентуації уваги читача на певному елементі тексту й під­силення емоційної напруги, експресивності тексту тощо.

Набуваючи знакового характеру, букви чи елементи складних слів на­дають додаткового експресивного значення як лексемі, так і висловлю­ванню загалом. Причини створення оказіональних одиниць – це соціальна по­тре­ба неординарного найменування всього нового, намагання досягти макси­мальної емоційно-експресивної та стилістичної виразності слова. Їх уве­ден­ня у структуру тексту – своєрідний спосіб протесту проти усталених норм, унаслідок якого звичні традиційні номінації замінюють новими оригі­нальними та експресивними [11; с. 190]. Варто зауважити, що вживання іншо­мовних вкраплень оказіонально завжди пов’язане з контекстом.

Лексичні одиниці різномовного походження, запозичені в первин­но­му вигляді чи асимільовані за законами української мови, тобто використані автором оказіонально, реалізують естетичну й прагматичну функції.

Отже, вивчення варваризмів та іншомовних вкраплень є важливим для кращого розуміння постмодерної прози, яка відтворює реалії сучасності та тяжіє до якомога більшої стилістичної забарвленості.