42. Берестейський договір та його наслідки для України

До Берестя повернулися після перерви голова делегації О. Севрюк та М. Любинський. М. Левитський залишався ввесь час у Бересті.

Берестейський мир встановлював кордони між Українською Республікою та Австро-Угорщиною на довоєнних кордонах Росії з Австро-Угорщиною. Кордон з Польщею мав бути визначений мішаною комісією «на основі етнографічних відносин і бажань люд-ности». Сторони обопільно відмовлялися від сплати коштів війни та покриття воєнних шкод. Договір регулював взаємне постачання хліборобських і промислових «лишків». Конкретно це означало постачання Україною 1.000.000 тонн збіжжя, м'яса, круп — до липня 1918 року. Далі обумовлено обмін полоненими, встановлення дипломатичних відносин, повернення цивільних інтернованих, відновлення правних зносин.

У Берестейському договорі була таємна стаття про поділ Галичини на польську та українську й об'єднання української Галичини з Буковиною в один коронний край. Цей пункт договору був написаний у двох примірниках: один мав австро-угорський уряд, другий — О. Севрюк. Але Севрюк показав його у Відні українцям. Тоді граф Чернін примусив Севрюка повернути свій примірник. Звичайно, поляки почули про цей таємний договір і вжили заходів, щоб він не був реалізований. Легковажність О. Севрюка внесла багато ускладнень для Галичини та Наддніпрянської України. Повернення Українського Уряду до Києва зустріло населення досить холодно. Надто багато пережило воно за короткий час боль-шевицької окупації, коли залишилося беззахисними перед бандами. До цього розчарування у своїй владі приєдналися різного роду конфлікти, які підривали авторитет Українського Уряду.

Несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими військами, які поділили поміж собою райони впливу. Значна частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькими військами, південна Україна — австрійськими. Український Уряд вимагав, щоб з Австрії надіслали українські полки таУкраїнських Січових Стрільців, а замість того прийшли полки польські, німецькі та угорські, які самовільно розташовувались — без домовлености з українськими військами. А далі німці почали втручатися у цивільне управління: арештували, судили, розстрілювали самовільно.

Становище Українського Уряду було дуже тяжке. Він не мав реальної сили, щоб ставити спротив німцям, які заявляли, що прийшли як друзі, щоб звільнити Україну від большевиків, але в дійсності поводилися як окупанти.

Взаємовідносини між окупантами і Українським Урядом псувалися, виникали гострі конфлікти. 6-го квітня головнокомандувач німецьких військ фельдмаршал Айхгорн видав наказ, щоб селяни засіяли всі свої поля, а якщо не зможуть, то щоб поміщики засіяли самі з допомогою земельних комітетів. За знищення засівів погрожу-валось суворою карою. Цей наказ викликав велике обурення в Центральній Раді. Незабаром Айхгорн видав наказ про заведення польових судів. 26-27 квітня німці роззброїли дивізію «синьожупанників». Усі ці незаконні втручання німців у справи України викликали слушне обурення серед різних верств населення.

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського