7. Наголошування числівників при словозміні

Наголос в українській мові, як і в інших слов'янських мовах, тісно зв'язаний з граматичною формою, з словотворенням і словозміною. Він знаходиться у тісному зв'язку з інтонацією і ритмікою.

Числівники в східнослов'янських мовах мають свої специфічні акцентологічні особливості. Ці особливості виявляються найчіткіше в кількісних числівниках.

У кількісних числівниках один...десять наголос при відмінюванні їх переходить на флексію. У цих числівниках наголос остаточно закріпився на флексії.

Окремо виділяються форми жіночого роду числівника одна, що відмінюється за зразком займенника та і має наголос такий же, як і займенник та при його відмінюванні, тобто в деяких відмінках на передостанньому складі (однієї, однією).

Числівники одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять мають наголос на афіксі — на. Іноді він переходить на флексію (одинадцятьох).

В російській мові числівники одиннадцать і четырнадцать мають наголос на основі першої числової назви Числівники двадцять, тридцять, сорок і сто при відмінюванні мають наголос на закінченнях.

Числівники п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят в українській мові відмінюються тільки в другій своїй частині і мають наголос на флексії.

Числівник дев'яносто має нерухомий наголос: дев'яносто, дев'яноста.

Складні числівники, що означають сотні: двісті, триста, чотириста, п'ятсот, шістсот, вісімсот, дев'ятсот — відмінюються в обох своїх частинах і за винятком форм двісті, триста, чотириста мають наголос на другій частині слова.

Іноді буває й такий наголос: двохсот, двомстам, трьохсот, трьомстам, чотирьохсот, чотирьомстам. Це буває тоді, коли на числівник падає логічний наголос.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд і інші позначення великих чисел мають нерухомий наголос.

У кількісних складених числівниках при відмінюванні наголос також постійно закріплюється на флексії, наприклад: двадцяти п'яти, тридцяти одному і под., причому сильніший наголос буває завжди на флексії останнього числівника: двадцяти трьох, ста сорока, п'ятдесяти п'яти чоловік і под.

Збірні числівники двоє, троє, четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро... двадцятеро, тридцятеро і т. д. при відмінюванні в непрямих відмінках мають форми кількісних числівників з тим же кінцевим наголосом.

Збірні числівники обидва, обоє, оба, обі (останні дві форми вживаються тільки в південно-західних діалектах) в непрямих відмінках мають свої форми, спільні для всіх родів, з наголосом на флексії: обох, обом, обома.

Неозначено-кількісні числівники при відмінюванні мають наголос на флексії. На відмінювання цих числівників і на закріплення в них наголосу мав вплив числівник два.

Числівник декілька при відмінюванні зберігає постійно наголос на префіксі: декількох, декільком, декількома, на декількох.

Числівник кільканадцять при відмінюванні не зберігає наголосу на афіксі -на-, а переносить його на флексію.

Числівник кількадесят при відмінюванні має постійно наголос на флексії.

Ці акцентологічні особливості неозначено-кількісних числівників підкреслюють відокремленість їх від інших імен.

Порядкові числівники виявляють вплив на них імен. Вони, як і прикметники, при відмінюванні мають нерухомий наголос. Наприклад: перший -а, -е, першого, першої, першій, перші, перших, першим; другий, -а, -е, другого, другої, другій, другі, других, другим.

Числівники взагалі міцно тримають свій наголос на собі і не передають його іншим словам у реченні, як його передають, наприклад, односкладові прийменники (в, на, над, до, від, під та ін.) або односкладові сполучники (і, й, то, так, хоч, щоб та ін.).

Деякі ж числівники (наприклад, один, два, три і інші односкладові числівники), сполучаючись з іншими словами в реченні, прилягають до них так тісно, що передають їм свій наголос.

В українській мові числівники не передають свого наголосу прийменникам.

Якщо між прийменником і числівником стоїть якесь слово, то наголос також лишається на числівнику.

У сполученнях числівників з іменниками при інверсії головний наголос тримають на собі числівники. В таких випадках кількість визначається приблизно. Очевидно, у зв'язку з потребою уточнення означуваного предмета в кількості наголос посилився і закріпився саме на числівнику.

Числівники два, три, чотири сполучаються з іменниками, перетягають наголос іменників на те місце, що й родовий відмінок однини іменників.

Висновки

Отже, числівник -- частина мови, яка позначає означену чи неозначену кількість предметів та абстрактне число і виражає своє категорійне частиномовне значення в морфологічній категорії відмінка за обмеженого функціонування категорії роду і числа. У гетерогенній класифікації, в її семантико-морфолого-синтаксичному варіанті, ця частина мови вирізняється за семантичною домінантою -- значенням кількості. У числівникові вирізняються дві сфери вживання: 1) несамостійне вживання, тобто поєднання з іменниками, які вказують на раховані предмети; 2) самостійне вживання у випадках, коли числівник виражає абстрактно-математичне числове значення. Характерну ознаку числівників становить їхній відносно сталий, кількісно обмежений лексичний склад. Між словами з кількісно-числовою семантикою, об'єднуваними в числівники як частину мови, спостерігаємо суттєві відмінності стосовно характеру лексичних значень і повноти вияву притаманних їм морфологічних категорій. З цього погляду виразно протиставляються центральна і периферійна ланка належних до числівника одиниць. Центральну ланку числівників становлять слова зі значенням точно окресленої кількості (п'ять, дев'ять, сімнадцять, сто, двісті, сто дванадцять, триста п'ятдесят сім, двоє, троє, четверо і под.), периферійну -- слова зі значенням неозначеної кількості (багато, декілька, кілька, мало, чимало тощо).

Числівник, входячи до іменних частин мови, вирізняється з-поміж них ступенем вияву спільних для іменних частин мови морфологічних категорій. Це морфологічно своєрідний клас слів, який не розрізняється за родами і не змінюється за числами. Ознаки морфологічного роду мають лише числівники нуль (чол. р.), один (чол. р.), одна (жін. р.), одно (одне) (сер. р.), тисяча (жін. р); мільйон, мільярд, трильйон, квадрильйон (чол. р.). Родові відмінності (чоловічий і жіночий рід) числівників два -- дві, обидва -- обидві зберігаються тільки у формах називного та знахідного відмінків. Вони наявні і в невідмінюваному числівникові півтора -- півтори. Числова словозміна притаманна лише числівникові один: один, одна, одно (одне) -- одні.

Визначальною морфологічною категорією числівника є категорія відмінка. Порівняно з відмінковою категорією іменників і прикметників вона виявляє свою специфіку. Найпоказовішу специфіку більшості числівникових одиниць становить наявність у них за поєднання з іменниками форм керування й узгодження, пор.: п'ять беріз, п'ятьох (п'яти) беріз, п'ятьом (п'яти) березам, п'ятьма (п'ятьома) березами, на п'ятьох (п'яти) березах. Виявляють своєрідність числівники і в строкатості й розгалуженості їхньої словозміни.

У структурі речення числівник нерідко заступає синтаксичні позиції інших частин мови, виконуючи їхні функції. Здатність числівника вживатися в неоднаковій синтаксичній ролі залежить від його функціонально-семантичної диференціації. Вирізняються числівники з-поміж інших частин мови також словотвірними характеристиками. Основу всієї складної системи числівників сучасної української літературної мови утворює невелика кількість непохідних назв. Це назви: 1) чисел першого десятка: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять; 2) чисел нуль, сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд, трильйон, квадрильйон; 3) неозначено-кількісних одиниць багато, мало, кілька, які закріпилися в сукупності числівників. Всі інші означено-кількісні й неозначено-кількісні числівники утворено від перелічених слів.

Специфіка числівників, на відміну від інших частин мови, полягає також у тому, що потенційно безмежна кількість назв, що оформлюють складені числівники (числівникові сполуки), не членується на корені, закріплені за окремими кількісними (числовими) значеннями відповідного складеного числівника, а формує єдине кількісне (числове) значення, семантично не членоване і формально членоване на ряд коренів, напр.: триста сімдесят дев'ять (учителів); п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять (дерев). Новими лексичними одиницями числівники сучасної української літературної мови не поповнюються, якщо не брати до уваги можливість з'яви аналітичних кількісних назв для позначення надто великих або надто малих (у дробовому вираженні) кількісних понять.

Числівник належить до частин мови передусім з погляду його категорійного значення.

Будуючи п'ятикомпонентну систему частин мови (іменник, дієслово, прикметник, числівник, прислівник) на ґрунті загальнограматичних значень предметності, процесуальності, атрибутивності, адвербіальності й кількісності, потрібно кваліфікувати числівник нарівні з іншими чотирма частинами мови.

Стосовно кількісності варто підкреслити, що вона виступає досить виразним частиномовним категорійним значенням у структурі названих категорійних частиномовних значень.

Кількісність треба виокремлювати на тлі предикатності й предметності, тобто кількісність є необхідним у граматичній системі сучасної української літературної мови супровідним значеннєвим предикатним компонентом категорійної семантики предметності (числівники на позначення означеної чи неозначеної кількості предметів) і несупровідним предикатним компонентом (числівники на позначення абстрактного числа).

Призначення числівників виявляється насамперед у передаванні супровідного предикатного (кількісного) значення. Вони функціонують при тій частині мови, яка за своєю семантикою найтісніше пов'язана з кількісними показниками (числом). Такою частиною мови виступає, звичайно, іменник.

Із двох концепцій числівника (числівника як частини мови і числівника як нечастиномовної одиниці) переконливішою є концепція числівника як окремої частини мови. Хоча потрібно зазначити, що порівняно з іменником (центральною іменною частиною мови) і прикметником (периферійною іменною частиною мови) у числівника домінують семантичні ознаки. Меншою мірою застосовні до нього морфологічні і синтаксичні критерії (майже повну відсутність морфологічних категорій роду і числа, а також невиразність, певну невиокремлюваність власне-числівникових синтаксичних особливостей).