10. Проведення в Україні індустріалізації та її наслідки.

1929р. – курс на форсовану індустріалізацію. Цей рік Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення оборони країни.

Завдання індустріалізації:

1. Здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;

2. Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;

3. Зміцнення оборонного потенціалу країни;

4. Підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації

1. Використання коштів від націоналізованої промисловості

2. Збільшення прямих і непрямих податків

3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в’язнів.

4. Колективізація сільського господарства.

5. Внутрішні позики.

6. Жорстока експлуатація робітників та селян.

Труднощі індустріалізації

1.Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування

2. Нестача кваліфікованих кадрів

3. Зниження життєвого рівня населення – були черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

4. Перекіс у бік важкої промисловості.

5. Форсовані темпи (10-15 років) (2,3 п’ятерічки)

Наслідки індустріалізації

1. Перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну,

2. Збільшення промислового потенціалу,

3. Залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%)

4. Виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо)

5. Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації

6. Низький життєвий рівень населення

7. Ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

16.Дистрикт Галичина — адміністративна одиниця у складі Генерал-губернаторства Польща, в період німецької окупації під час Другої світової війни.

Дистрикт Галичина створений 1 серпня 1941 року з центром у Львові складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславівської і Тернопільської (за винятком її північних районів) областей. На чолі Дистрикта Галичина стояв губернаторГ.Франк. Урядовою мовою була німецька.

Райхскомісаріат Україна було проголошено 1 вересня 1941 р. Він охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні німецьких військ 2 вересня 1942 було приєднано решту Полтавщини й Запорізької области (решта Лівобережжя залишалася під військовою владою). Фактично Райхскомісаріат бувколонією Третього Рейху.На чолі стояв жорстокий рейхскомісарЕрік Кох.

Губернаторство «Трансністрія» охоплювало територію Одеської, південні райони Вінницької, західні Миколаївської областей. Передавалася у тимчасове управління Румунії.

Військова адміністрація- східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова(прифронтова зона).

Окупація території України німецькими військами та їх союзниками супроводжувалася встановленням «нового порядку» згідно з планом «Ост» (1940р.)

Основні заходи плану «Ост»:

• Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель

• Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру

• Підрив біологічної сили слов'янських народів

• Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів

• Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури

План «Ост» остаточно не був прийнятий, було затверджено лише його економічну частину — пограбування і експлуатація загарбаних регіонів.

Голокост - фізичне винищення євреїв. Масові розстріли у Бабиному Яру(м.Київ), Дробицькому Яру(м.Харків), Богданівка в Миколаївській області.

Економічне пограбування України виявилося у вивозі до Німеччини сировини, устаткування,продовольства, товарів мистецтва, примусовій праці населення на окупованій території, вивезенні 2,5 млн. молодих людей – остарбайтерів на роботу до Німеччини.

Загальнірисинацистського «нового порядку»:

• Ліквідаціясуверенітетуабодержавностізавойованих держав (територій)

• Економічнепограбування і використаннявсіхресурсіввінтересах III рейху

• Расовадискримінація, геноцид, антисемітизм

• Терор, репресії, масовівбивстваневинних людей

17. Установлення «нового порядку» в Україні викликало розгортання антифашистського руху Опору, який мав три течії: радянську, націоналістичну і польську.

Радянська течія

Підпільні організації, партизанські загони(С.Ковпак,О. Сабуров, О. Федоров).

Мета: визволення окупованої території, відновлення радянської влади.

Території поширення: Полісся, Чернігівщина, Сумщина, Київщина, Одещина,Крим.

1 етап – неорганізований.Партизанські загони на чолі з С.Ковпаком,О. Сабуровим, О. Федоровим чинили диверсії на залізницях(«рейкова війна»), руйнували німецькі комунікації, наносили удари по воєних об’єктах, здійснювали партизанські рейди.

2 етап – організований. Дії партизан координував Укр. штаб партизанського рухуна чолі з генералом Строкачем, створений у червні 1942 р. Підпільні організації організовували саботаж на підприємствах, зривали постачання с/г продукції до Німеччини.

3 етап – об’єднання з радянською армією, для звільнення окупованих земель і перемоги у війні.

Націоналістична течія

Організація українських націоналістів(ОУН),Українська повстанська армія(УПА)(Бандера, Шухевич)

Мета: визволення окупованої території, відновлення укр.. держави.

Територія поширення: Полісся, Галичина, Волинь.

30 червня 1941р. після відступу радянських міст зі Львова ОУН на чолі зі С. Бандерою (ОУН-Б) заявила про відновлення незалежності України й формування уряду на чолі з Я.Стецьком. Однак нацистська адміністрація розігнала уряд і заарештувала близько 300 членів ОУН.

14 жовтня 1942р. була утворена Українська повстанська армія на чолі з Р.Шухевичем, яка почала збройну боротьбу проти всіх, хто загрожував укр.. незалежності – Німеччини, СРСР, Польщі.

18.Після перемоги Червоної армії у Сталінградській битві( 17 липня 1942 = 2 лютого 1943) та Курській битві( 5 липня - 23 серпня 1943) почалося визволення України від німецько-фашистських загарбників. Першим визволеним населеним пунктом було с.Півнівка.

січень-грудень 1943р. – визволення Лівобережної України (м. Київ 6 листопада 1943)

січень-квітень 1944 р. – визволення Правобережної України

квітень-травень1944 р. – визволення Криму, депортація татар, греків, вірменів.

липень-жовтень 1944 р. – визволення західноукраїнських земель, останнім визволене с.Лавочне. Остаточне визволення окупованих земель 28 жовтня 1944 р.

Однак Велика Вітчизняна війна тривала до підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини. 9 травня 1945 р. – День Перемоги над нацистською Німеччиною.

Наслідки ІІ Cвітової війн:.

• Зруйнована вже повністю колоніальна система світу.

• Ряд раніше залежних країн отримали незалежність.

• Величезні людські і матеріальні втрати, ряд країн майже повністю зруйновані, знищені визначні культурно - історичні цінності.

• Народнегосподарствомайжевсіх держав Європи в занепаді.

• Ряд територіальнихзмін в країнахЄвропи.

• Посилення авторитету СРСР і соціалістичнихпартій.

Український народ заплатив величезну ціну за перемогу: матеріальні втрати становили 1,2 трлн. крб., прямі збитки – 285 млрд. крб., людські втрати близько 8 млн. чоловік.

19.Народ України зробив величезний внесок у розгром Німеччини: до збройних сил СРСР направлено 6 млн. українців, орденами і медалями нагороджено 2,5 млн. чоловік, званя Героя Радянського союзу удостоєно 2069 українців.

2 вересня 1945 р. закінчилася найкровопролитніша в історії людства друга світова війна, в якій пе­ремогла антифашистська коаліція народів і держав. Ця перемога мала історичне значення:

1. Це була перемога прогресивних сил людства над фашистською реакцією, над державною системою німецько-нацистської й поневолення народів, над нелюдською ідеологією фа­шизму. В досягнення перемоги найвагоміший внесок зробили народи й армії передусім СРСР, США, Англії, Франції та Китаю. Важливу роль відіграли інші Об'єдна­ні Нації — члени антигітлерівської коаліції. Назавжди ввійшли в історію героїчні дії Польської й Чехословацької армій, що воювали разом з Червоною Армією, мужня боротьба партизанів, патріотів-підпільників, учасників рухів Опору окупованих фашистами країнах.

2. Вирішальний внесок у перемогу зробив Радянський Союз. У нещадних битвах збройні сили СРСР зламали хре­бет головним силам гітлерівців. Фашистські війська так і не здобули Москви, Ленінграда, Сталінграда. Зате Черво­на Армія штурмом оволоділа Берліном, а перед цим — Бухарестом, Будапештом, Віднем, визволила Варшаву, Прагу тощо.

3. Перемога була досягнута великою кров'ю в найбіль­шій в історії людства війні. В цій війні брали участь на­роди 61 держави, понад 80% людства. Бойові дії прохо­дили на території 40 країн Європи, Азії та Африки. Було мобілізовано понад 110 млн. чоловік, за неповними дани­ми, вбито більше ніж 31 млн. військовослужбовців і понад 32 млн. цивільного населення, 35 млн. чоловік поранено.

Радянський Союз втратив 27 млн. чоловік убитими (да­леко не остаточна цифра).

4. Перемога антифашистської коаліції привела до кар­динальних змін у міжнародних відносинах та у внутрішньому житті більшості країн світу. Вона врятува­ла народи світу від фашистського поневолення, відкрила шлях до демократичних перетворень. Червона Армія визволила від фашистського рабства 10 країн Європи й частково 2 країни в Азії (загалом з населенням близько 200 млн. чоловік).

5. Перемога відкрила шлях до могутнього піднесення національно-визвольного руху в Азії, Африці та Латин­ській Америці, врешті-решт привела до розпаду колоні­альної системи.

6. Перемога підтвердила життєву необхідність для всього людства міждержавного співробітництва заради миру. І нині гарантом міжнародної безпеки залишаються співробітництво і взаєморозуміння демократичних дер­жав, передусім великих ядерних держав сучасності.

7. Перемога в другій світовій війні сприяла підвищен­ню міжнародного авторитету Радянського Союзу, поси­ленню його впливу на світову політику.

20.Визволення території України від німецько-фашистських загарбників поставило перед керівництвом УРСР завдання відбудови зруйнованої економіки республіки. Україна постраждала під час Другої Світової Війни більше ніж, інші країни Європи.

У серпні 1946 р.Верховна Рада УРСР схвалила четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Він передбачав менше ніж за п’ять років відбудувати зруйновані райони країни, відновити й навіть перевищити довоєнний рівень промислового та с/г розвитку.

Відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом. Пріоритетом вважалась відбудова важкої промисловості за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та с/г. Вагома роль належала адміністративно-командній системі, яка давала змогу за короткий час мобілізувати і зосередити значні матеріальні та людські ресурси на певному об’єкті. Відбудові допомагала ідеологія, яка знаходила свій вияв у соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів. Відбудовчий процес було ускладнено голодом 1946-1947рр.

У цілому за роки четвертої п’ятирічки Україна досягла довоєнного рівня розвитку народного господарства, знову посівши місце паливно-металургійної бази СРСР.

21.Термін "відлига" означає потепління у політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав свою повість, опубліковану в 1955 р. Згодом "відлигою" почали називати епоху, пов'язану з перебуванням при владі М. Хрущова.

Після XX з'їзду КПРС в СРСР сталися значні зміни в суспільно-політичному житті, цей процес іще називають процесом десталінізації.

У широкому розумінні десталінізація — це відхід від крайніх проявів "класичного" сталінізму в усіх сферах життя — політичній, економічній, духовній.

У вузькому розумінні десталінізація — це критика культу особи. Більшість дослідників уважає, що процес десталінізації можна переділити на три етапи.

1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

Через три місяці після смерті Сталіна було оголошено перші амністії ув'язненим до 5 років, яких було засуджено за посадові та господарські злочини, неповнолітнім (до 18 років), жінкам, котрі мали дітей віком до 10 років. Було скорочено строк ув'язнення за контрреволюційну діяльність.

Рідше згадувалось ім'я Сталіна у пресі, офіційних документах. А у вересні 1953 р. було ліквідовано інструмент масових чисток і терору — військові трибунали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув'язнення.

У 1955 р. засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували "ленінградську справу", а її учасників реабілітовано.

Каральні органи було поставлено під жорсткіший контроль вищих органів влади.

У цілому ж перший етап десталінізації проходив обережно, негласно, елементи сталінської політики ще домінували в політичній практиці.

2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).

Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники, письменники, зокрема українські Е. Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, драматург М. Куліш, кінорежисер О. Довженко. Поступово з місць ув'язнення було випущено й реабілітовано сотні тисяч простих громадян — жертв масових репресій ЗО—50-х рр. А втім, їхні психологічні страждання поглиблювалися соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи. На ньому йшлося про активних помічників Сталіна: Молотова, Кагановича, Маленкова, Ворошилова. На думку Хрущова, вони несли особисту відповідальність за численні масові репресії та за інші зловживання владою.

Наприкінці жовтня 1961 р. делегати XXII з'їзду партії одностайно погодилися на винесення саркофагу з труною Сталіна з мавзолею на Красній площі. Наступним кроком стало зняття пам'ятників Сталіну, закривались і перейменовувались музеї, фабрики, заводи, колгоспи, які були названі ім'ям Сталіна; Сталінську область було перейменовано в Донецьку, а місто Сталіне — в Донецьк. Перелік законів СРСР та указів президії Верховної Ради СРСР, що стосувались присвоєння імені Сталіна, втратили свою силу.

Але процес десталінізації провадився непослідовно і мав дещо обмежений характер. Непослідовність процесу полягала в тому, що поряд із критикою особи Сталіна — крок уперед, робився крок назад — Хрущов в офіційних виступах розпатякував про загалом позитивну роль Сталіна в історії партії та держави, а постанови часів "ждановщини" було розцінено як "вірні у принципі". Поряд із амністією засуджених, боячись посилення анти-партійного руху на західноукраїнських землях, 600 осіб із амністованих було повернено для відбуття покарання, переслідувалися колишні учасники підпілля (388 учасників колишнього підпілля було притягнуто до кримінальної відповідальності). Критиці було піддано лише саму особу Сталіна, а не режим влади, що його він створив. Тому процес десталінізації, не дійшовши до свого успішного завершення, поступово згортався.

Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР, таких як наука, техніка література, мистецтво та багато ін.

Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР.

У промисловості:

• ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи;

• розширено права республіканських і місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

• за п'ятирічним планом і планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) зі сповільненням темпів розвитку галузей групи "А" (виробництво засобів виробництва).

У сільському господарстві:

• реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції), техніку МТС продано колгоспам;

• підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

• ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці;

• сільському населенню видано паспорти;

• здійснено спробу реалізації трьох "надпрограм М. Хрущова":

а) освоєння цілинних і перелогових земель;

б) "кукурудзяна та горохова епопея";

в)"м'ясна кампанія";

• вжито заходів із побільшення колгоспів для створення великих колгоспних господарств.

У соціальній сфері:

• збільшено капіталовкладення у житлове будівництво, запроваджено панельне та блочне будівництво;

• проведено пенсійну реформу 1956 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів — в 1,5 раза;

• скорочено робочий день до 7 годин;

• підвищено заробітну платню робітникам і службовцям;

• здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

• пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків до 60 років;

• робітники дістали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

• з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

• збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок із догляду за дитиною та ін.

Наслідки реформ. У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва певних регіонів і територій, але їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень і кредитів, які перевищували можливості державного бюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіцитів.

25

Початок розбудови незалежної української держави можна вважати з прийняття  16 липня  1990р. Верховною Радою УРСР „Декларації про державний  суверенітет”,  яка проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.    Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному відродженню незалежності України.    Прийняття 24 серпня 1991р. Верховною Радою історичного документу – „Акт проголошення незалежності України” припинило існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і проголосило появу незалежної держави – Україна.    Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародне обрано Л. Кравчука.  Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 року принципово по-новому поставило питання її державного, економічного та політичного розвитку. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.    Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х – на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити вихід Української держави з економічної кризи та політичної нестабільності, в яких вона перебуває з моменту свого утворення.

27

Конституці́йний процес в Україні — це послідовний, історично обумовлений процес формування українського конституціоналізму, що становить собою триваючу конституційну реформу.

Прийняття нової Конституції стало важливою віхою у новітній українській історії. Конституція складається з преамбули, 114 розділів, в яких об'єднана 161 стаття, та перехідних положень. Новий Основний закон — це політико-правовий документ, який визначає підвалини та шляхи розвитку українського суспільства.

Конституція закріплює основні принципи української демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, безпека визнаються найвищою цінністю. Однією з основних засадничих ідей нової Конституції є те, що саме держава функціонує для людини, а не навпаки. Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Конституція закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та їх незалежність одна від одної. Основою зовнішньої політики України, згідно з Основним Законом, є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами світу.

Конституція базується на кращих досягненнях вітчизняного та зарубіжного законодавства, враховує набутий історичний досвід та знаходиться на рівні кращих конституцій Європи. Вперше в історії конституційного законодавства України в ній наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

28

Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:

підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;

-збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;

-забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;

-налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;

-активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;

-пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;

-захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

-створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;

-діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.Між зовнішньою та внутрішньою політикою будь-якої держави, враховуючи і Україну, існує тісний зв’язок, взаємообумовленість і взаємозалежність. З одного боку, зовнішня політика, її напрямок і ефективність, визначається у значній мірі внутрішнім станом і внутрішньою політикою держави: її економічним і військовим потенціалом, масштабами території, кількістю населення, а також політичним режимом, державною ідеологією та інше. З іншого – внутрішня політика і внутрішнє становище держави в значній мірі залежить від її місця і ролі у системі міжнародних відносин, участі у міжнародному розподілі праці, ступені участі у вирішенні складних міжнародних проблем та інше.