Основні заходи непу

Сільське господарство:

• Скасування продрозкладки , введення продподатку

• Дозвіл на оренду землі

• Дозвіл використовувати найману працю (1-10 осіб)

• Розвиток різних форм кооперації

• Скасування круглої поруки

Промисловість:

• Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств

• Дозвіл на оренду і використання найманої праці

• Скасування загальної трудової повинності

• Перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні

• Дозвіл на створення концесій (для іноземців)

Фінанси та торгівля:

• Поновлення вільної торгівлі

• Введення державних податків, платні за транспорт, комунальні послуги

• Випуск конвертованого червонця, поступове вилучення старих грошових знаків.

Особливості непу в Україні:

• Неп в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії (у 1922 р.)

• Висока ставка продподатку

• Застосування репресивних заходів при вилученні продподатку

• Введення непу в умовах голоду 1921-1923 рр., що відсунуло нормалізацію становища в сільській місцевості на рік-півтора

• Широка підтримка українським населенням заходів непу.

Результати непу:

• Зростання господарчої ініціативи, зацікавленості у результатах праці, що призвело до підвищення продуктивності праці.

• Швидкі темпи відбудови народного господарства країни

• Зростання життєвого рівня населення

• Конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою, незмінність авторитарного характеру політичної системи породжували сумніви щодо тривалості непу.

9. Радянська політика «українізації».

Квітень 1923 р. – проголошення ХІІ з’їздом РКП(б) курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації.

Причини Українізації:

• Прагнення більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення, щоб зміцнити свою соціальну базу.

• Намагання спрямувати національне Відродження в соціалістичне русло.

• Продемонструвати переваги соціалізму українцям у Польщі та інших країнах

• Показати приклад вирішення національного питання колоніальним народам.

Суть цієї політики – посилити (укоренити) вплив радянської влади і комуністичної партії серед населення національних республік.

Вона передбачала:

• Виховання кадрів із представників корінної національності

• Впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови

• Розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів

• Розвиток національних культур

• Сприяння розвиткові культур і мов національностей.

Українізація сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції, які щиро прагнули служити народу, сприяти його соціально-економічному та духовному піднесенню.

В Україну з еміграції повернулося чимало відомих діячів, зокрема: М. Грушевський, С. Рудницький, А. Ніковський, П. Христюк та інші.

Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російські та зрусифіковані міщанство, пролетаріат, інтелігенція (зокрема М. Горький, А. Луначарський), священики Російської православної церкви.