9.Доход і прибуток підприємства

Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу.  Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього). Таким чином, TR=PxQ, де TR (Total Revenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий. Валовий дохід підприємства становить грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і майна підприємства (включаючи основні фонди) тощо, зменшену на суму постійних витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й змінні витрати, то одержують суму чистого доходу підприємства.  Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства.  Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної категорії проявляється у його функціях. Прибуток виконує такі три функції:

* оцінка підсумків діяльності підприємства; * розподіл чистого доходу в економіці; * економічне стимулювання підприємства.

Щоб очистити загальний прибуток підприємства, потрібно від загального доходу відняти загальні витрати підприємства, тобто: TP= TR - TC, де TP (Total Profil) - загальний прибуток, TR (Total Revenue) - загальний дохід, TC (Total Cost) - загальні витрати. Такий прибуток називається балансовим. Із балансового прибутку сплачується податок на прибуток. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. Розглянемо фактори, які впливають на утворення, розподіл та використання прибутку. До факторів, які діють на утворення прибутку, належать:

* виручка від реалізації товарів, робіт та послуг; * виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи; * виручка від основних засобів; * доходи від пайової участі в інших підприємствах; * доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами; * перевищення отриманих штрафів, пені над сплаченими.

Слід відзначити взаємозалежні фактори прибутку: швидкість обороту оборотних фондів; ціни, тарифи; відсоткові ставки за позики; податки та податкові ставки; собівартість; продуктивність праці; фондовіддача; фондоозброєність. Розглядаючи розподіл прибутку, слід виділити такі основні напрямки:

* направляється в бюджет і позабюджетні фонди; * направляється в банк на погашення позик і сплату відсотків; * залишається на підприємстві; * інші фактори розподілу.

У кінцевому рахунку прибуток підприємства використовується на:

* нагромадження (виробничий і науковий розвиток); * соціальні потреби; * покриття збитків та інших потреб; * капітальні фінансові вкладення; * споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)

Існування двох підходів до виміру витрат підприємства (бухгалтерського і економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. У даному розрахунку ми оцінюємо лише поточні результати діяльності фірми. Але якщо необхідно проаналізувати стан фірми з огляду її перспективи, а, отже, найкращої з альтернатив використання її ресурсів, тоді слід обчислювати економічний прибуток підприємства. Економічний прибуток (чистий прибуток) - це різниця між загальним доходом і економічними витратами, які містять бухгалтерські (зовнішні) та внутрішні витрати, зокрема, й нормальний прибуток. (Див. рис. 3). Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві.

10.Вартість і собівартысть товару. Ва́ртість — втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

За означенням класичної економіки вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

Ва́ртість (собівартість, англ. Cost) — Вартість факторів виробництва, які необхідно витратити на виробництво продукції, та її збут.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;підготовку і освоєння нової продукції;виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;обслуговування виробничого процесу і управління ним;збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);набір і підготовку кадрів;поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

11. Вартість товару і ціна: сутність і варіанти співвідношення. За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса, вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої, на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна — це грошова форма вираження вартості товару. А вартість — це уречевлена в товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника. Капіталістичні витрати у К. Маркса мали такий вигляд:BK = C + V де ВК — капіталістичні витрати виробництва; С — постійний капітал, авансований у засоби виробництва; V — змінний капітал, авансований у найману робочу силу. За Марксом, суспільні витрати дорівнюють за капіталізму сумі вартості спожитого основного і постійного оборотного капіталу (С) і сумі новоствореної працею вартості (V + m), де m — додаткова вартість, створена найманою працею. Отже, суспільна вартість товару і суспільні витрати на його виробництво за цією концепцією дорівнюють C + V +m . Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до вартості, збільшити свій прибуток. Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність безпосередньо не пов’язана із затратами праці та інших факторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкості блага і прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут надається перевага суб’єктивно-психологічному підходу для визначення вартості, а відповідно, і ціни продукту. У кінці ХІХ ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни (засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування — на основі витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і ринкової рівноваги (див. тему 5). Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, — це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Якщо ціна подолає верхню межу, то покупець через відсутність грошей не зможе придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно змінюються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних товарів. Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.

12.Порівняльний аналіз простого і розширеного відтворення Відтворення індивідуального капіталу може здійснюватися на простій і розширеній основі:-при простому відтворенні обсяги випуску продукції, капіталу і прибутку повторюються в незмінному масштабі;-при розширеному відтворенні, що є найбільш характерним для капіталізму, частина отриманого прибутку підприємець знову інвестує на придбання додаткових факторів виробництва, отже, виробництво має зростаючі масштаби. Збільшення суми авансованих капіталу породжує зростання обсягу продукції, що випускається і збільшення маси прибутку. Розширене відтворення здійснюється за рахунок накопичення.