2. Метод кінцевого використання (за витратами).

ВВП дорівнює сумі витрати всіх економічних агентів: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни.

GDP_с=Y=С+І+G+NХ,

С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

будівництво будинків і споруд;

придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій;

створення товарно-матеріальних запасів;

амортизацію;

витрати домогосподарств на придбання житла будинків, квартир.

G – державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам

державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки

вони є формою перерозподілу;

NХ – чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниці між експортом та імпортом:

NX = Х – М.

3. Розподільчий метод (за доходами).

ВВП дорівнює сумі всіх видів факторних доходів, амортизаційних відрахувань та непрямих

податків на бізнес.

Іншими словами потрібно знайти суму таких його складових:

– амортизаційні витрати;

– чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) з відніманням субсидій.;

– винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

– рентні платежі – це прибуток, який отримують власники нерухомості;

– чисті проценти – це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

– дохід від власності – це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

– прибуток корпорацій – цей компонент, у свою чергу, містить три складові:

а) податок на прибуток корпорацій;

б) дивіденди акціонерам;

в) нерозподілений прибуток корпорацій.

GNP_i = W + R + r+ P+ A + NT_n,

де W – заробітна плата,

R – рента,

r– процент,

P – прибуток (дохsд від власності та прибуток корпорацій),

A – амортизація,

NT_n– непрямий податок (універсальні акцизи,мито податок на додану вартість).

36) Взаємозв'язок між основними макроекономічними показниками

ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і власне притаманні кожному з цих показників особливості. їхня спільна особливість полягає в тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, а й у нематеріальному виробництві.

А основна відмінність полягає в тому, що ВВП вимірює сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, створених у межах території даної країни, незалежно від того, чиїми факторами виробництва вони були створені — вітчизняними чи іноземними, а ВНП обчислюється за принципом власності. ВНП — це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.

Кінцеві товари та послуги характеризуються тим, що для них цикл відтворення закінчено і вони доходять до кінцевого споживача, тобто при цьому не враховується проміжний продукт.

37.

Ступінь розвитку національноїекономікивимірюєтьсяспеціальнимипоказниками; вони даютьзагальнеуявлення про економічнийпотенціалкраїни, а такождаютьзмогупорівнятирозвитококремихкраїнміж собою. Найважливішіпоказники: валовийвнутрішній продукт (ВВП), валовийнаціональний продукт (ВНП), національний доход (НД), експорт, імпорт, товарообігзовнішньоїторгівлі, обсягивиробництватоварів та послуг та ін. Ціпоказникирозраховуються за формулами, щоприйняті в міжнароднійсистемінаціональнихрозрахунків (СНР). Звичайнопоказники в формулах даються в англійськійабревіатурі, як цсприйнято в СНР.

Валовийвнутрішній продукт (ВВП) - цепродукція, щовироблена резидентами на просторікраїнипротягом року.

Валовийнаціональний продукт (ВНП) — сукупністьусіхвироблених у країнітоварів та наданихпослуг за рікнезалежновідрозташуваннянаціональнихпідприємств. Вінхарактеризуєкінцевеспоживанняматеріальних благ і послуг, кінцевірезультатиекономічноїдіяльності у сферіматеріального і нематеріальноговиробництва; позбавлений повторного рахунку, а отже, даєзмогузіставитиобсягперенесеної та новоствореноївартості у складірічного продукту.

Націона́льнийдохі́д — цесукупністьусіхдоходіввекономіцідомашніхгосподарств і підприємцівнезалежновід того, де вони використовуютьресурси — у своїйкраїнічи за кордоном.

Експорт — вивізіз мито за території країни за державний кордон товару і послуги без зобов'язанняїхньогозворотногоповернення. Фактекспорту фіксується в момент перетину товар мито державний кордон, наданняпослуг та ін. До експортувідносятьсятакожвивізтоварів для переробкиїх в іншійкраїні, перевезеннятоварів транзит через іншукраїну, вивізпривезених з іншоїкраїнитоварів для продажу їх у третійкраїніреексрорт) і ін.

Імпорт — ввезення товару, послуг (інодіможевживатисящодокапіталу, знань, технологій)

38.

Система національнихрахунків (СНР) – цесукупністьпоказниківпослідовного та взаємопов’язаногоописунайважливішихпроцесів і явищекономіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадженнякапіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовахринковихвідносин.

Національнірахункирозробляються згідно з стандартом СНР, прийнятимміжнароднимиорганізаціями у 1993 р.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційніодиницігрупуються в п’ятьсекторів:

– нефінансовікорпорації, до яких належать інституційніодиниці, якізаймаютьсяринковимвиробництвомтоварів і послугдля продажу за цінами, щопокриваютьвитративиробництва і даютьприбуток;

– фінансовікорпорації – комерційніінституційніодиниці, щоспеціалізуються на фінансовихпослугахчидопоміжнійфінансовійдіяльності (банки, страховікомпаніїтощо);

– сектор загального державного управління, до якого належать органиуправління центрального та місцевогорівнів, некомерційнібюджетніорганізації, фондисоціальногострахування;

– сектор домашніхгосподарств, щооб’єднуєфізичнихосіб як споживачів, а в деякихвипадках як фізичнихосіб-підприємців;

– сектор некомерційнихорганізацій, щообслуговуютьдомашнігосподарства (НКОДГ), до якоговходятьінституційніодиниці, створеніокремимигрупамидомашніхгосподарств для забезпеченняїхполітичних, релігійних і професійнихінтересів, а також для наданнясоціально-культурнихпослуг (соціально-культурні підрозділинефінансовихкорпорацій) безоплатноабо за цінами, що не маютьекономічногозначення.

У СНР відображаєтьсярозвитокекономіки на різнихстадіяхпроцесувідтворення, показуєтьсярухтоварів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валовоїдоданоївартості).

Стадіявиробництва характеризуєтьсяпоказникамивипуску, проміжногоспоживання, валовоговнутрішнього продукту (валовоїдоданоївартості).

Випуск – цевартістьтоварів і послуг, що є результатом виробничоїдіяльностіодиниць – резидентів у звітномуперіоді.

Проміжнеспоживання міститьвитрати на товари та послуги, яківикористаніінституційнимиодиницями для виробничих потреб.

39.

Функціонуванняринковоїекономіки, як будь-якоїекономічноїсистеми, не є рівномірним і безперервним. Економічнезростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягіввиробництва, тобтозниженнямусієїекономічної (ділової) активності. Такіперіодичніколиваннясвідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — цеоб’єктивна форма розвитку національноїекономіки і світовогогосподарства як єдиногоцілого. Інакшекажучи, закономірнийрухвідоднієїмакроекономічноїрівноваги в масштабіекономіки в цілому до іншої.

За змістомциклічністьдоситьбагатоструктурна. З точки зорутривалостівиокремлюютьдекількатипівекономічнихциклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рухекономіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивногоїї розвитку. За сучасних умов циклічністьможнарозглядати як один зіспособівсаморегулюванняринковоїекономіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економікивід початку однієїкризи до наступної. Особливо рельєфновструктуріфункціонування і розвитку економікипроявляютьсясередні цикли, якіщеназиваютьпромисловими. Економічний цикл (у класичномутрактуванні) включаєтакіфази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходитьостаточневідображення у новійкризі.

Головне значеннямає фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У нійзосередженоосновніознаки й суперечностіциклічногопроцесувідтворення.

Криза — церізкепорушенняіснуючоїекономічноїрівновагивнаслідокдиспропорцій у процесівідтворення, щорізкозростають. Відбуваєтьсязниженняпопиту на товари і виникненнянадлишкуїхпропонування. Труднощізізбутомпризводять до скороченнявиробництва і зростаннябезробіття. Зниженняплатоспроможностінаселеннящебільшеускладнюєзбуттоварів. Усіекономічніпоказникипогіршуються. Відбуваєтьсяпадіннярівнівзаробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у виглядінереалізованихтоварівфірмивідчувають брак грошовихкоштів для поточнихплатежів, тому швидкозростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курсиціннихпаперівпадають, настаєхвилябанкрутств і масовогозакриттяпідприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застоївиробництва. На ційфазівідбуваєтьсяпростевідтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступовореалізуютьсятоварні запаси, яківиниклипід час кризи через різкезменшенняплатоспроможногопопиту. Рівеньбезробіттязалишаєтьсявисоким, але стабільним. За умов скороченоговиробництва ставка позичкового процента падає до свогомінімальногозначення. Протепоступовозростаєсукупнийпопит і готуютьсяумови для наступногопожвавленнявиробничої та комерційноїдіяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначногозростанняобсягувиробництва (увідповідь на зростанняпопиту) і помітногоскороченнябезробіття. Підприємцінамагаютьсявідновитиприбутковістьвиробництва, нарощуютьінвестиції в нову, продуктивнішутехніку, щопожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, аджезростаєзайнятість. Створюютьсяновіпідприємства, зростаютьціни і процентні ставки. Поступовообсягвиробництвадосягаєпопередньогонайвищогорівня, і економікавступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — цетака фаза циклу, коли обсягвиробництваперевищуєобсягпопереднього циклу і зростаєвисокими темпами. Будуютьсяновіпідприємства, підвищуєтьсязайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімкозростаютьціни й процентні ставки, курсиакцій та інших ціннихпаперів, активізуєтьсякомерційнадіяльність, прискорюєтьсяобігкапіталу. Таким чином, розпочинаєтьсясправжнійекономічний бум, швидкеекономічнезростання, яке, проте, уже закладає основу для наступноїновоїкризи.

Першопричиною (поштовхом) новоїперіодичноїкризи є скороченнясукупногопопиту, і знову все повертається на «круги своя»: починається спад виробництва, зниженнязайнятості, зменшеннядоходів, скороченнявитраттощо.

Обґрунтуваннячотирифазноїструктури циклу булозапроваджено К. Марксом. Графічноце подано на рис. 18.2, де ОА — загальналінія розвитку виробництва за значнийперіод; Q — обсягвиробництва; t — час; ВС— ламаналініяруху фаз циклу.

Органічнацілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуютьсяумовидля переходу до іншої. При цьомутакийперехідздійснюється в основному на засадах ринковихрегуляторів. Отже, як правило, — автоматично. Слідзазначити, що криза відрізняєтьсявідпорушеннярівновагиміж попитом і пропонування на будь-який товар чи в окремійгалузітим, що вона виникає в класичномурозумінні як загальненадвиробництво, яке супроводжуєтьсястрімкимпадіннямцін, банкрутствомбанків і масовоюзупинкою та розореннямпідприємств, зростаннямбезробіттятощо. Виділяють два типи криз: кризинадвиробництва і кризинедовиробництва. Так, останнібулихарактерні у 90-х рр. для всіхкраїн СНД, у тому числі й для України, де скороченняобсягувиробництва за ці роки становило понад 3/5.