7. Декомпозиція системи.

Безпосереднє вивчення складної системи як об’єкта не завжди можливе внаслідок великої складності задачі. Тому систему розчленують на певні її складові частини та виконують вивчення кожної частини. Надалі, з урахуванням зв’язків між цими частинами, намагаються зробити висновки щодо роботи системи в цілому.

Декомпозиція системи виконується доти, поки не будуть отримані такі частини (підсистеми, складові), дослідження яких може бути виконане відомими методами.

Розподіл системи на підсистеми (складові) тобто декомпозиція може бути виконана за різними ознаками.

Одним із способів може бути декомпозиція за функціональними ознаками підпорядкованих частин. Такими частинами для складної системи будуть: керуюча, виконавча, інформаційна та забезпечуюча.

Іншим способом може бути декомпозиція за ознакою підпорядкування.

Взагалі декомпозиція виконується відповідно до мети дослідження та визначається автором дослідження.

Оце посилання на автора є принциповим, оскільки саме людина (колектив), який здійснює дослідження, конкретно визначає мету дослідження, обмеження, що приймаються, характеристики, які треба кількісно визначити і т.д.

8.Цільова функція складної системи.

Поняття цільової функції, або функції мети було введено спочатку у задачах математичного програмування та визначалося як функція, досягнення найбільшого або найменшого значення якої на допустимій множині параметрів ставилося за мету дослідження системи. Надалі поняття цільової функції було поширено на системи інших типів і стало узагальненою або інтегральною характеристикою роботи системи.

У загальному вигляді цільову функцію можна записати як функцію

 = ()

Під рішенням задачі оптимального синтезу (дослідження) складної системи будемо розуміти процес вибору керованих параметрів системи “” таких, що належать припустимій області G і забезпечують оптимальне значення деякої узагальненої характеристики системи (об’єкту) (). Цю характеристику, яка дозволяє визначити найкращий варіант побудови або поліпшення характеристик системи, як вже було сказано, називають цільовою функцією.

При синтезі системи вона виступає в якості критерію оптимальності. Залежно від мети синтезу необхідно одержати або максимум, або мінімум цієї величини на припустимій множині (максимальна швидкодія, максимальний рівень відверненого збитку, мінімальний промах тощо).

Проте, для технічних систем, функціональне призначення яких визначено, можна говорити про функціональну ефективність, оцінюючи її за допомогою цільової функції.

Цільова функція – це математично виражений результат дії системи.

Мета пізнання складної системи математично формулюється через цільову функцію системи. Правильний вибір і формування цільової функції є однією з основних умов успішного дослідження складної системи. Неправильно сформована функція призводить до утруднень або навіть зриву рішення задачі системою.

Проблема вибору цільової функції полягає у встановленні ознаки (або сукупності ознак), за якою визначається перевага варіанту системи. Наприклад, при оцінці дії системи ППО можуть застосовуватися такі критерії:

математичне очікування числа збитих літаків, математичне очікування кількості ракет на один збитий літак, критерій відверненого збитку й інші. Тобто при порівнянні варіантів систем необхідно оперувати декількома показниками, які характеризують різні властивості і виражені частковими ЦФ Ф_к( ), к= , тому може формуватися векторна ЦФ .

Тому виникає задача формування цільової функції по сукупності ознак, тобто з’являється проблема багатокритеріальності. При порівнянні варіантів систем, дій необхідно оперувати декількома показниками, що характеризують різноманітні властивості, особливості, ознаки системи. Ця проблема є найбільш загальною в теорії складних систем.