55.Розвиток української культури періоду Гетьманської держави.

У цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа, були й інші особистості ренесансного масштабу за силою пристрасті, розумом, мужністю, освіченістю, обдарованістю. Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а й світовідчуття. Українське Бароко виявилося співзвучним історичному часові, що переживав народ, і тому так повно виразило і його філософію, і психологію, й естетику. Більш того, національний варіант бароко в Україні прямо називають "козацьким". По-перше, саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. По-друге, воно виступало в ролі основного і багатого замовника. По-третє, козацтво мало власне творче середовище. По-четверте, воно виступало творцем художніх цінностей. Серед них маємо: козацькі думи, пісні, поеми, козацький танок, портрет, ікони, козацькі собори. Через кілька років після завершення літопису Самовидця почав писати історію козацького краю гадяцький сотник Григорій Граб'янка, який, безперечно, належав до найосвіченіших людей свого часу. Паралельно з Григорієм Граб'янкою, починаючи з 1690 року, пише свій знаменитий — на чотири томи літопис Самійло Величко. Цілком імовірно, що ці козацькі літописи надихалися більш ранньою за друком книгою "Синопсис».Проте Українське козацтво сходило з історичної сцени в стані глибокого розчарування. Це передає поезія, живопис XVIII ст.

56.Політика більшовиків у галузі культури та культурні перетворення в україні у період встановлення радянської влади.

Після встановлення радянської влади почалися так звані соціалістичні перетворення в усіх сферах життя українського суспільства. Не обминули вони і культуру. Правлячий режим добре розумів, що культура може стати важливим чинником у подальшій політичній боротьбі. У 1919 р. на значній частині українських земель було встановлено радянську владу. Освітню справу очолив Народний комісаріат освіти. Основна його діяльність була направлена на перетворення шкільних закладів різних типів на стандартизовану державну установу з семирічним навчанням – «єдину трудову школу», яка мала поширення в радянській Росії. Водночас з підтримкою науковців, радянська влада почала проти деяких вчених політичні репресії. Зокрема, було заарештовано академіка С.Єфремова позбавлено громадянських прав В.Косинського, окремі науковці, не бажаючи поступатися своїми політичними поглядами, вимушені були емігрувати. Прихід до влади більшовиків позначився у театральній сфері націоналізаціями, перейменуваннями та закриттям «ідейно-ворожих» закладів. У серпні 1919 р. уряд УСРР перетворив на державні усі кращі театри. Навесні 1919 р. театр драми і опери і «Молодий театр у Києві» були об’єднані у перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченко. Однією з кращих вистав об'єднаного колективу була інсценізація поеми великого Кобзаря «Гайдамаки» У січні 1920 р. у Вінниці було засновано Новий драматичний театр ім. І.Франка, на чолі якого став Гнат Юра. Згодом цей театр переїхав до Києва став одним з провідних в Україні. Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді. У травні 1919 р. уряд радянської України прийняв декрет «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам». Більшовики негативно ставилися до релігії. Члени партії заборонялося вірити в Бога. Для того щоб позбавити населення від релігійного впливу більшовики відокремили церкву від держави та школи. Радянська влада розгорнула репресії проти священників які не визнавали її законність.