1. Поняття та джерела ( міжнародного ) податкового права.

Отже, міжнародне податкове право є "підгалузь міжнародного економічного права". А останнє, у свою чергу, визначається автором як галузь міжнародного публічного права, що представляє сукупність принципів і інших норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з їхньою діяльністю в галузі міжнародних економічних відносин .

Друга концепція більш поширена в зарубіжній, ніж у вітчизняній правовій науці. Її представники вважають, що міжнародне податкове право охоплює всі норми національного і міжнародного права, за допомогою яких регулюються питання оподаткування на міждержавному рівні . Дійсно, вихідною посилкою при виділенні відносин, регульованих міжнародним податковим правом, у загальній системі суспільних відносин є те, що вони належать до сфери міжнародних. Міжнародні відносини складне комплексне явище, що існує, з одного боку, в органічній єдності, а з іншого - що складається з елементів, які серйозно, а часом і принципово відрізняються один від одного. В першу чергу слід виділити міждержавні відносини, специфіка яких визначається особливою якістю, притаманним їх основним суб'єктам.

Міжнародне податкове право може бути визначене як особлива гілка податкового права, що займається міжнародними аспектами оподаткування. Це порівняно молода наукова дисципліна, відокремлені від всієї сфери податкового права в спеціальний напрям досліджень.

2. Принципи та норми мпп або пп держави.

Науковці виділяють такі принципи міжнародного податкового права:

1. Принцип суверенної рівності держав. На повазі даного принципу мають ґрунтуватись міжнародні податкові відносини. Будь-які дії держави у міжнародних податкових відносинах, зокрема, не повинні бути націлені на порушення суверенітету інших держав, підрив міжнародного співробітництва. Цей принцип передбачає виключення можливості примушення будь-якої держави до участі в міжнародних відносинах, а також нав’язування їй невигідних умов співробітництва, тощо.

2. Принцип податкового суверенітету, який означає право кожної держави самостійно приймати норми, за допомогою яких визначається їх податкова юрисдикція; встановлювати будь-які податки на будь-які джерела доходу, які так чи інакше пов’язані з цією державою; а також визначати критерії та порядок оподаткування. При цьому вказане право є абсолютним, тобто ніхто не може посягнути на нього, ніхто, крім власне самої держави не може його обмежити.

В реальній дійсності наявність у кожної окремої держави цієї риси, яка дозволяє їй самостійно розв’язувати питання, пов’язані із оподаткуванням різних суб’єктів, є саме тією причиною, яка уможливлює «нашарування» фіскальних інтересів декількох держав і спричиняє, наприклад, міжнародне подвійне оподатку­вання. При цьому реальної можливості вплинути на інші держави і примусити їх відмовитись від права збирати податки з тих чи інших суб’єктів жодна держава не має, оскільки останнє означало б порушення їх податкового суверенітету.

3..Принцип співробітництва.

4. Принцип податкової юрисдикції, який означає можливість держави розповсюджувати своє суверенне право справляння по­датків на певну територію і на певне коло осіб. Принцип податкової юрисдикції може реалізовуватись за допомогою таких принципів:

а) принцип громадянства передбачає, що держава може ви­магати, щоб доходи її громадян і зареєстрованих в ній юридичних осіб підлягали оподаткуванню в цій державі, незалежно від місця отримання;

б) принцип резидентства означає розповсюдження вказаної вимоги на тих суб’єктів, які за законодавством держави підпадають під встановлені в ній критерії податкового резидентства, з чим і пов’язується обов’язок сплачувати податки на її території з усіх своїх доходів (включаючи закордонні), незалежно від того, є вони громадянами цієї країни чи ні;

в) принцип постійного представництва означає, що по відно­шенню до організацій, які мають на території іноземної держави по­стійне представництво (відокремлений підрозділ), через який вони здійснюють підприємницьку діяльність, ця держава володіє правом оподатковувати одержані ними на її території доходи;

г) принцип територіальності дозволяє державі оподатковувати всі доходи та майно іноземних осіб (фізичних та юридичних) внаслідок того, що ці доходи одержані, а майно перебуває на території цієї держави, незалежно від національної приналежності і наявності в них статусу податкового резидента цієї держави.

5. Принцип податкової недискримінації, який зводиться до заборони державі оподатковувати іноземних суб’єктів за вищими податковими ставками порівняно із ставками аналогічного пода­тку, які застосовуються щодо національних суб’єктів за однакових правових і фактичних обставин.

6. Принцип сумлінного виконання зобов’язань, які випливають із норм міжнародного податкового права. Цей принцип відіграє на міжнародному рівні таку ж саму роль, як і принцип законності на національному рівні. Це обумовлено тим, що будь- яка міжнародна угода, в тому числі і податкова, є своєрідним законом для сторін, які її уклали. Норми міжнародного податкового права, в яких відображаються узгоджені позиції декількох держав, що володіють податковим суверенітетом, набувають для цих держав обов’язкової сили. В іншому випадку втратиться сенс міждержавної правотворчості, що здійснюється на основі добро­вільного волевиявлення і взаємної зацікавленості. До обов’язків держав за вищеназваним принципом входять взаємна повага правосуб’єктності в сфері міжнародної нормотворчості, у визнанні пріоритету зобов’язань за міжнародним правом щодо національ­них норм, а також приведення національного законодавства у відповідність до взятих на себе міжнародних зобов’язань; принципи міжнародного податкового права.