ВСТУП
Банки – основна складова кредитної системи держави. В сучасних умовах нестабільної світової економіки збільшується потреба в ефективних та стабільних банках, від яких великою мірою залежить відновлення економічного зростання. На жаль, для України, як і для інших країн в сучасних умовах характерне несвоєчасне повернення банку наданих ним кредитів. Це знижує їх дохідність і є однією з причин незадоволеного попиту на кредити. Існує цілий ряд правил і рекомендацій для банків щодо того, як створити кредитний портфель, аби втрати за одними позичками компенсувалися доходами за іншими. Щоправда, більшість правил нині проблематично застосовувати на реально існуючому українському ринку в умовах світової кризи. Причиною такого положення є проведення деякими банками занадто ризикованої кредитної політики. Природно, цілком уникнути ризику неможливо, оскільки надання кредитів це споконвічно ризикований вид бізнесу. Тому однієї з головних задач банку є визначення оптимальної кредитної політики.
Всі важливі рішення в банках потребують, щоби метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків.
Об'єктом дослідження є кредитна політика банків.
Предметом дослідження є діяльність банків щодо здійснення кредитних операцій та формування їх кредитного портфеля.
Методи дослідження — абстракції, узагальнення, логічний для розкриття теоретичних основ формування кредитної політики банку та уточнення відповідної понятійної бази, групування, експертних оцінок, статистичного порівняння для аналізу та оцінки кредитного портфелю вітчизняних банків, метод прогнозування для обґрунтування оптимальних напрямів формування кредитної політики банку.
Метою написання курсової роботи є розгляд кредитної політики банків і узагальнення напрямків її удосконалення в сучасних умовах економічного розвитку.
Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:
визначити теоретичні аспекти кредитної політики банків України;
розглянути особливості формування кредитного портфелю банку;
проаналізувати правові аспекти здійснення кредитних операцій
банку;
дослідити сучасний стан сучасного кредитного ринку;
визначити особливості обліку операцій кредитування;
розглянути облік проблемної заборгованості за кредитами наданими в поточну діяльність;
запропонувати інноваційні напрями вдосконалення кредитної
політики банку;
розглянути зарубіжний досвід мінімізації кредитних ризиків банку.
Даному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність» [1]; у Положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [2], в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні [6].
Проблема розробки кредитної політики банку досліджувалася багатьма економістами та вченими, зокрема А. Єпіфановим, В. Міщенко, В.М. Усоскіним, Дж. Ф. Синки, Н.Г. Антонов, О.В.Васюренко, О.М. Гриценко, М.І. Савлук, В.Т. Севрук.
Наведені пропозиції та рекомендації сприятимуть підвищенню ефективності управління кредитними ризиками банків, та, як наслідок, підтриманню належного рівня прибутковості і ліквідності банку.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКУ
1.1 Сутність кредитної політики банку
Постійне розширення кредитного ринку та поява нових форм кредитних відносин у вітчизняній практиці банківського кредитування, поряд
зі змінами у складній системі норм законодавства, вимагають від банків підвищення якості управління кредитною діяльністю та перегляду підходів щодо формування своєї кредитної політики. Сучасна кредитна політика банків повинна базуватися на нових економічних умовах і потребах суб’єктів економічних відносин відповідно до загальної стратегії розвитку банку. Крім того, вона повинна включати адекватні стандарти управління кредитним процесом і кредитним ризиком. Кредитна політика банку тільки тоді може бути ефективною, коли вона є науково обґрунтованою і формується відповідно до законів економіки та виявлених закономірностей управління діяльністю банку.
Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості банків. Кредитна політика банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування [17].
Кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює окрім кредитної, депозитну, валютну, процентну і інші види політики, які виражають основні функції банків. Вона визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.
Слід зазначити, що всі важливі рішення в банках потребують, щоб метою їх політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку.
Розробка кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів. Приклад структури кредитної політики наведено у додатку А.
Кожен конкретний банк в своїй діяльності розробляє умови кредитування відповідно до своїх потреб і можливостей з метою надання послуг, які б відповідали потребам ринку. Разом з тим, всі банки повинні вести свою кредитну діяльність і розробляти кредитну політику на основі наступних принципів:
банк повинен глибоко вивчити і зрозуміти можливості і потреби клієнта, а також сферу і ринки його діяльності;
при наданні кредиту слід впевнитися в тому, що він може бути погашеним протягом вказаного періоду часу;
мета кредиту повинна бути реальною і розумною;
позика надається тільки для цільового використання на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції;
заборона кредитування певних господарських операцій, зокрема, покриття збитків від господарської діяльності, збільшення розміру статутного фонду боржника, внесення платежів в бюджет і позабюджетні фонди підприємств, які допустили прострочену заборгованість по раніше отриманих позиках;
банк повинен пересвідчитися в тому, що він не понесе значних збитків у випадку, якщо боржник буде нездатним погасити свої зобов'язання;
кредитор повинен бути повністю впевненим в боржнику.
Якщо боржником виступає банк, то в нього повинна бути достатня капітальна база, його ліквідність повинна бути допустимою, а ризики, які присутні в його кредитному портфелі, повинні бути мінімальними.
Стратегія кредитної політики повинна включати в себе пріоритети, принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку. Вона визначається, перш за все, вибором клієнтів, по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу і, по-третє, компетентністю керівництва банку і рівнем кваліфікації персоналу, який займається питанням кредитування. Тактика кредитної політики охоплює конкретні інструментарії, які використовуються окремим банком для реалізації його стратегічних цілей при здійсненні кредитних операцій, напрямки їх вдосконалення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної роботи персоналу кредитного підрозділу банку, зменшує імовірність помилок й прийняття нераціональних рішень.
Основним елементом кредитної політики в області стратегії є правильна постановка її цілей. Цілі кредитної політики банку визначаються виходячи із стратегічних цілей банку.
Формування цілей здійснюється як на довгострокову перспективу розвитку, так і на поточний рік. Враховуючи економічну та політичну нестабільність в країні, українські банки переважно визначають кредитну політику та її цілі на квартал, поточний рік, рідше на дворічний або трирічний період.
Розробка кредитної політики для кожного окремого банку означає врахування ряду факторів, які впливають на пріоритетність та її напрями з точки зору галузевої направленості, типу клієнтів, видів кредиту, організації процесу кредитування. Фактори, які впливають і визначають кредитну політику, можна поділити на два типи: зовнішні та внутрішні. Якщо внутрішні фактори пов'язані із конкурентоспроможністю установи банку і, зокрема, фінансовою стійкістю та надійністю банку, то зовнішні фактори пов'язані з поглибленням світової економічної та фінансової кризи, політичною та економічною ситуацією в країні, законодавчою базою, рівнем розвитку банківської інфраструктури, а також міжбанківською конкуренцією.
Отже, поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють поглиблення світової кризи, платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності суб’єктів господарювання. По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі. Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і мікроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам - відновити свою кредитоспроможність. Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності.
Як висновок можна зазначити, що роль кредитної політики банку визначається її основною властивістю, як інструмента управління, і полягає в організації ефективного управління банком, а також ефективного впливу на економіку країни на різних рівнях.
1.2 Особливості формування кредитного портфелю банку
Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, оскільки кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, що має свій рівень дохідності та ризику. Тому для успішного кредитування — забезпечення повернення наданих кредитів та підвищення дохідності кредитних операцій — банки мають впровадити ефективну й гнучку систему управління кредитним портфелем.
Загальна сума кредитного портфеля визначається за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних, і вартістю позабалансових зобов’язань банку з кредитування.
Кредитний портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов'язання видати кредит, кредитні лінії, які ще не використані, гарантії та акредитиви, оперативний лізинг [10].
Спостерігаючи розвиток банківського кредитування в Україні та збільшення кредитного портфеля українських банків набувають актуальності питання фінансового менеджменту банку, а саме управління кредитним портфелем, головна проблема якого полягає у вирішенні завдання відносно розподілення кредитних ресурсів в портфелі між окремими формами кредитів з метою мінімізації кредитного ризику за умови максимізації дохідності операцій.
За таких умов кожен банк намагається отримати максимальний дохід. В той час будь-яке розміщення капіталу пов’язане не тільки з очікуванням доходу, але і з постійним ризиком отримання збитків. Таким чином, завдання оптимізації кредитного портфелю повинні враховувати ризик. Вміння керувати кредитним ризиком є досить важливим у банківській діяльності, оскільки від правильності визначення ступеня ризику залежать майбутні прибутки банку, тому кожен банк намагається запровадити такі методи ефективного управління ризиком які були б найбільш правильними на даній стадії розвитку вітчизняної економіки.
Основна задача управління кредитним портфелем полягає в формуванні його структури на основі оптимального співвідношення між дохідністю та ризикованістю.
Формування оптимального кредитного портфеля має за основу управління частками кредитів окремих форм в портфелі. Рішення про зміну структури портфелю приймається банком з урахуванням зберігання середнього рівня дохідності портфеля. Управління кредитним портфелем банку - вид діяльності спрямований на запобігання або мінімізацію кредитного ризику. У зв'язку з цим в основі організаційної структури управління кредитним портфелем лежить чіткий розподіл повноважень керівників різного рангу по можливості надання кредиту, за умовами кредитної угоди в залежності від розміру позики, за ступенем ризику та інших складових. Також в системі заходів управління кредитним портфелем важливу роль відіграє розробка і проведення кредитної політики банку, в основі якої формується загальна стратегічна мета і визначаються шляхи її досягнення: пріоритетні напрями кредитних вкладень, прийнятні і неприйнятні для банку види активних операцій, краще коло позичальників. Основна вимога до формування кредитного портфеля та управління ним полягає в тому, що портфель повинен бути найбільш збалансованим, тобто підвищений ризик по одним позиках необхідно компенсувати надійністю і прибутковістю інших позик. Також важливою характеристикою управління кредитною політикою банку є якість кредитного портфеля, яка має оцінюватися за певною системою коефіцієнтів, що включає в себе абсолютні показники (обсяг виданих позичок і обсяг прострочених позик) і відносні показники, що характеризують частку окремих кредитів у структурі загальної позичкової заборгованості. В умовах ринкової економіки, управління кредитним портфелем, пріоритети його формування та методи оцінки повинні безперервно піддаватися аналізу й удосконалюватися. При жорстокій конкуренції, реалізовуючи різні кредитні операції, банк повинен прагнути не тільки до їх зростання, тобто отримання прибутку, але і до підвищення якості кредитного портфеля. Тому для ефективного управління кредитним портфелем з метою залучення клієнтів, необхідний його аналіз по різним кількісним і якісним характеристикам.
Крім цього, необхідний аналіз якості кредитного портфеля. Сфера діяльності позичальника і його соціальний тип володіють різним ризиком для різних економічних умов, тому, і види кредиту в залежності від обсягів і цілей оцінюються по-різному. Даний момент потрібно враховувати при вивченні кредитного портфеля банку. Для цього використовуються різні відносні показники, що розраховуються по обороту за певний період або за залишком на певну дату. До них можна віднести питому вагу проблемних кредитів у валовому клієнтському кредитному портфелі, ставлення простроченої заборгованості до акціонерного капіталу
Одним з необхідних елементів грамотного управління фінансовим потоком є підтримка конкурентної спроможності кредитного портфеля в цілому і окремого кредиту, зокрема. Тобто, за основними показниками, такими як прибутковість, ліквідність, ступінь ризику, кредитний портфель і окремі кредити повинні бути краще, ніж у конкурентів – в цьому запорука успіху банку. У будь-якому банку стан кредитного портфеля має перебувати під безперервним моніторингом і постійно поліпшуватися і вдосконалюватися.
1.3 Правові аспекти та порядок здійснення кредитних операцій банку
Процес кредитування будь-яким банком базується на єдиних принципах і підходах. Хоча кожен банк здійснює його з визначеними індивідуальними особливостями сформованими, як правило «історично» під впливом попередньої кредитної історії і цілого ряду різних факторів.
При проведенні кредитної політики банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.
У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.
Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків.
Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать:
перевірка здатності позичальника повернути позичку;
перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);
створювання резервного фонду, тощо [18].
Розглянемо порядок здійснення кредитних операцій банку (додаток Б).
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :
копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;
техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками;
зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);
копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;
бухгалтерська звітність за звітний період;
інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника [24].
Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.
На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації :
матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;
данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;
інформація про клієнта, отримана за межами банку.
Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією кредиту. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.
Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.
Сума кредиту повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.
За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру заходу, що кредитується, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших банках в регіоні.
Далі банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів.
Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.
З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.
Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою [12]. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.
Повернення кредиту може здійснюватись різними способами або за допомогою платіжного доручення , або заяви на переказ коштів :
одночасним внеском по закінченню строку позики;
рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;
шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.
Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.
Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника [47].
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В БАНКАХ УКРАЇНИ
2.1 Аналіз основних показників кредитної діяльності в банках України
В умовах стрімкого розвитку глобалізаційних процесів істотно зростає не тільки значення банків у сучасній економіці, а й вимоги до них, що стосуються підвищення рівня капіталізації, удосконалення систем управління ризиками, підвищення стабільності функціонування тощо. На сучасному етапі розвитку банківської системи України кредитна діяльність усе ж домінує у вітчизняних банках, незважаючи на появу порівняно нових нетрадиційних банківських операцій, а кредитування економіки залишається однією з найважливіших функцій банків. Зазначимо, що в активах вітчизняних банків частка кредитного портфеля упродовж останніх років становила майже 80 % (див. табл. 2.1)
Таблиця 2.1
Частка кредитного портфеля в активах банків України за 2005-2011рр.
№ |
Показник |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
1 |
Активи, млн. грн. |
134348 |
213878 |
340179 |
599396 |
926086 |
880302 |
942280 |
2 |
Кредитний портфель,млн. грн. |
96945 |
156268 |
268294 |
485368 |
792244 |
747348 |
757891 |
3 |
Частка кредитного портфеля в активах,% |
71,16 |
73,06 |
78,87 |
80,98 |
85,55 |
84,90 |
80,43 |
При аналізі обсягів кредитного портфеля банків України за 2005-2011 рр. видно, що обсяг наданих кредитів станом на 2011 р. становив 757891 млн грн, що майже у 8 разів перевищує обсяг вимог за кредитами на початку 2005 р. (96945 млн. грн). Така ситуація обумовлена розвитком банківської системи взагалі.
У структурі кредитів найбільшу частку займали кредити суб'єктам господарювання (від 56,9 у кризовий 2008 рік % до 75,17 %). Як свідчать дані табл. 2.2, частка кредитів, наданих фізичним особам, зростала до 2009 р. і становила 33,94 % (станом на 2005 р. вона дорівнювала 15,05 %). Упродовж 2009-2010 рр. обсяги кредитів, наданих фізичним особам, скоротилися (з 268857 млн грн до 191197 млн грн), темп приросту зазначених кредитів також уповільнився, а їх частка станом на 2011рік знизилася до 25,23 %.
Табл. 2.2
Склад і структура кредитного портфеля банків України у 2005-2010 рр.
№ |
Назва показника |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
1. |
Кредитний портфель, млн грн |
96945 |
156268 |
268294 |
485368 |
792244 |
747348 |
757891 |
1.1 |
У тому числі: кредити, надані суб'єктам господарювання |
72875 |
109020 |
167661 |
276184 |
472584 |
474991 |
502752 |
1.2 |
кредити, надані фізичним особам |
14599 |
33156 |
77755 |
153633 |
268857 |
222538 |
191197 |
2. |
Довгострокові кредити, млн грн |
45531 |
86227 |
157224 |
291963 |
507715 |
441778 |
420194 |
3. |
Прострочена заборгованість за кредитами, млн грн |
3145 |
3379 |
4456 |
6357 |
18015 |
69935 |
90319 |
4. |
Резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, млн грн |
6367 |
8328 |
12246 |
18477 |
44502 |
99238 |
114774 |
1. |
Кредитний портфель, % |
100,0 |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
100,00 |
1.1 |
У тому числі: кредити,надані суб'єктам господарювання |
75,17 |
69,76 |
62,49 |
56,90 |
59,65 |
63,56 |
66,34 |
Продовження таблиці 2.2 |
||||||||
1.2 |
кредити, надані фізичним особам |
15,05 |
21,22 |
28,98 |
31,66 |
33,94 |
29,78 |
25,23 |
2. |
Довгострокові кредити, % |
46,97 |
55,18 |
58,60 |
60,15 |
64,09 |
59,11 |
55,44 |
3. |
Прострочені кредити, % |
3,24 |
2,16 |
1,66 |
1,31 |
2,27 |
9,36 |
11,92 |
4. |
Резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, % |
6,56 |
5,33 |
4,54 |
3,81 |
6,11 |
16,38 |
20,02 |
Водночас спостерігалася тенденція до постійного збільшення впродовж 2005-2010 рр. обсягів простроченої заборгованості за кредитами (з 3145 млн. грн.. до 90319 млн. грн.), проте за рахунок значного збільшення обсягу кредитного портфеля, частка прострочених кредитів до вересня 2008 р. скоротилася з 3,24 % до 1,31 %. Починаючи із 01.01.2009 р. рівень прострочених кредитів різко зріс – від 2,27 % до 11,92 % станом на 2011 р. і надалі продовжував зростати. Особливо високий обсяг неповернень виявився у банках, що спеціалізуються на споживчому кредитуванні: у деяких гравців фінансового ринку, за експертними оцінками, проблемна заборгованість перевищувала на той час 30 % виданих позик. Більш високі темпи зростання прострочення в корпоративному секторі зумовлюються порівняно короткими строками кредитування і складностями з рефінансуванням боргів. Найбільш підданими цим ризикам виявились компанії будівельного сектора, оптової і роздрібної торгівлі, у яких боргове навантаження історично високе.
Найбільші банки, маючи суттєвий кредитний потенціал мають відігравати і найбільшу роль у розвитку економіки. Питома вага їх кредитного портфеля становить станом на 2011р. 70 % у загальному кредитному портфелі банківської системи України. Саме на ці банки скеровують погляди крупні клієнти, які потребують великого обсягу та довготермінового характеру кредитів. Проте недоліками довгострокового кредитування в Україні є ризики, які проявляються впродовж дії договорів і які складно передбачити на стадії їх видачі. Водночас дані кредити використовуються юридичними особами на інвестиційні цілі, що забезпечує і конкурентну позицію суб’єкта на ринку. Тенденції кредитних вкладень банків першої групи впродовж останніх 5 років наведено у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Динаміка обсягів кредитних вкладень першої групи банків (в млн. грн.)
Рік |
Надані кредити Усього,в т.ч. |
Юридичним особам |
Фізичним особам |
2007 |
160925 |
103313 |
57612 |
2008 |
291769 |
180847 |
110922 |
2009 |
521997 |
327561 |
194436 |
2010 |
526177 |
351427 |
174750 |
2011 |
524602 |
377480 |
147123 |
Аналізуючи обсяг наданих кредитів першою групою банків протягом зазначеного періоду можна відмітити, що надані кредити з кожним роком збільшуються. У 2007 році їх сума становила 160925 млн. грн., а на завершення 2011 року становила 569114 млн. грн. Відбулося значне зростання суми наданих кредитів протягом 2008 року, яка становила 521997 млн. грн., що у 2 рази більше від попереднього року. Те саме відбувається і з обсягом наданими кредитами юридичним особам. Починаючи з 2007 року відбувалося зростання наданих кредитів юридичним особам, але починаючи з 2009 року це зростання дуже сповільнюється і майже не впливає на загальний обсяг наданих кредитів. Лише з 2011 року спостерігається зрушення у цьому напрямку і обсяг наданих кредитів зростає на 48039 млн. грн. або 12 %.
Дещо інша ситуація спостерігалася із наданими кредитами фізичним особам. Найбільшого свого піку кредити фізичним особам досягли у 2009 році і становили 327561 млн. грн., що на 55% більше попереднього року, але протягом 2009 року відбулося незначне спадання на 10 % і становило 174750 млн. грн. Таке спадання у динаміці обсягів кредитування спостерігається до 2011 року включно.
У банках другої, третьої та четвертої груп спостерігається аналогічна ситуація, тільки у менших об’ємах.
Аналізуючи обсяги кредитних операцій українських банків,можна зробити наступні висновки : у 2007 р. та трьох кварталах 2008 р. банківські установи мали суттєвий приплив іноземного капіталу та ресурсів і розвивали кредитування фактично без участі Національного банку України, який нажаль не скористався такою ситуацією і нормативними вимогами не стимулював довготермінове та інвестиційне кредитування.
З настанням кризи Національний банк України змушений був втручатись у розвиток кредитного ринку, змінивши резервування за валютними кредитами, надавши великий обсяг кредитів рефінансування тощо. Тим самим спас багато банків від краху.
Отже, своєчасний та комплексний аналіз забезпечує ефективне та своєчасне втручання у цей процес Національного банку. Кредит в ринковій економіці необхідний як фізичним так і юридичним особам для ефективної діяльності і стимулювання їх діяльності.
Протягом 2007-2008 років економіка країни розвивалася стабільно і банки надавали кредити щороку у більшому обсязі, але фінансово-економічна криза знизила довіру до банків через відтік депозитів і високий рівень інфляції. А вже протягом 2009-2011 років незначною мірою починає зростати довіра до банківських установ і незначними темпами зростає обсяг кредитування як фізичних так і юридичних осіб.
2.2 Облік кредитних операцій суб’єктів господарювання та фізичних осіб в Україні
Кредитні операції обліковуються на балансових рахунках розміщених в першому та другому класах плану рахунків. Розподіл рахунків за класами узгоджується з принципами побудови балансу.
Згідно з інституційною ознакою рахунки в балансі перш за все згруповані щодо наступних позичальників:
– банки (перший клас, 152 група);
– суб'єкти підприємницької діяльності (другий клас, 20 розділ);
– органи загального державного управління (другий клас, 21 розділ);
– фізичні особи (другий клас, 22 розділ) [3].
Рахунки суб'єктів підприємницької діяльності для обліку позичкових операцій поділяються за цільовим направленням кредиту і окремими видами кредитів.
У синтетичному обліку окремо виділяються рахунки для обліку кредитів, які видаються для формування обігового капіталу і на фінансування інвестиційної діяльності.
Принцип цільового призначення і виду кредиту чітко виявляється і при групуванні рахунків для обліку кредитів, які надані фізичним особам. Кредити, надані фізичним особам, називають споживчими кредитами. Споживчі кредити прийнято підрозділяти на дві групи:
кредити, які надані на фінансування поточних потреб окремих осіб, у тому числі на придбання товарів тривалого використання, на оплату освіти, медичних послуг, під платіжні картки і т. ін.;
кредити на покращення житлових умов та ведення господарства.
Стосовно такої класифікації виділені дві групи рахунків:
кредити на поточні потреби, які надані фізичним особам (рахунки групи 220).
Згідно з ознакою строковості окремо обліковуються короткострокові та довгострокові кредити. До короткострокових належать кредити, які видані на строк до одного року, до довгострокових — кредити, видані на строк понад один рік [27].
У кожній групі окремо виділяються рахунки для обліку:
– доходів, які нараховані банком за надану послугу, строк виплати яких не наступив (відстрочені доходи);
– прострочених доходів, тобто доходів за кредитами, які у визначений термін не перераховані позичальником банку.
По кожному інституційному позичальнику на рахунках самостійної групи обліковується заборгованість за сумнівними кредитами загальними сумами у розрізі цільових позик.
Балансові і позабалансові рахунки, призначені для обліку кредитних операцій, які за своїм характером активні, тобто можуть мати лише дебетове сальдо. Дебетове сальдо фіксує суму боргу клієнта перед банком або суму вимоги банку до клієнта. На позабалансовому рахунку сальдо фіксує суму взятого банком на себе зобов'язання кредитного характеру [35].
На позабалансових рахунках, що мають допоміжний характер, облік ведеться в умовній грошовій оцінці. Наприклад, договір застави, або кредитний договір, оцінюється в умовній оцінці 1 грн. і обліковується за дебетом рахунку «Інші цінності та документи». Дебетовий обіг за позичковими рахунками показує загальну суму виданих кредитів. Кредитовий обіг фіксує:
– суму погашених кредитів;
– суму заборгованості за кредитами, яка пролонгована і списана на рахунок з обліку пролонгованих позик;
– заборгованість за непогашені в строк кредити, яка списана на рахунок з обліку прострочених кредитів.
Аналітичний облік кредитних операцій ведеться на бланках особових рахунків. Особові позичкові рахунки відкриваються кожному позичальнику окремо на кожен вид і термін кредиту.
При розрахунку процентів за кредитом враховується перший день і не враховується останній день контракту. Дати початку та закінчення контракту при цьому визнаються як дати валютування. При нарахуванні процентів за звітний місяць останній день місяця включається в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.
Нараховані і отримані доходи за процентами обліковуються за рахунками 2 класів «Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України».
Нараховані проценти та комісії, які визнані сумнівними до отримання, обліковуються за позабалансовими рахунками групи 960 «Не сплачені в строк доходи».
Доходи в іноземній валюті відображаються за рахунками 6 і 7 класів у національній валюті за офіційним курсом, що діяв на дату їх нарахування.
Видача кредиту оформлюється платіжним дорученнями та погашення кредиту здійснюється за допомогою також платіжного доручення. Нарахування та сплата відсотків за користування кредитом, як правило, здійснюється за допомогою меморіального ордера.
Розглянемо облікові записи при наданні кредиту.
На дату укладення кредитного договору:
Дт 9129
Кт 9900
Припинення дії кредитного договору або його виконання:
Дт 9900
Кт 9129
Отримання застави:
Дт 9500
Кт 9900
Надання кредиту:
Дт кредитний рахунок позичальника
Кт 1001, 1200, 2600, 2620
Нарахування відсотків за кредитом:
Дт Нараховані доходи
Кт Доходи
Сплата відсотків за кредитом:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт Нараховані доходи
Повернення кредиту:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт кредитний рахунок позичальника
Дт 9910 – 1 грн.
Кт 9820 – 1 грн.
Повернення застави:
Дт 9900
Кт 9500
Позичальник здійснює погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків з поточного рахунку. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника. Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім для погашення простроченої заборгованості, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту.
2.3 Облік проблемної заборгованості за кредитами, наданими в поточну діяльність
У разі невиконання клієнтами своїх зобов’язань відповідно до умов договору або невиконання їх у терміни визначені в цьому договорі заборгованість визнається простроченою, а потім сумнівною.
Прострочена заборгованість за кредитами та нарахованими за ними процентами виникає у разі неможливості позичальником сплатити борг в обумовлений угодою термін.
Облік простроченої заборгованості за кредитами в поточну діяльність здійснюється за рахунком простроченої заборгованості:
2067 А «Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання» та 2207 «Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що фізичним особам»
Облік простроченої заборгованості за нарахованими процентами за кредитами здійснюється за рахунком прострочених нарахованих доходів:
2069 А Прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання та 2209 А Прострочені нараховані доходи за кредитами на поточні потреби, що надані фізичним особам.
Ці операції обліковуються наступним чином:
Прострочена заборгованість:
за кредитом в поточну діяльність:
Дт Прострочена заборгованість (2067, 2207)
Кт Позичковий рахунок (2062, 2063, 2202, 2203)
за нарахованими за кредитом процентами:
Дт Прострочені нараховані доходи (2069, 2209)
Кт Нараховані доходи (2068, 2208)
Погашення простроченої заборгованості
– за кредитом в поточну діяльність:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт Прострочена заборгованість (2067,2207)
за нарахованими за кредитом в поточну діяльність процентами:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт Прострочені нараховані доходи (2069, 2209).
Формування резервів для покриття можливих збитків за кредитними операціями є необхідною умовою реалізації кредитної політики банків. Вони створюють резерви за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено «Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [2].
Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості кредитних операцій.
Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України [5].
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».
При розрахунку обсягу резервів за кожною групою кредитів до уваги береться фактична кредитна заборгованість та затверджений процент відрахувань до резерву, а саме:
1 % — група «стандартні кредити»;
5 % — група «кредити під контролем»;
20 % — група «субстандартні кредити»;
50 % — група «сумнівні кредити»;
100% — група «безнадійні кредити».
Резерви під заборгованість за кредитами обліковуються на контрактивних рахунках групи 240 — балансових рахунках: 2400 КА «Резерви під кредити, що надані клієнтам та оцінюються на індивідуальній основі» (нестандартна заборгованість); 2401 КА «Резерви під кредити, що надані клієнтам та оцінюються на портфельній основі» (стандартна заборгованість). Ці рахунки є контрактивними до рахунків розділів 20 «Кредити, які надані суб’єктам господарської діяльності», 22 «Кредити, які надані фізичним особам». На суму сформованих резервів зменшується вартість відповідних активів. Резерви під кредитні ризики використовуються на покриття безнадійної заборгованості.
Відрахування в резерви під заборгованість за кредитами здійснюється шляхом дебетування рахунків: 7701 АП «Відрахування в резерви під заборгованість інших банків», 7702 АП «Відрахування в резерви під заборгованість за наданими кредитами клієнтам».
Зменшення розрахункової суми резервів під заборгованість за кредитами здійснюється шляхом кредитування цих рахунків.
зменшення розрахункової суми резервів під заборгованість за
кредитами:
Дт 2400, 2401
Кт 7701, 7702
Формування резервів під заборгованість за кредитами:
Дт 7701, 7702
Кт 2400, 2401
Резерви під кредитні ризики використовуються на покриття безнадійної заборгованості. Списана безнадійна заборгованість обліковується за позабалансовим рахунком 9611 А «Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями». Повернення раніше списаних сум безнадійної заборгованості відображається за кредитом рахунків: 7701 АП «Відрахування в резерви під заборгованість інших банків», 7702 АП «Відрахування в резерви під заборгованість за наданими кредитами клієнтам».
Списання простроченої заборгованості:
Дт 2400, 2401
Кт прострочена заборгованість за кредитами
одночасно:
Дт 9611
Кт 9910.
Повернення раніше списаної суми безнадійної заборгованості:
якщо повернення здійснюється протягом року:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт 7701, 7702
якщо повернення здійснюється в наступному році:
Дт 1001, 1200, 2600, 2620
Кт 6712
Де рахунок 6712 - це рахунок «Повернення раніше списаної безнадійної заборгованості за кредитами, що надані клієнтам»
одночасно:
Дт 9910
Кт 9611
Після закінчення строку позовної давності, якщо списаний актив не було повернено, здійснюється списання безнадійної заборгованості з позабалансового рахунку 9611 А «Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями».
Отже, облік кредитів в поточну діяльність здійснюється за загальними правилами обліку кредитів за рахунками 2 класу «Операції з клієнтами» «Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» відповідних груп.
Таким чином кредитування є найважливішим напрямком здійснення банком активних операцій. Кредитні операції приносять банкам найбільшу суму доходу, але вони пов’язані з високим ризиком втрат від непогашення кредиту і несплати нарахованих процентів. Велика частка проблемних та сумнівних кредитів може серйозно підірвати позиції банку на ринку кредитних ресурсів. Утім ризик — це невід’ємна складова банківської діяльності. Для підвищення дохідності кредитних операцій банки повинні вести продуману та гнучку кредитну політику, котра залежить від якісної облікової інформації.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ
3.1 Напрями підвищення ефективності кредитної політики банків України
Сьогодні кредитна політика будь-якого банку - це частина філософії банківського бізнесу, яка визначає внутрішньо банківську процедуру видання кредиту, документообіг, моніторинг за кредитним портфелем, роботу з проблемними кредитами, встановлення процентних ставок по кредиту. Головна мета кредитної політики будь-якого банку - досягти комерційного зростання шляхом зміцнення та підвищення надійності якості кредитного портфеля банку. Отже, основна проблема ефективної кредитної політики будь-якого банку полягає в розробці ґрунтовних, комплексних та теоретичних підходів, а також методичного забезпечення щодо процедури формування і організації якісного управління кредитним портфелем банку в існуючих ситуаціях ризику.
Кредитна політика банку націлена на розробку та реалізацію такої оптимальної політики, яка б поєднувала економічні інтереси банку та клієнта. У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу, звичайно, є кредит. Із ним пов’язані протилежні економічні ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це записано кредитній угоді. Не дотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів. Таким чином, матеріальний прояв ризику кредитної операції полягає в тому, що борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань. Тому можна запропонувати страхування від збитків на випадок невиконання вимог як один із принципів вдосконалення управління кредитним портфелем. Страхування кредитів – це зменшення або усунення кредитного ризику, який виражається у можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за ними і є однією з форм забезпечення кредиту [8].
Страхування кредитів на українському ринку практикується у таких двох варіантах:
добровільне страхування ризику непогашення кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас страхувальником і застрахованим).
добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).
У практиці українських банків добровільне страхування ризику непогашення кредитів поки що є не досить популярним методом вдосконалення кредитної політики. В даному випадку сума страхових внесків враховується при встановленій ставці відсотка за кредит.
Головна причина в тому, що банки поки що побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності. З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже, й витратам виробництва, що в решті, обертається підвищенням цін на товари і послуги.
Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії банку за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів – позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду.
Узагальнюючи вище сказане, потрібно зробити висновок про те, що банкам необхідно на даному етапі налагоджувати стосунки із страховими компаніями, так як банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів банків в кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з ціллю компенсації збитків понесених банком у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.
Ще одним напрямом підвищення ефективності кредитної політики є використання інституту кредитних брокерів у процесі кредитної діяльності банків. Це зумовлене збільшенням кількості кредитних програм, появою нових видів кредитування, зростанням банківської конкуренції та розширенням спектра банківських продуктів. Кредитний брокеридж тільки починає розвиватися в Україні, але у розвинених країнах левова частка кредитів надається за допомогою брокерів.
Сьогодні на ринку фінансових послуг України класичних кредитних брокерів одиниці. Їх діяльність не ліцензована, не акредитована, не регламентована.
Основні завдання кредитного брокера можна визначити так :
– попередня оцінка кредитної історії та фінансових можливостей позичальника;
– підбір оптимальних для клієнта умов кредитування на основі аналізу ринку;
– розрахунок оптимальних витрат, пов'язаних з кредитом;
– допомога в підготовці пакета документів, необхідних для оформлення кредиту.
Всі учасники схеми: "банк – кредитний брокер – клієнт", за належної організації своєї співпраці, можуть отримати переваги. Банки, співпрацюючи з кредитними брокерами, отримують можливість:
– заощаджувати на філіальній мережі;
– розвантажити кредитний відділ та забезпечити зростання обсягів кредитного портфеля;
– фактично збільшити кількість каналів дистрибуції свої продуктів та послуг;
– отримати додаткові гарантії повернення кредиту, в разі, якщо посередник виступає поручителем за кредитом;
– мінімізувати банківські кредитні ризики.
Крім впровадження та використання кредитного брокериджу, для підвищення ефективності кредитної політики доцільно використовувати довгострокове інвестиційне кредитування підприємств.
На даний час, основною перепоною для банківських інвестицій у виробничу сферу є пов'язані з ними високі ризики, зумовлені загальною економічною нестабільністю, непрозорістю корпоративних фінансів, обтяженістю підприємств старими боргами та незадовільною дисципліною дотримання контрактного права. Як наслідок, інвестиційне кредитування реального сектору економіки перебуває на вкрай низькому рівні. І це незважаючи на те, що багато банків мають вільні кошти.
З огляду на це необхідно розглянути головні умови, які дозволять банку розпочати активне довгострокове інвестиційне кредитування, яке може стати стабільним джерелом прибутку для банку. Зупинимося детальніше на деяких із них:
– використання плаваючих кредитних процентних;
– розвиток заставного права;
– широкомасштабне застосування лізингових операцій;
– участь позичальника у фінансуванні довгострокових інвестиційних проектів.
Доцільно було б розробити основні засади кредитної політики з довгострокових вкладень українських банків у вигляді цілісної концепції розвитку довгострокового кредитування на тривалу перспективу з урахуванням вітчизняного досвіду та зарубіжної практики.
Також важливим елементом підвищення ефективності кредитної політики банку є вдосконалення системи довгострокового кредитування населення. Це зумовлене тим, що в Україні не існує завершеної системи довгострокового кредитування населення, яка б відповідала принципам і критеріям успішного її функціонування в умовах ринкової економіки.
Кредитна діяльність банків у ринковій економіці має визначатися тим, що основними їхніми клієнтами є фізичні особи, і їм слід забезпечити можливість отримувати різноманітні види довгострокових кредитів на виробничі та соціальні потреби.
У цьому аспекті при кредитуванні витрат населення на створення малого підприємства необхідно кредитувати не окрему стадію процесу створення, а весь комплекс витрат, необхідний для його успішного функціонування.
Важливим напрямом удосконалення кредитування населення є запровадження інновацій в іпотечному кредитуванні житла, які б враховували склад сімей, їхні доходи, вікові групи, виробничу діяльність тощо. До таких технологій слід віднести іпотечне кредитування на купівлю нового житла за умов, що погашення буде здійснюватися в тому числі й за рахунок отриманих доходів від продажу житла, яке було у користуванні позичальника.
Таким чином, реалізація банками розглянутих заходів дозволить підвищити прибутковість кредитних операцій, диверсифікувати їх та зменшити ризики, а також збільшити обсяги кредитних вкладень разом з оптимізацією їх структури з погляду ефективності кредитної політики. Також важливим елементом підвищення дохідності й обсягів кредитних вкладень разом зі зниженням ризикованості та витрат за кредитними вкладеннями є співпраця банків з кредитними брокерами.
3.2 Впровадження світового досвіду мінімізації кредитних ризиків банками України
В умовах фінансової кризи кредитні установи зацікавлені в диверсифікації джерел фінансування, зменшенні кредитного ризику та збільшенні власної ліквідності. Саме ці завдання є пріоритетними для сучасного ризик-менеджменту фінансового сектору. Одним із інструментів для досягнення цієї мети є сек’юритизація банківських активів. Про її ефективність свідчить позитивний досвід багатьох країн світу, в яких він успішно використовується.
В провадження інструменту сек’юритизації активів наприкінці 80-х років 20 століття спричинили такі економічні фактори:
посилення конкуренції між фінансово-кредитними установами;
зростання вартості залучення ресурсів;
зниження операційної маржі, що призвело до зменшення доходів банківських установ;
погіршення якості кредитних портфелів, унаслідок чого підвищилися вимоги регулюючих органів до розмірів власного капіталу банків [8].
Про ефективність використання у фінансовій практиці інструменту сек’юритизації свідчить позитивний досвід багатьох країн, у яких він використовується вже понад 10 років і охоплює такі види кредитування, як позики на придбання нерухомості, автомобілів, кредитні картки тощо. Завдяки сек’юритизації банківські активи ефективно працюють, генеруючи нові довгострокові кредити в реальний сектор економіки.
Піонером розвитку сек’юритизації є США, де з метою створення вторинного ринку заставних у 1970 році були утворені державні агенції. Їх діяльність допомогла стандартизувати оформлення документів і угод про іпотеку. Сек’юритизація викликала інтерес також і в інших фінансових установах, бо забезпечила новим фінансовим інструментарієм таких потенційних інвесторів, як страхові компанії та пенсійні фонди.
Базельський комітет з питань банківського нагляду розглядає сек’юритизацію як “структуровані угоди, в яких банки використовують кредитні деривативи, щоб передати кредитний ризик певного пулу активів третім особам, у тому числі страховим компаніям, іншим банкам і нерегульованим особам”.
Відомо, що до методів управління портфельним кредитним ризиком банку належать: диверсифікація, лімітування, створення резервів, сек’юритизація (рис.3.3) [9].
Рисунок 3.3
Методи управління портфельним кредитним ризиком банку
Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються умовами діяльності, зокрема такими, як галузь економіки та географічний регіон.
Метод лімітування полягає у встановленні максимально допустимих обсягів наданих позичок, що дає змогу обмежити кредитний ризик.
Метод резервування полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації не повернутих кредитів. З одного боку, резерв під кредитні ризики є захистом вкладників, кредиторів та акціонерів банку, а з другого – підвищує надійність і стабільність банківської системи в цілому.
Як бачимо зі схеми 3.3, сек’юритизація, поділяється на три методи:
класичний: використовуючи його, банк продає свої активи спеціалізованій юридичній компанії – SPV (special purpose vehicle), яка фінансує купівлю цих активів шляхом випуску цінних паперів на ринку капіталу. SPV має бути повністю відокремленою від первинного власника активів (банку), щоб не допустити включення її в консолідовану групу з фінансовою установою і уникнути можливих наслідків неплатоспроможності первинного власника акцій;
синтетичний: характеризується тим, що активи залишаються на балансі кредитної установи. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли пул активів формується з малоризикових кредитів і їх списання може погіршити якісні характеристики (нормативи) кредитного портфеля банку;
накопичувальний: завдяки простоті реалізації є найпопулярнішим серед невеликих банків. При застосуванні накопичувальної сек’юритизації банк формує кредитний портфель, а потім відповідно до його обсягу випускає облігації, які розміщуються серед іноземних банків. Видані кредити є безпосереднім забезпеченням за цінними паперами (фактично продаж позик не відбувається) [46].
Основними учасниками сек’юритизації є: банк-оригінатор, гарант, андерайтер, спеціалізована юридична компанія, консалтингові та рейтингові компанії, інвестори. При застосуванні будь-якого з методів сек’юритизації банк отримує значні переваги, а саме:
замість строкових активів банк одержує ліквідні кошти, які можна використати для подальшого розвитку. Часто банк має значні обсяги недостатньо лiквiдних активів, продаж яких у потрібний момент не завжди можливий, що може призвести до втрати його платоспроможності. У цьому разі сек’юритизацiя становитиме важливий інструмент управління активами, позаяк дає змогу реалізувати їх швидко й ефективно в умовах конкурентно-насиченого ринку;
розширюється коло потенційних інвесторів;
зменшується ймовiрнiсть виникнення у банку процентного, кредитного ризиків, а також ризику втрати ліквідності. Сек’юритизацiя перерозподіляє ці банківські ризики між кредитною установою, інвестором i посередником;
поліпшується виконання чинних нормативів (наприклад, відношення зобов'язань до власного капіталу);
банк може позиціонувати себе як фінансову установу, котра спроможна працювати зі складними міжнародними фінансовими інструментами.
Необхідно додати, що сек’юритизацію можна застосувати щодо широкого переліку активів. Це насамперед іпотечні та споживчі кредити, лізингові платежі, будь-які однорідні позики, товарні кредити, а крім того, різноманітні грошові доходи, які суб’єкт господарських відносин планує отримати в результаті своєї діяльності.
Більшість українських банків не поспішає сек’юритизувати свої активи, що можна пояснити кількома причинами.
По-перше, нерозвинута законодавча база. Нормативне регулювання сек’юритизації активів вимагає вирішення низки правових питань, пов’язаних із передачею прав вимог, банкрутством тощо, узгодження з корпоративним, податковим, банківським законодавством. Нині сек’юритизація не є суб’єктом спеціалізованого вітчизняного законодавства, тому бракує уніфікованої документації регламенту оформлення таких операцій. Чималі труднощі виникають і при їх обліку. Не визначено правовий статус спеціалізованої юридичної компанії. Не з’ясовано специфіку оподатковування.
У Законі України “Про іпотечні облігації” йдеться тільки про один механізм сек’юритизації – сек’юритизацію іпотечних позик. Актуальними залишаються питання щодо створення закону, який би регламентував усі форми сек’юритизації, та внесення необхідних поправок до чинних законодавчих актів.
По-друге, в Україні немає ефективної ринкової інфраструктури. Нестача ліквідних фінансових інструментів, негнучка податкова система, нечисленність кредитоспроможних учасників фінансового ринку – все це гальмує поширення механізму сек’юритизації.
По-третє, низький рівень стандартизації кредитів. Вітчизняним банкам бракує алгоритму формування пулів з однорідних активів.
Однак головною проблемою щодо підвищення ефективності сек’юритизації активів є незадовільний рівень системи ризик-менеджменту у банківських установах. Як засвідчила фінансова криза, ця проблема є актуальною не лише для вітчизняних банків.
Одним із варіантів вирішення проблеми нестачі фінансових ресурсів у банках є розвиток системи рефінансування банківських активів на засадах сек’юритизації.
Сек’юритизація за своєю суттю є інструментом, який знижує вартість позикових грошових коштів, очищає баланс кредитної організації, поліпшує її фінансові показники. Фактично це процедура трансформації неліквідних активів у ліквідні цінні папери. Але цей інструмент дає результат лише за умови ефективного застосування методів оцінки портфельного кредитного ризику, ризику ліквідності та стратегічного ризику. Тому державні органи регулювання мають бути активно задіяні не тільки у процесі розробки методик оцінки ризиків, а й під час контролю за їх використанням у системах ризик-менеджменту кредитних установ.
Крім того, необхідно трансформувати чинну законодавчу базу. Це стосується не лише корекції Закону України “Про іпотечні облігації” та інших правових актів, а й прийняття спеціального Закону “Про сек’юритизацію”.
Сучасна фінансова криза довела необхідність розвитку системи локальної сек’юритизації. Для цього на фінансовий ринок як активні учасники мають вийти пенсійні фонди, страхові компанії та великі корпоративні інвестори, що також потребує відповідних змін правового поля.
Наступний крок – це розробка та впровадження єдиних стандартів формування кредитних пулів, державний контроль за їх дотриманням [22].
Також необхідно розробити й запровадити схеми державної підтримки учасників іпотечного ринку, визначити шляхи створення спеціалізованих кредитних установ мобілізації довгострокових ресурсів населення.
Усі ці комплексні заходи слід проводити послідовно, враховуючи потреби й можливості сучасної вітчизняної економіки. Таким чином, запропоновані напрямки удосконалення організації кредитної діяльності забезпечують досягнення її головної мети – гарантування стабільного та максимально ефективного функціонування банківських установ сьогодні та високий потенціал їх розвитку в майбутньому.
ВИСНОВОК
Акцентуючи на тому, що кредити є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Визначено, що кредитна політика банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.
З розвитком банківського кредитування в Україні та збільшенням кредитного портфеля українських банків набувають актуальності питання фінансового менеджменту банку, а саме формування та управління кредитним портфелем, головна проблема якого полягає у вирішенні завдання відносно розподілення кредитних ресурсів в портфелі між окремими формами кредитів з метою мінімізації кредитного ризику за умови максимізації дохідності операцій.
Ефективність кредитної політики залежить від ретельного контролю та уважності на кожному етапі кредитування. Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок, який подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.
Процес кредитування включає контроль банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, та підтримку тісного зв’язку з позичальниками та гарантом повернення кредиту протягом всього періоду користування кредитом.
Ослаблення банківської системи України через посилення негативного впливу світової фінансової кризи певною мірою сприяло переоцінці кредитних ризиків та зміні кредитної політики більшості банків України. Складні макроекономічні умови негативно позначились на діяльності банківської системи. Але зміни в економіці протягом 2010 року мали позитивне відображення на функціонуванні грошово-кредитного ринку України. Так, станом на 01 грудня 2010 року відбувалось подальше відновлення довіри вкладників до банківської системи, зменшення вартості ресурсів та поступове відновлення кредитної активності банків.
Цілком очевидно, що за такими умовами банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної політики. У зв'язку з цим українським банкам необхідно вдосконалювати власну кредитну політику через:
забезпечення юридично грамотного оформлення кредитних угод і угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в них прав банку, як заставодержателя і кредитора;
проведення обов’язкового страхування переданих в заставу цінностей;
вимагання від позичальників підтвердження наявності і достатності переданого банку забезпечення;
посилення взаємодії економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів.
Головним загальним методом фінансового забезпечення механізму реалізації кредитної політики банку є диверсифікація ресурсів банку за рахунок впровадження нових депозитних продуктів і залучення нових клієнтів.
Задля диверсифікації джерел фінансування, зменшення кредитного ризику та збільшення власної ліквідності банкам необхідно застосовувати сек’юритизацію - процес трансформації фінансових активів у цінні папери. Але в Україні існує дуже багато проблем, які заважають розвитку сек’юритизації, які необхідно якомога швидше вирішити.
Узагальнюючи підсумки, слід зазначити, що поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють світова криза, платіжна криза, дефіцит бюджету та різке зниження кредитоспроможності суб’єктів господарювання.
Отже, для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і мікроекономічної стабільності, застосування світового досвіду та новітніх інформаційних технологій щодо управління кредитним портфелем банку та оптимізації і удосконалення кредитної політики. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III.– Режим доступу: http: // www.rada.kiev.ua.
Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (Затверджено Постановою Правління Національного банку України 06.07.2008 N 248). – Режим доступу: http: // www. nau.kiev.ua
План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений постановою Правління Національного банку України від 17. 06. 2004 року №280. – Режим доступу: http: // www. nau.kiev.ua
Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджені постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 255. – Режим доступу: http: // www. nau.kiev.ua
Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України затверджена Постановою Правління НБУ від 27. 12. 2007 р. №481 .– Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua
Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні (затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. N 368 (зі змінами і доповненнями). – Режим доступу: http: // www. nau.kiev.ua
Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України, затверджено Постановою Правління Національного банку України 02.08.2004 N 361. – Режим доступу: http: // www. nau.kiev.ua
Антіпова Н.А. Вдосконалення ефективності кредитної політики банку як однієї з передумов конкурентоспроможності економіки /Антіпова Н.А. // Фінанси України. – 2010. - №8.
Бобиль В., Соловей М. Сек’юритизація банківських активів у контексті управління портфельним кредитним ризиком /В. Бобиль, М. Соловей // Вісник Національного банку України. – 2011. - № 1. – С. 22-28.
Боровик А. М. Банківські операції: підручник / А.М. Боровик – К.: КНЕУ, 2009.– 384 с.
Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника / Ю. Бугель // Банківська справа. -2008. -№4. - С. 54-59.
Вовчак О. Причина та наслідки впливу світової фінансової кризи на розвиток банківського і реального секторів економіки України / О. Вовчак, Н. Поляк // Вісник НБУ. – 2009. - №8. – с.22-25.
Вожжов А. П. Формування ресурсів комерційного банку /А.П. Вожжов // Фінанси України. 2011. - № 1. - С. 116 – 129.
Волохов В.І. Економічна природа і зміст кредитної діяльності банку в аспекті оцінювання її ефективності / В.І. Волохов // Фінанси України. – 2010. - № 8. С. 109-117.
Дзюблюк О. Кредитна політика банку // О. Дзюблюк. – К.:КНЕУ, 2009. – 256 с.
Дмитров С.О. Обеспечение безопасности при реализации кредитных проектов в коммерческом банке / С.О. Дмитров, В.О. Богушов. - Суми: УАБС НБУ, 2008. - 267 c.
Ильясов С.М. Методологические аспекты формирования кредитной политики банка / С.М. Ильясов // Деньги и кредит. – 2010. - №6. – С. 23-26.
Карагодова О. Проблеми оптимізації кредитного портфеля комерційного банку / О. Карагодова, Л. Распутина // Банківська справа. - 2009. - № 2. - С. 40 – 42.
Карбівничий І.В. Оптимізація фінансового забезпечення фінансового механізму кредитної політики банку / І.В. Карбівничий // Фінанси. – 2010. - №3. – С. 17-22.
Ковалев А. Секьюритизация – финансовая инновация в Украине / А. Ковалев // Финансовый директор. – 2010. – № 11 (51). –С. 46-53.
Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств/ М.Р. Ковбасюк. Київ: Скарби, 2008 - 336 с.
Колодізєв О.М. Фінансовий менеджмент у банках: концептуальні засади, методологія прийняття рішень у банківській сфері: навчальний посібник / О. М. Колодізєв. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2009.– 408 с.
Комаров П.І. Банківське право: підручник / П.І. Комаров– К.: Юрінком Інтер, 2009. - 357 с.
Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву/Т. Корнієнко //Вісник НБУ. -2009. -№3. - с.35-37.
Коцюба І. Практичні питання з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України / І.Коцюба // Вісник НБУ. – 2010. - №5. – С.62-65.
Марцин В.С. Кредитні відносини у сучасних умовах господарювання та шляхи їх вдосконалення / В. С. Марцин // Фінанси. – 2011. - №9. - С. 17-22.
Мещеряков А.А. Фінансовий менеджмент у банках: навч. Посібник / А. А. Мещеряков. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2009. – 159 с.
Нікітін А.В. Ситуаційне моделювання банківської діяльності / А.В. Нікітін. – К.: КНЕУ, 2010 - 153 с.
Омельчук О.М. Операції комерційних банків / О.М. Омельчук. – Львів: Центр Європи, 2009. – 280 с.
Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку / Г.С. Панова. - К.: Аланс, – 2009. – 275с.
Пацера М. Світова фінансова криза та її наслідки для банківської системи України /М. Пацера // Вісник НБУ. – 2009. – №1. – С. 28-33.
Петрук О.М. Банківська справа / О.М. Петрук. – К.: Кондор, 2011. – C. 55.
Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: монографія / Л.О. Примостка. – К.:КНЕУ, 2007. – 316 с.
Притула Н.И. Модели формирования оптимального кредитного портфеля / Н.И. Притула // Бизнесинформ. – 2010. - № 4(3). – С. 113-119.
Седин А. Кредитная политика и кредитная культура / А. Седин // Банковский менеджмент. – 2009.- №5. – С. 14-17.
Сідак О.В. Кредитний ризик та формування резервів під кредитні операції банку в умовах фінансової кризи / О.В. Сідак // Міжнародний збірник наукових праць. - № 1(16).
Скрепцова М.Л. Система банківського менеджменту: навч. посібник. – К.: Інкос, 2009. – 480 с.
Смулов А.М. Проблемы кредитной политики и пути их решения / А.М. Смулов // Банковское дело. – 2010. - №2. – С. 18-21.
Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю банку / В.Т. Сусіденко. – К., 2008. – 345 с.
Сопко В.В. Бухгалтерський облік: навчальний посібник. – К. КНЕІ. – 2008. – 578 с.
Франков А. Политика кредитования / А. Франков // Банковский менеджмент. – 2010.- №5. – С. 4-8.
Чуб О. До питання використання банками механізмів сек’юритизації активів / О. Чуб // Банківська справа.–2009.– № 3(87) – С. 69-70.
Шевченко Р.І. Банківські операції: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Р.І. Шевченко. - К.: КНЕУ, 2007. – 276с.
Шемшученко Г.Ю. Фінансово-правове регулювання банківського кредитування / Г.Ю. Шемчушенко. - К.: Юридична думка, 2009. - 264 с.
Шурпенкова Р.К. Теоретичні аспекти обліку кредитних операцій з урахуванням ризику / Р.К. Шурпенкова // Фінанси. – 2011. - №5.
ДОДАТКИ
Додаток А
Структура кредитної політики
Додаток Б
Схема надання кредиту
Додаток В
ЗАЯВА-АНКЕТА ПОЗИЧАЛЬНИКА-ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ