38. Суспільно політичне життя в наддніпрянщині у 1900-1914 рр.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів була створена Революційна українська партія | (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М. Махновським промова "Самостійна Україна", де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

За умов наростання революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (ПУП) — організація націоналістичного напряму, яку очолював М. Міхновський. Так званих "10 заповідей" партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї "Спілки", у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та ін. Вона виступала за автономію України в складі Російської держави.

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко.

Нагромадження політичних, економічних та соціальних конфліктів завершилося соціальним вибухом під час революції 1905—1907 рр. Революційна буря охопила всю Україну, зачепивши інтереси всіх станів і груп населення. Робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці вимагали від царату радикального поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських праві свобод.

Російська імперія була вже неспроможна зупинити революцію репресіями. 17 жовтня 1905 р. оголошено царський маніфест про свободу слова, друку" про перетворення Росії на конституційну монархію.

Проте селянству цього було замало, воно боролося за переділ землі. Щоб згасити полум'я народного гніву, голова Ради міністрів П. Столипін взявся реформувати аграрну сферу Росії. Внаслідок столипінської аграрної реформи у сільському господарстві України сталися суттєві зміни. Значно збільшилася кількість фермерських господарств.

Під потужним революційним натиском царат змушений був піти на послаблення національного гніту. Було дозволено видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства, відкривати національні театри. В Україні у багатьох місцевостях учителі почали навчати учнів українською мовою. Упродовж 1905—1907 рр. виходило 25 україномовних часописів.

У 1910 р. українців разом з іншими пригнобленими націями оголосили "інородцями", яким заборонялося створювати будь-які організації, товариства, клуби, драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою тощо.

Численні партії, які діяли в Україні у період революції 1905—1907 рр., після її поразки занепали або пішли в підпілля. Це негативно вплинуло на національно-визвольний рух. У 1908 р. з ініціативи діячів УДРП було організовано між-партійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП), до якого приєдналися і члени інших груп. Головною метою ТУПу був захист національних завоювань українства, боротьба за нові права.