
- •51. Третій період культурно-національного відродження в україні. Михайло драгоманов
- •52. Формування української національної культури на третьому етапі культурно-національного відродження.
- •53.Культура Надніпрянщини та Західної України в часи першої Російської революції та першої світової війни.
- •54.Культурно-освітній розвиток періоду Української Центральної Ради.
- •55.Розвиток української культури періоду Гетьманської держави.
- •56.Політика більшовиків у галузі культури та культурні перетворення в україні у період встановлення радянської влади.
- •57.Історична обумовленість і чинники культурно-національного відродження в Україні у 20-х роках.
- •58.Культурно-освітній розвиток у 20-х-30-х р.ХХст.Ліквідація неписьменності.Посилення русифікації та технократизації.
- •59.Здійснення українізації в 20-х поках хХст. Та її суперечливий характер.
- •60.Духовно-релігійні процеси в Україні в 20-30-х р.ХХст.
59.Здійснення українізації в 20-х поках хХст. Та її суперечливий характер.
Правовою основою з українізації були Конституції УСРР1919 та 1929 p.p. Так, в Конституції УСРР 1919р. ставилось завдання дати робітникам і бідним селянам всебічну і безплатну освіту. Українізація розглядалася Й. Сталіним і більшовицьким керівництвом не як довгострокова програма розвитку української культури і освіти, а як тактичний крок більшовицької партії "зближення" і "порозуміння" з українським народом. Правовим фундаментом українізації були декрети та постанови ВУЦВК і Раднаркому УСРР "Про заходи забезпечення мов та про допомогу розвиткові української мови" від 1 серпня 1923 p. і Декрет Раднаркому УСРР "Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ", виданий 27 липня 1923 року.Політика більшовиків-українізація передбачала:
- висувати, готувати та виховувати керівні партійні, державні і господарські кадри з представників корінної національності, які знають побут, звичаї, мову місцевого населення;
- втілення в роботу партійного, державного та господарського апаратів мови корінного населення;
- запровадження навчання в усіх закладах освіти, організацію культурно-освітньої роботи, видавничої діяльності мовами корінних національностей.
У каталог виразників українського відродження 20-х pp. можна внести голову Раднаркому (1919-1923 pp.) і наркома закордонних справ України X. Раковського, політичного і державного діяча, історика М. Грушевського, блискучого режисера експериментальної студії "Березіль" Леся Курбаса, талановитого письменникам. Хвильового і багато менш відомих, але відданих українських патріотів.
60.Духовно-релігійні процеси в Україні в 20-30-х р.ХХст.
Репресії цього періоду не обминули і релігійне життя. Держава поставила собі за мсту контролювати або ж зовсім винищити релігійні установи. Йшлося про те, щоби виховати атеїстами нове покоління. Розпочалося масове нищення матеріальної основи релігійних громад. У приміщеннях храмів влаштовувалися школи, гаражі, склади і т.п. У 1930 р. поза законом оголошено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), утворенув жовтні1921р. : у січні 1930 р. була ліквідована Українська автокефальна православна церква. Ліквідуючи найосвіченішу, інтелектуальну верству населення України, комуністичний режим позбавляв народ історичної самосвідомості, прагнув зробити його слухняним. Вкрай складним було становище церкви.Друга п'ятирічка (1933-1937) була оголошена «п'ятирічкою знищення релігії». На середину 30-х pp. в Україні залишилось лише 9% церковних споруд порівняно з 1913 р.З цього можна зробити висновки,що релігія не вписувалась в офіційну комуністичну ідеологію, і в той же час залишалась легальною організацією, чужою більшовицькому режиму. У 20—30 роках уряд посилив тиск на православну церкву. З храмів, монастирів, культових споруд вилучались цінності, які потім вивозились за кордон для закупівлі обладнання для промисловості. Конфісковувались культові предмети (ікони, вироби з золота і срібла), які мали велику художню та історичну цінність. Така політика викликала протест з боку духовенства і віруючих. Конфлікти часто закінчувались арештами і розстрілами священиків та активістів церкви.У 30-х роках взагалі велика кількість храмів і більшість монастирів були закриті, священики — репресовані.