23. Банк. Банківська система та її основні рівні.

Банки — фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін. Основними видами сучасних банків у розвинутих країнах світу є центральний банк, комерційні банки, сільськогосподарські, кооперативні та ін. Залежно від форм власності виділяють державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій — емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін. Залежно від видів господарської діяльності розрізняють промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні. Крім банків існують банківські об'єднання — банківські асоціації, картелі (або консорціуми), трести і концерни. Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.До неї також входять спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які здійснюють кредитування окремих сфер і галузей народного господарства, інвестиційні, взаємоощадні банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін.Основними елементами банківської системи є центральний банк, комерційні банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.Центральні емісійні банки — головний елемент банківської системи. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. Комерційні банки — наступний елемент банківської системи, як правило, не є державною власністю. Наймогутніші з них — відкриті акціонерні товариства. Водночас у Франції, Італії крупні комерційні банки є власністю держави. Основними функціями комерційних банків є кредитні, посередницькі, фондові (випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках), розрахункові операції у межах всього народного господарства та ін. Спеціалізовані фінансово-кредитні установи. — третій важливий структурний елемент банківської системи. Вони виконують різноманітні функції. Інвестиційні банки здійснюють операції щодо випуску і розміщенню акцій, облігацій, залучаючи капітал шляхом випуску і продажу власних акцій або використовуючи кредити комерційних банків.

24. Особливі функції центрального банку в банківській системі.

Центра́льний банк — установа (в більшості випадків державним органом), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). В Україні це Національний банк України).Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:- управління сукупним грошовим оборотом;- регулювання грошово-кредитної сфери;- регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:- здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;- проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:- організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;- кредитуванні банківських установ та уряду;- виконані центральним банком ролі фінансовою агента уряду. Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Ще одна різновидність:Функції центрального банку:1. Емісія грошей. Центральному банку країни, як правило, належить монопольне право емісії (створення) готівки (банкнот і монет). Що сто¬сується депозитних грошей, їх емітують (випускають) як центральний банк, так і комерційні банки. Центральний банк випускає депозитні гроші шля¬хом рефінансування комерційних банків, кредитування уряду, проведення операцій на відкритому і на валютному ринку.2. Регулювання грошового ринку шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики. У сучасних умовах це — найважливіша функція центрального банку. Він займається розробкою і реалізацією гро¬шово-кредитної політики з метою забезпечення в кінцевому підсумку стійкого розвитку економіки через цінову стабільність.2’. Моніторинг реального сектора економіки (мікроекономічний підхід).3. Банк банків. Центральний банк здійснює кредитно-розрахункове і касове обслуговування комерційних банків. Він виступає для банків креди¬тором останньої інстанції, забезпечує надійне та ефективне функціонування платіжної системи.4. Регулювання банківської діяльності та нагляд. Ця функція тісно пов'язана з попередньою. Останнім часом спостерігається тенденція роз¬ширення регулятивної, а в деяких країнах і наглядової функції центрально¬го банку, що зумовлено глобалізацією банківської справи, підвищенням рівня ризику банківської діяльності.5. Банк уряду. Виконуючи цю функцію, центральний банк здійснює кредитно-розрахункове обслуговування центральних органів влади, висту¬пає в ролі платіжного агента уряду по обслуговуванню державного боргу, а також у ролі його фінансового радника й консультанта.6. Формування та управління золотовалютними резервами. Цен¬тральний банк використовує резерви для покриття дефіциту платіжного ба¬лансу країни, підтримки обмінного курсу національної валюти.7. Центральний банк — це інформаційно-аналітичний та статистич¬ний центр грошово-кредитної системи. Він розробляє правила і положення, що регламентують здійснення банківських операцій, визначає порядок ве¬дення бухгалтерського обліку в банках, складання і надання фінансової та статистичної звітності у банківській системі. Центральний банк займається аналізом і прогнозуванням економічної ситуації в країні (на макрорівні), моніторингом реального сектора економіки, складанням банківської та мо¬нетарної статистики.8. Представницька функція. Центральний банк представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками і валютно-фінансовими організаціями.

25.Сутність та підходи до класифікації цінних паперів. Основні види цінних паперів.Цінний папір можна визначити як грошовий документ,який свідчить про відносини співволодіння або позичання між його власником та емітентом.Процес акціонування фірм стимулює формування і розвиток ринку цінних паперів, на якому об'єктами угод виступають акції, облігації, векселі, чеки та інші фінансові інструменти.Ринок цінних паперів поділяється на угоди:- Первинний, де відбувається емісія і первинне розміщення цінних паперів(Емі́сія ці́нних папе́рів — встановлена законодавством послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів.)- Вторинний, де здійснюються вторинні і наступні розміщення цінних паперів, тобто їх перепродаж; він ділиться на:а) біржовий (здійснюється на фондових біржах);б) позабіржовий (здійснюється по позабіржовими каналами).Основними суб'єктами ринку цінних паперів виступають:1) емітенти цінних паперів (продавці - юридичні особи);2) покупці цінних паперів, або інвестори - юридичні та фізичніособи);3) фінансові інститути, що виконують роль фінансових посередників (фондові біржі. Банки тощо) - юридичні особи.Цінні папери наз. «фіктивним капіталом», оскільки вони є відображенням фінансових потоків.Цінні папери под.. на дві великі групи:--- титули власності,які засвідчують відносини співволодіння(акціх, приватизаційні та інвестирійні сертифікати)--- боргові зобов’язання, які засвідчують відносини позичання(облігації, векселя, депозитні сертифікати)Цінні папери дають змогу емітентам залучати необхідні фінансові ресурси, причому капітал може вільно обертатися на ринку,змінюючи власників і не припиняючи процес виробництва. Цінні папери дозволяють перерозподіляти фінансові ресурси в масштабах нац.. і світової економіки.Цінні папери дозволяють їх власникам отримувати доходи у вигляді відсотків або дивідендів. Вартість цінних паперів прямо пропорційний величині дивіденду і обернено пропорційна величині банківського відсотка. Цінні папери утворюють фіктивний капітал, який дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси в масштабах національної і світової економіки.Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.Облігація (лат. obligatio - зобов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.Ве́ксель (нім. Wechsel)— цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).Чек (англ. сheque) — встановленої форми грошовий (фінансовий) документ, який містить безумовне письмове розпорядження чекодавця (власника рахунку у фінансовій установі) про сплату чекотримачеві зазначеної в чеку суми

26.Земельна рента:сутність і роль в економіці.Ринок земельних ресурсів формується в період розвитку капіталістичних відносин і заснований на передачі земельних ділянок у тимчасове користування і володіння або тільки користування.Рідкість земельних ресурсів та їх найважливіша роль економічного фактора зумовили формування особливих земельних відносин між власниками землі та підприємцями, що беруть землю в оренду. Земельні відносини породили рентні відносини, як особливу форму економічної реалізації доходу на земельні ресурси. Сутність рентних відносин полягає у розподілі валового прибутку між орендодавцями (власниками землі) і орендарями підприємцями в орендній сфері сільського господарства). Нормальна величина прибутку, складова частина валового прибутку, дістається орендарю, а понад прибуток як частина валового прибутку і стає доходом власника землі. Специфіка рентних відношень в сільському господарстві базується на тому, що:-земля є обмеженним, невідтворюваних ресурсом, тому використовуються всі земельні ділянки, не тільки кращі та середні (за родючістю та місцем розташування), але і гірші;- ціна одиниці сільськогосподарської продукції формується на базі ціни гірших ділянок (з-за рідкості та обмеженості земельних ділянок), для того щоб забезпечити необхідний обсяг сільськогосподарської продукції для задоволення суспільних потреб

27.Порівняльний аналіз диференціальної земельної ренти І і ІІвиду.Підприємці, які орендують середні і кращі ділянки, отримують додаткову, або різницеву прибуток за рахунок більш низьких індивідуальних витрат. ТакийРізницева прибуток є основною диференціальної ренти в сільському господарстві. Диференціальна рента буває двох видів:- диференціальної рента I (першого виду) - ДР I;- диференціальної рента II (другого виду) - ДР П.ДР I утворюється за рахунок відмінності природних властивостей земельних ділянок за родючістю та місцем розташування. Вона складає різницю між суспільно-нормальною ціною одиниці продукції, що розраховується на основі витрат на гірших ділянках, і індивідуальною ціною на середніх і кращих за якістю ділянках. ДРС дістається власнику землі.ДР II утворюється на основі відмінностей економічного родючості земель (за рахунок застосування орендарем різних заходів, що поліпшують родючість земельної ділянки). ДР II дістається підприємцю (орендарю землі) протягом терміну орендного договору.При переукладанні договору оренди ДР II перетворюється в ДР I, так як власник землі збільшує розмір орендної плати.

28.Абсолютна та монопольна земельна рента.На гірших за якістю землях також утворюється надприбуток і формується т .з абсолютна рента (АР) як різниця між звичайною і більш високим прибутком, що досягається за рахунок збільшення чисельності найманих працівників. Аналогічно рента встановлюється в галузях добувної промисловості.Монопольна земельна рента виникає на особливих за якістю земельних ділянках, які дозволяють отримувати унікальну продукцію, що не має аналогів.Ціна землі пропорційна розміру земельної ренти і обернено пропорційна розміру банківського відсотка.

29 Ринки чинників виробництва: сутність, види, роль в економіці.

Ринок економічних ресурсів включає три основні елементи:

- ринок праці;

- ринок капіталу;

- ринок земельних ресурсів

На ринку економічних ресурсів об'єктами угод купівлі-продажу виступають не товари і послуги, а основні фактори виробництва (засоби виробництва і робоча сила).

Специфіка ринку економічних ресурсів зумовила інтерес економічної теорії до пізнання первинного розподілу доходів. Відповідно до трудової теорії вартості, розробленої Адамом Смітом, Давидом Рікардо та Карлом Марксом, джерелом знову створюваної вартості і, у тому числі, додаткового продукту є праця найманих робітників. Теорія додаткової вартості, розробленої Карлом Марксом у «Капіталі», розкриває фундаментальні поняття формування доходів на ринку економічних ресурсів. Проте це - не єдиний підхід. Свій погляд на проблему формування і первинного розподілу доходів на ринку економічних ресурсів запропонував і Жан Батист Сей (теорія доходів основних факторів виробництва), і Джон Бейтс Кларк (теорія граничної продуктивності праці і капіталу). Дані теорії, на відміну від теорії додаткової вартості, що мають функціональну спрямованість, оскільки основну увагу акцентують на проблемах розподілу доходів для кожного економічного фактора. Ринок економічних ресурсів, що включає ринок праці, капіталу і землі, дозволяє ввести наступну класифікацію доходів:

- Доходи від трудової діяльності (у тому числі заробітна плата, отримана найманими працівниками, прибуток підприємця, як плата за його підприємницький талант і організаторські здібності);

- Доходи від власності (доходи від позикового капіталу у вигляді % або дивідендів, доходи від земельних ресурсів у вигляді ренти).