2. Проголошення унр. Проголошення незалежності унр. Уроки Центральної Ради

7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст.

Незалежність і суверенітет УНР були проголошені Українською Центральною Радою в IV Універсалі.

Основними передумовами проголошення незалежності УНР були:

- віковічні прагнення українського народу до свободи і незалежності;

- традиції національно-визвольної боротьби;

но

- довготривала антиукраїнська політика імперського центру;

- руйнівні наслідки Першої світової війни для України;

- наступ більшовицьких військ на Україну, якій розпочався в грудні 1917 р., позбавив керівництво Центральної Ради ілюзій щодо можливості перетворення Росії в демократичну федеративну республіку й автономії України у складі такої республіки;

- зовнішньополітичні умови потребували участі делегації УНР у мирній конференції щодо припинення воєнних дій на фронтах Першої світової війни; така участь ставала реальною тільки в тому разі, коли Україна здобувала правовий статус незалежної суверенної держави;

• тільки як незалежна держава, як суб'єкт міжнародного права УНР могла сподіватися на міжнародну допомогу, у тому числі воєнну, для захисту від агресії ззовні, зокрема від московсько-більшовицької інтервенції.

Негативне ставлення до УЦР перекликається з втратою довіри і до сучасної державної влади і мало б слугувати повчальним уроком національного державотворення.

Уроки УЦР:

-ЦР не змогла вирішити соціальних питань, припинити економічну кризу.

-Не мала сил, щоб протистояти агресії Росії

-Не здобула підтримки держав Європи

-ЦР не мала підтримки серед різних верств населення

-Нехтування ЦР необхідністю створення міцної національної армії, зданої захистити від зовнініх антиукраїнських сил і ліквідувати внутрішню анархію

-ЦР не спромоглася вирішити аграрне питання

-У складі ЦР переважали помірковані елементи, які відкладали на майбутнє, до всеукраїнських Установчих зборів, вирішення найгостріших соціально-економічних і політичних питань

-Не було єдності всередині ЦР

Щоб утриматися при владі та дійти до своєї цілі ЦР потрібно було уникнути всіх вище названих недоліків у своїй діяльності.

3. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського

29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві зібрався з'їзд хліборобів-землевласників . Його делегати одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського. Очоливши Українську державу, генерал П, Скоропадський поставив завдання відновити у країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Тобто, відбувся гетьманський переворот.

Мета гетьманського перевороту:

1. Зупинити процес паралічу влади, котрий все стрімкіше набирав ходи (влада Центральної Ради обмежувалася лише Києвом та околицями).

2. Не допустити дезорганізації та деградації суспільства, що неминуче вело до суспільної катастрофи.

3. Покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо приватної власності тощо.

4. Утворити державну владу.

Гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності.

Досягненнями діяльності гетьманату П. Скоропадського були:

1. Відновлення права приватної власності та вільного підприємництва

2. Налагодження діючого адміністративного апарату.

3. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва.

4. Налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи (українська валюта була забезпечена природними багатствами і головним чином цукром); сформування державного бюджету, відкриття українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо.

5. Організація чіткої кордонної і митної служби.

6. Намагання утвердити міцний середній клас селян-власників як соціальну опору гетьманату.

7. Прийнято закон про загальний військовий обов’язок та розроблено план організації армії

Прорахунків діяльності гетьманату П. Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1. Повернення поміщиків у свої маєтки.

2. Невирішеність аграрного питання на практиці.

3. Заборона страйків, що вело до значного обмеження демократизму. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

4. Зайняття чиновницьких посад росіянами. Відновлення дореволюційної адміністративної системи, яка існувала за царату: повернення до губерній, повітів та волостей, скасування міського і земського самоврядування.

5. Помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості.

6. Не вдалося провести мобілізацію. Не спромоглися реалізувати власні плани зі створення достатньо боєздатної армії (вдалося створити лише 60-тисячне військо).

7. Заблокування конституційного процесу.

8. Велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації.

9. Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо.

4. Встановлення влади Директорії УНР, її внутрішня і зовнішня політика.

Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського.

Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.

Коли Директорія придушила гетьманське пвстання, то вона створила Деларацію

26 грудня, в якій було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.

В основу будівництва держави було покладено так званий «трудовий принцип», відповідно до якого влада повинна була належати трудовим радам:

- вища державна влада передавалася Директорії УНР;

- законодавча - Трудовому конгресу (обраному без участі нетрудових класів - поміщиків і капіталістів);

- виконавча - уряду (Раді Народних Міністрів), а на місцях - трудовим радам селян, робітничому класу, трудовій інтелігенції; зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції'.