65.Структура й організація інформації у наукових текстах.

Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження. Структура наукового тексту: 1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження. 2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати. 3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.Загальні вимоги до наукового тексту: 1)Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи.2) він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.3)Текст має вирізнятися композиційністю.4) Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.5) Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.6) У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.7) безособова форма викладу.8)Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо.

67.Термінознавство як наука.

Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем. Воно вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення. Розрізняють:Теоретичне-вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. Прикладне- займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням. Загальне-вивчає найзагальніші якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве- займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов. Типологічне -займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем. Порівняльне -займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської.Історичне -вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. Функціональне- пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

68.Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять.

Вираження спеціальних реалій, категорій, понять відбувається за допомогою вербальних і невербальних засобів. Вербальні засоби — слова, словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін в комунікації. Не вербальні засоби — немовні знаки комунікативного коду (міміка, жести, постава, одяг тощо), які разом із мовними засобами служать для створення, передавання і сприйняття інформації . Мова є основним засобом репрезентації професійних знань. Мовні одиниці покликані адекватно передавати сутність категорій і понять науки, техніки та інших сфер професійної діяльності. Змістовим ядром мови професійного спілкування є терміни. Термін— слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо. У термінах закріплюються результати пізнавальної діяльності людини, а наявність термінології свідчить про завершальний етап наукового дослідження певного об'єкта. Терміни окремої галузі знання сприяють утворенню єдиного інформаційного простору, який забезпечує відповідний вид спілкування: економічний, політичний, науковий, технічний тощо. Термінологічна лексика окремих галузей науки об'єднується у спеціальні лексичні підсистеми — терміносистеми, які формуються на основі синонімічних, гіпонімічних, антонімічних, конверсивних відношень. Термінологія є показником наукового, соціально-економічного та культурного розвитку нації. Вихідним положенням термінотворення в новій українській мові було і залишається діалектичне поєднання народних слів, здатних термінологізуватися, з новотворами й потрібними запозиченнями. Передові діячі української культури завжди орієнтували термінотворення на національні джерела, тому що особливості національного світогляду виявляються в науковій мові, де терміни виконують ферментувальну роль. Основними способами творення термінів у сучасній українській мові є:1)спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис;2) термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (опромінення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);3)запозичення з подальшою фонетичною і граматичною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика).До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність, дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашарувань, стилістична нейтральність.Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови.