72 Інфляція попиту та пропозиції: аналіз чинників та антиінфляційних заходів.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя). Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції;– інфляція попиту;– інфляція пропозиції. Інфляція попиту – це зміна цін у результаті додаткового випуску грошей, без підвищення проведення.Одним з потрясінь для інфляції може стати якась зміна (у споживчих та інвестиційних витратах, у рядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, і обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію і попит, зростають.Осн чинники: збільшення держ замовлень, попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). У результаті цього виникає надлишок грошей стосовно кількості товарів, підвищуються ціни. Отже, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.Таким чином, інфляція витрат пов'язана зі скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайнятості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва. Основними чинниками інфляції пропозиції є більше витрат унаслідок зростання заробітної плати й підвищення цін на сировину й енергію. Основні форми боротьби з інфляцією:1.  Грошова реформа – повне або часткове перетворення грошової системи з метою зміцнення грошового обігу (девальвація, деномінація);2.  Антиінфляційна політика – комплекс заходів для гос. регулюванню економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією: дефляционная політика (підвищення процентних ставок, посилення податкового тягаря, організація грошової маси); політика доходів – паралельний контроль над цінами й заробітної плати, шляхом повного їхнього заморожування або встановлення переділу їх росту.Необхідні заходи для проведення антиінфляційної політики: розробка й здійснення гос. програм, розвиток економіки, галузей і підприємств; проведення антимонопольної політики; зміна й удосконалювання податкової системи; стимулювання кредитно-інвестиційної політики, яка забезпечує тісний взаємозв'язок усіх елементів ринкового механізму.

73.Фіскальна політика. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика. Фіскальна політика являє собою вид економічної політики, яка спрямована на маніпулювання державним бюджетом. Сама назва «фіскальна політика» походить від латинського «fisk» - скарбниця, сховище грошей. Фіскальна політика може бути визначена так: це вид політики, що реалізується через систему фінансових ресурсів (державні доходи), розподілу фінансових ресурсів (державні витрати) фінансових зобов'язань. Фіскальна політика підрозділяється на стимулюючу і стримуючу в залежності від її основних цілей, а також фаз економічного циклу. Стимулююча фіскальна політика необхідна для того, щоб сприяти швидкому виходу держави з фази кризи або депресії, а стримуюча фіскальна політика зазвичай застосовується для обмеження економічного зростання, перш за все, для стримування інфляції. Фіскальна політика реалізується через основні інструменти: оподаткування численні обов'язкові внески громадян; державні витрати. Термін «дискреційна» походить від латинського дію на власний розсуд. Дискреційна фіскальна політика означає, що держава свідомо регулює величину акумульованих і витрачених фінансових коштів з метою поліпшення економічного стану країни. Дискреційна фіскальна політика завжди переслідує три основні цілі держави: досягнення повної зайнятості; економічне зростання;стримування інфляції. Не дискреціона фіскальна політика (НФП) - такий вид фіскальної політики, яка здійснюється через систему вбудованих економічних стабілізаторів без прямого впливу держави. До вбудованих стадій політики, як: державні доходи; податки; державні витрати.

74. Державний бюджет і його структура. Бюджет - розпис державних доходів і витрат; тобто він виступає основним фінансовим планом по мобілізації і витрачання коштів. Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Структура бюджету включає дві основні частини: державні доходи. державні витрати. Основну частину доходів державного складають податки: прямі- індивідуальний-прибутковий податок, податок на прибуток компаній, непрямі податки- податок з обороту (США, Канада); ПДВ (Західноєвропейські країни); акцизи, якими переважно обкладаються алкогольні напої, тютюнові вироби і бензин; митні збори. Витрати державного бюджету поділяються на дві основні частини: економічні; соціальні.

75. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та підходи до регулювання. Бюджетний дефіцит викликаний тим, що держава здійснює політику макроекономічної стабілізації на основі циклічної. Під час фаз кризи і депресії державні витрати зростають, а доходи - навпаки знижуються, що призводить до негативного сальдо бюджету. При бюджетному дефіциті можуть бути використані такі джерела фінансування як: грошова емісія; залучення позабюджетних коштів; іноземні кредит; внутрішнє кредитування за рахунок випуску державних облігацій внутрішньої позики казначейських векселів. При цьому, якщо рівень заборгованості сягає критичної межі, то необхідно вживати термінових заходів по виходу з цієї ситуації, тому що держава потрапляє в боргову яму, розрахунки з обслуговування боргу постійно зростають, що посилює соціально-економічне становище населення.