13. Становлення та розвиток прибуткового оподаткування громадян

Податки з населення - це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням із приводу примусового обов'язкового вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.

Податки з населення мають тисячолітню історію. Вони з’явилися тоді, коли у світі сформувалися перші держави. Це були «внески громадян», необхідні для утримання публічної влади. Правителі стародавніх держав вводили певні регулярні й обов'язкові платежі із своїх підданих. Спочатку це були безсистемні податки, які забезпечували найрізноманітніші, в тому числі й обрядові потреби. Вони мали характер податі, рентних платежів і сплачувалися переважно в натуральній формі. 3а рабовласницького ладу податки стягувались у вигляді різноманітних податей і служили доповненням до трудових відбутків вільного населення, експлуатації рабів, а також данини з полонених народів. Із розвитком держави і товарно-грошових відносин податки набувають грошової форми. Одним із перших грошових податків був подушний податок на всіх громадян Римській імперії в II ст. н. е.- трибут. Таким чином, податки з населення - це найперші й найстародавніші податки, які відіграли величезну роль у розвитку держав.

Нинішня система податків із населення в Україні включає прибутковий податок (починаючи з 01.01.2004р. – податок з доходів фізичних осіб), плату за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, промисловий податок тощо. Найбільша питома вага в системі податків із населення належить податку з доходів фізичних осіб.

Ефективність функціонування системи прибуткового оподаткування громадян залежить від того, які підходи й принципи покладено в основу її побудови.

Визначення основних елементів системи прибуткового оподаткування громадян, а саме: суб'єкта, об'єкта та ставок податку, може здійснюватися на основі диференційованого або єдиного підходу.

Стосовно до суб'єкта й об'єкта оподаткування суть диференційованого підходу полягає в тому, що всі платники й отримувані ними доходи поділяються на категорії групи, для кожної з яких установлюються різні умови оподаткування. Критерієм диференціації, як правило, є вид діяльності, яку здійснюють громадяни, і характер одержуваного доходу. Така диференціація пояснюється різними умовами формування доходів громадян. Ці доходи можуть бути отримані від трудової і від підприємницької діяльності.

Система оподаткування, в основу якої було покладено диференціацію платників залежно від виду діяльності і характеру отримуваних ними доходів, існувала в Україні до 1993 р.

Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за пропорційними і прогресивними (регре­сивними) ставками. Прогресія (регресія) буває прямою і ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки збільшуються (зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками нараховується пропорційно розміру доходу. Як правило, в системі прибуткового оподаткування громадян при побудові шкали ставок використовується ступінчастий метод. Суть його полягає в тому, що доход розподіляється на частки, для кожної з яких установлюється ставка податку. При прогресивній шкалі кожна наступна частка доходу оподатковується за більшою, а при регресивній - за меншою ставкою, ніж попередня.

Майже до кінця 80-х років прибутковий податок із гро­мадян справлявся за комбінованою шкалою. Характерною ознакою такої системи прибуткового оподаткування населення було виділення категорій платників бітники та службовці, особи, які отримують авторські гонорари, кустарі та ремісники) і встановлення для них різних умов і ставок.

З 1990 р. була введена регресивно-прогресивна шкала ставок податку, коли із суми доходів від 100 до 150 крб. податок дорівнював 29 к. з кожного карбованця, тобто 29%, а щодо доходу, який перевищував 150 крб., застосовувалася прогресивка-шкала з розміром ставок 13, 15, 20, 30, 40, 50 і 60% залежно від величини доходу.

Із середини 1991 р. в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний доход (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу).

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні в 1991-1993 рр. була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991р. ставки було встановлено в розмірі 13, 30, 35, 40, 45 і 50 %, а в 1992р.- 12, 15, 20 і 30 %. Слід зазначити, що за такими ставками оподатковувалися лише доходи громадян, одержувані ними за виконання трудових обов'язків за місцем основної роботи. Доходи, одержувані за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншим ставками. В 1992 р. вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, II, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

У 1993 р, у сфері прибуткового оподаткування відбулося декілька суттєвих змін. По-перше, впроваджена нова шка­ла ставок, побудована у відносних величинах. За віднос­ний показник було прийнято „неоподатковуваний міні­мум”.

Ставки оподаткування протягом 1993 р. змінювалися тричі за схемою: жорстка, відносно полегшена, ще жорсткіша. Так, із 1 січня 1993р. застосовувалися ставки 10, 20, 35, 50%, із 1 червня 1993 р.- 10, 20, 30, 40 і 50%, а з 1 грудня 1993 р.- 10, 20, 30, 40, 60 і 90 %.

З 1 жовтня 1994 р. прийнято нову шкалу ставок прибут­кового податку. Хоча граничну ставку прибуткового податку і зменшено до 50 %, шкала все одно залишається досить жорсткою, оскільки вдвічі зменшено діапазон диференціації.

Якщо розглядати цю шкалу прибуткового оподаткування населення з огляду на формування ринкових відносин, то висновок тут однозначний: вона цілком суперечить завданням економічних реформ. Для формування ринкової економіки необхідно створити власника. Але при таких ставках оподаткування на законних підставах це просто неможливо. Податок поглинає ту частку доходів, що могла б спрямовуватися на нагромадження, тобто фактично протидіє формуванню власності. Тому й подібний підхід до прибуткового оподаткування населення можна беззастережно визначити як негативний і безперспективний. Тому, з 01.01.2004р. введено в дію новий закон про оподаткування доходів фізичних осіб, який передбачає єдину ставку оподаткування для всіх платників незалежно від рівня доходу. Розглянемо його детальніше.