2. Форми організації виконання робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту автомобілів на робочих постах

Залежно від кількості та рівня спеціалізації робочих постів розрізняють дві форми організації виконання робіт з ТО і ремонту автомобілів:

• на універсаль­них

• і спеціалізованих робочих постах.

За обслуговування автомобілів на універсальних постах комплекс певно­го виду ТО або ремонту виконується на одному робочому посту, крім операцій з прибирання і миття, для яких за будь-якої організації процесу обслуговуван­ня виділяється окремий пост.

На універсальному посту роботи можуть вико­нуватись групою робітників різних спеціальностей (слюсарів, мастильників, електриків) або робітників-універсалів високої кваліфікації. Перевага обслу­говування на універсальних постах — можливість виконання на кожному посту різного обсягу робіт (або обслуговування автомобілів різних марок), а та­кож виконання супровідного поточного ремонту при різній тривалості перебу­вання автомобілів на кожному посту.

Вадами такої форми організації обслуго­вування є:

• забруднення повітря відпрацьованими газами під час маневрування автомобіля при заїзджанні на пости і з'їжджанні з них;

• великі втрати часу на маневрування;

• потреба багаторазового дублювання однакового устаткування;

• обмеження можливості застосовувати високопродуктивне гаражне устаткуван­ня;

• утруднення механізації та автоматизації виробничих процесів;

• підвищен­ня витрат на ТО і поточний ремонт автомобілів;

• неможливість поділу праці й спеціалізації працюючих.

За обслуговування автомобілів на спеціалізованих постах на кожному з них виконується частина всього комплексу робіт певного виду ТО, що потребу­ють однорідного устаткування і відповідної спеціалізації робітників. Органі­зація виконання робіт на спеціалізованих постах усуває недоліки, властиві об­слуговуванню і ремонту на універсальних постах.

3. Організаційні форми побудови технологічного процесу обслуговування і поточного ремонту автомобілів

На ВАТ АТП застосовують такі організаційні форми побудови техноло­гічного процесу ТО і ремонту автомобілів:

• типову,

• агрегатно-дільничну,

• комп­лексну,

• операційно-постову,

• агрегатно-зональну та ін.

За типової форми організації виробництва ТО-1 і ТО-2 здійснюють у повно­му обсязі окремо на універсальних або спеціалізованих постах. ТО-2 автомобіль проходить через три-чотири ТО-1. Через легкість і відносну простоту типова форма найбільше поширена.

За агрегатно-дільничної форми організації РОВ усі роботи, пов'язані з профі­лактикою і ремонтом автомобілів, розподіляють між бригадами, закріплени­ми за виробничими дільницями, які повністю відповідають за якість і резуль­тати своєї роботи.

Виробничі дільниці спеціалізуються за агрегатами, систе­мами і механізмами автомобіля.

До складу бригад, закріплених за виробничи­ми дільницями, входять робітники всіх спеціальностей, які потрібні для ТО і поточного ремонту.

Кількість виробничих дільниць і бригад залежить від обсягу виробництва, конструкції і технічного стану автомобілів. Звичайно створюють вісім дільниць, із них шість основні та дві допоміжні (слюсарно-механічна і прибирально-мийні). Мінімальна кількість дільниць — чотири.

Дільницями керують бригадири (за кількості робітників у бригаді не менш: п'ять чоловік) або відповідальні виконавці (якщо робітників менше). Відповідальними виконавцями можуть бути робітники більш високої кваліфікації.

Організацією робіт із профілактики і ремонту усіх автомобілів здійснює начальник

виробництва через безпосередньо йому підпорядкованих диспетчерів виробництва

і керівників дільниць. Начальник виробництва підлеглий головному інженеру.

Агрегатно-дільнична форма організації виробництва дає змогу запровадити персональну відповідальність виконавців за якість робіт, планувати й обліко­вувати роботу кожної виробничої дільниці, систематично аналізувати стан ви­робництва і вести роботу з підвищення надійності автомобілів.

Висока спеціа­лізація робіт, що виконуються на дільницях, дає змогу застосовувати високо­продуктивне устаткування, механізувати й автоматизувати виробничі процеси й на основі цього підвищувати якість робіт, знижувати їхню собівартість.

Якість роботи дільниць оцінюють кількістю поточних ремонтів відповідних агрегатів на 1000 км пробігу і сумарною тривалістю простою автомобілів через технічну несправність тієї самої групи агрегатів.

Агрегатно-дільнична форма організації РОВ ВАТ АТП має певні недоліки:

• ускладнена система обліку, великі втрати часу на маневрування автомобілів із поста на пост;

• основна увага приділяється удосконаленню поточного ремонту, а не ТО.

Проте, незважаючи на ці недоліки, прогресивний характер агрегатно-дільничної форми організації виробництва, як показав досвід її впровадження в ВАТ АТП, дає змогу підвищити коефіцієнт технічної готовності автомобілів і зменшити питомі затрати на запасні частини.

За комплексної форми організації виробництва у перший заїзд автомобіля у міжзмінний час одночасно виконують увесь обсяг ТО-1 і половину обсягу ТО 2, а в другий заїзд — другу половину обсягу ТО-2 і повний обсяг ТО-1. Таким чи­ном, два види обслуговування заміняються одним — комплексним.

Комплекс­на форма, незважаючи на те, що вона сприяє збільшенню випуску автомобілів на лінію і зменшенню виробничих площ (ліквідуються тупикові зони ТО-2), не набула широкого застосування. Причина в тому, що виконання на потоці у різні тижні місяця неоднакових операцій порушує спеціалізацію постів за виконав­цями робіт і устаткуванням.

За операційно-постової форми організації виробництва комплекс робіт пев­ного виду ТО (в основному ТО-2), включаючи й ремонтні роботи, поділяють на частини (не більш як шість), які виконують послідовно у різні дні одного тиж­ня на спеціалізованих, незалежних один від одного, робочих постах.

Роботи тут ведуть у міжзмінний час з метою збільшення випуску автомобілів на лінію. На відміну від комплексної, за операційно-постової форми організації вироб­ництва обслуговування здійснюється не потоковим, а одиничним методом. Автомобілі на робочі пости надходять своїм ходом.

Операційно-постова форма організації виробництва дає змогу спеціалізувати устаткування, механізувати виробничі процеси, підвищити продуктивність праці, поліпшити якість і куль­туру обслуговування та використання площ.

Недоліки операційно-постової форми —

• у складній організації її здійснення,

• а також, у необхідності манев­рування автомобілів при заїжджанні на пост і з'їжджанні з нього, що спричи­няє непродуктивні втрати часу і загазованість виробничих приміщень від­працьованими газами.

Якщо застосовують агрегатно-зональну форму організації виробництва, то обсяг робіт з ТО-2 виконують також частинами в кілька прийомів-заїздів (зви­чайно п'ять-шість) на спеціалізованих постах у міжзмінний час.

Дні заїздів встановлюються не самостійно, як при операційно-постовій формі; вони збігаються з проведенням ТО-1. Виконавці робіт спеціалізуються на обслуговуванні і ремонті певних агрегатів, як і за агрегатно-дільничної форми організації ви­робництва. Виконання робіт ТО-1 організовують потоковим методом. Спеціа­лізація робіт за цієї форми організації виробництва підвищує продуктивність праці, скорочує простої автомобілів, усуває знеосібку при виконанні робіт. Усе це сприяє її застосуванню на ВАТ АТП для парку, що складається з автомобілів різних марок.

Рівень організації ТО і ремонту автомобілів оцінюють за допомогою комп­лексу техніко-економічних показників, які можна поділити на дві групи:

• кількісні

• та якісні.

До кількісних показників належать такі:

• експлуатаційна надійність авто­мобілів,

• коефіцієнт технічної готовності,

• матеріальні й трудові затрати на весь комплекс технічних дій та ін.

Істотне економічне значення мають витрати на ТО і поточний ремонт автомобілів. За амортизаційний термін ці витрати пере­вищують початкову вартість автомобіля в 5—7 разів. У собівартості перевезень ці затрати становлять понад 15—20 % .

Рівень організації ТО і ремонту автомобілів дуже впливає і на витрачання палива, шин, мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, що певною мірою залежать від якості ТО і поточного ремонту автомобілів.

У загальній со­бівартості перевезень витрати на ТО і поточний ремонт, пальне, мастила, шини та інші експлуатаційні матеріали становлять понад 60 %.

Отже, у ВАТ АТП треба вживати дійових заходів для зниження цих затрат.

До якісних показників відносять:

• кількість заявок на поточний ремонт за певний календарний період або за інтервал пробігу (наприклад, за 1000 км); міжремонтні й амортизаційні ресурси автомобілів;

• кількість запізнень із ви­пуском на лінію,

• передчасних повернень рухомого складу з лінії через технічні несправності, усіх відмов і несправностей автомобілів;

• загальну тривалість про­стою через технічні несправності на лінії тощо.

Визначаючи названі показники, треба враховувати, що вони залежать не тільки від якості ТО та поточного ремонту, а й від інших факторів (умов експлуатації, кваліфікації водіїв, культури експлуатації водіями автомобіля, оснащення виробничої бази та інших факторів). Таким чином, при здійсненні порівняльного оцінювання якості ТО і ремонту слід враховувати вплив усіх конструктивно-технологічних та експлуатаційних факторів на стан автомобіля.

У кінцевому підсумку рівень організації ТО і ремонту автомобілів істотно впливає на продуктивність рухомого складу і собівартість перевезень. Тому тре­ба також робити аналіз залежності продуктивності рухомого складу і собівар­тості перевезень від організації технічних дій.

Такий аналіз допомагає виявити недоліки й намітити шляхи поліпшення роботи технічної служби ВАТ АТП.