Пит 3.Сучасна марксистська теорія.

Ключовими проблемами марксистської теорії є фундаментальні питання політекономії — економічна власність, взаємозв'язок різних типів і форм такої власності за капіталістичного способу виробництва, формування цілісної системи відносин економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил, передусім основною продуктивною силою. Марксистська політекономія економічну власність розглядала як базову категорію щодо юридичної власності (права власності) яку досліджують західні вчені, необгрунтовано абстрагуючись від базового поняття власності.

Сучасна марксистська теорія — це системна економічна теорія і передусім політична економія, в якій на основі збагачення діалектичного методу дослідження з урахуванням надбань західної економічної науки досліджуються всі підсистеми цілісної економічної системи та закони їх розвитку, що відображається у збагаченні економічних категорій та обґрунтуванні нових законів та категорій.

У структурі сучасних продуктивних сил марксисти виокремлюють не лише засоби виробництва і людину як основну продуктивну силу, а й форми та методи організації виробництва, використовувані людьми сили природи, науку, інформацію. Комплексний аналіз структури цієї системи передбачає дослідження законів розвитку продуктивних сил загалом та окремих підсистем-них законів зокрема (йдеться про закони взаємодії окремих елементів продуктивних сил). У контексті марксистського аналізу з'ясовується сутність сучасного технологічного способу виробництва, механізму взаємодії двох його сторін та законів його розвитку. Логічним видається виокремлення в межах цілісної економічної системи економічних та виробничих відносин, не збігання яких випливає вже з первісного порівняльного аналізу категорій "економіка" та "виробництво", а отже, характеристика виробничих відносин (системну сутність яких розкривають відносини економічної власності) як найважливішого елементу сучасних економічних відносин.

Сучасна марксистська теорія удосконалена, позбавлена окремих недоліків, що не витримали перевірки часом. Частина її положень трактується з урахуванням надбань послідовників К. Маркса, а також критичного переосмислення позитивних сторін західної економічної думки на основі збагачення діалектичного методу дослідження та практики розвинутих країн. Творчий напрям розвитку сучасної марксистської політичної економії (на відміну від ортодоксального) намагається висвітлити кожний закон і категорію політичної економії (вартість, ціна, гроші тощо) як такі, що постійно збагачуються новим змістом на кожному етапі еволюції капіталізму, а також в процесі соціалізації економічної системи капіталізму, тобто відповідно до вимог принципу історизму. У науковий обіг запроваджуються нові економічні категорії (категоріальний апарат науки розширюється), обґрунтовуються нові економічні закони, ретельно вивчаються, творчо запозичуються надбання, досягнення інших напрямів, шкіл економічної теорії.

Органічно пов'язаним з цими проблемами є питання розвитку монополістичної, державної, фінансової, державно-монополістичної, транснаціональної, інтегрованої форм капіталу. Сучасна марксистська політекономія комплексно досліджує позитивні і негативні аспекти розвитку цих форм у контексті розвитку сучасних продуктивних сих. Крім того, з'являються закони розвитку економічної власності загалом та капіталістичної зокрема, і відповідно — капіталу та окремих його форм, окремих типів і форм капіталістичної економічної власності.

Методологічною базою такого підходу є збагачення діалектичного методу політекономічного дослідження новими елементами, використання раціональних методів пізнання дійсності західними вченими (зокрема, побудова різноманітних моделей). До нових елементів діалектичного методу належать синергічний підхід, збагачення найважливіших категорій діалектики (зміст і форма, причина і наслідок та ін.) компонентами нового змісту, а також основні закони діалектики. Такому збагаченню сприяють також сучасні праці філософів, соціологів та інших спеціалістів гуманітарної сфери, які дотримуються марксистської методології досліджень.

Марксистська політекономія досліджує сутність сучасної держави, зокрема державне регулювання економіки, його поєднання з наддержавними та ринковими важелями, а через системний аналіз — різні форми економічної політики у поєднанні з правовими та адміністративними важелями регулювання економіки. Важливим напрямом економічних досліджень є комплексне вивчення глобальних проблем людства, їх характеристика з точки зору речового змісту і суспільної форми. Стрижнем проблем політекономії є потреби та інтереси людини, різноманітних категорій працівників, а також власників.

Важливе значення в контексті марксистської економічної теорії має критичний аналіз всіх напрямів, течій і шкіл західної економічної думки та ін.

Сучасні економісти найчастіше критикують марксистське вчення про додаткову вартість, а отже, теорію експлуатації. Так, російський економіст Ю. Кочеврін стверджує, що "П.-Б. Самуельсон аргументував положення про симетрію між працею і капіталом в умовах економічної свободи і наявності конкуренції як на стороні праці, так і на стороні капіталу. В цій ситуації... праця здатна такою ж мірою бути наймачем капіталу, як і капітал — наймачем праці"1. Хибність цих тверджень можна аргументувати такими положеннями:

1. Неправильним є ототожнення капіталу із засобами виробництва, започатковане теорією А. Сміта. З наукового погляду капітал взагалі не можна наймати, оскільки провідною особливістю цієї категорії є спеціальна форма (виробничі відносини між найманими працівниками і капіталістами), а засоби виробництва є лише знаряддям експлуатації. Якщо ототожнювати засоби виробництва із капіталом, то такий капітал є навіть у найбідніших селян (лопата, граблі). Тому цілком слушно Й. Шумпетер називав засоби виробництва не капіталом, а майном.

2. Оренда трудовими колективами засобів виробництва означає не наймання капіталу, а процес формування трудової колективної власності, а отже, виникнення важливого елементу соціалістичної економічної системи в умовах капіталізму. Справедливою є критика марксизму за те, що він заперечував можливість виникнення елементів соціалізму при капіталізмі, обмежуючи цей процес лише матеріальними передумовами соціалізму.

3. Помилковість концепції факторів виробництва, якої дотримується Ю. Кочеврін. Ще на початку XX ст. Г. Форд стверджував, що "прибуток витікає лише із праці".

4. Не підтвердження тези про симетрію праці і капіталу практикою капіталістичної дійсності.

5. Відсутність чіткого розмежування необхідного і додаткового продукту та ін.

Недоліками сучасної марксистської економічної теорії є продовження в ній тих положень теорії К. Маркса, які не витримали перевірки часом і використовуються в працях окремих сучасних марксистів.

тема 5, 3 пит. нова німецька історична школа У 70—80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа. Вона стала безпосередньо наступницею старої історичної школи, об'єднавши нове покоління дослідників, які прагнули розвинути історичний метод та застосувати його до аналізу нових економічних процесів та явищ. Становлення нової історичної школи відбувалось у дещо відмінних соціально-економічних умовах історичного розвитку Німеччини: у 1871 р. звершилось об'єднання німецьких земель, що сприяло формуванню повноцінного внутрішнього ринку, становленню єдиної грошової системи, єдиного торговельного законодавства тощо; промисловий переворот 40—60-х pp., ; зміни у соціальній структурі суспільства та зростання масштабів найманої праці супроводжувались загостренням проблем майнової нерівності та безробіття, сприяли формуванню масових організацій робітників, посиленню профспілкового робітничого руху, поширенню у суспільстві революційної ідеології марксизму тощо; Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був видатний німецький економіст, професор Галльського, Страсбурзького та Берлінського університетів іноземний почесний член Петербурзької Академії наук (1901) Густав Шмоллер.

тема 5, 4 пит. Економічне вчення М. Вебера та В. Зомбарта М. Вебер На відміну від інших представників історичної школи, які відводили провідну роль державі, М. Вебер розглядав суспільство як сукупність вільних індивідів, пояснюючи соціально-економічні процеси і явища на основі індивідуальних мотивів господарської поведінки. Водночас він визнавав існування суперечностей між індивідуальними та суспільними інтересами, покладаючи на державу важливі функції з їх врегулювання. На думку німецького мислителя, капіталізм виникає там, де "існує раціональне прагнення до капіталістичного прибутку", а людська діяльність "спрямована на планомірне використання матеріальних засобів або особистих зусиль для отримання прибутку таким чином, щоб розрахований у балансі кінцевий дохід підприємства, виражений матеріальними благами в їх грошовій цінності, перевищував капітал. В. Зомбарт У своїх ранніх працях В. Зомбарт виступав прихильником теоретичної системи та "продовжувачем справи" К. Маркса. Один з перших творів вченого "До критики економічної системи Карла Маркса" отримав високу оцінку Ф. Енгельса як вдалий виклад марксистських ідей. Водночас В. Зомбарт вважав себе прихильником буржуазно-ліберальних реформ, критично оцінюючи вплив бурхливої революційної пристрасті на наукову творчість засновників "наукового комунізму". В. Зомбарт протиставив об'єднаній національною ідеєю німецькій "нації героїв" утилітарно-гендлярську англійську "націю торговців", зорієнтовану на індивідуальний добробут і комфорт. У подальшому ультраправі і фашистські кола скористались теоретичними конструкціями вченого. Водночас, на думку багатьох дослідників, В. Зомбарт не поділяв багатьох аспектів нацистської ідеології, тяжіючи до респектабельного націонал-консерватизму.

тема 6

, 1 пит. економічні ідеї народників В економічній думці Росії другої половини ХІХ ст. панівним напрямком було народництво. У теоретичному відношенні народництво — це певний різновид утопічного соціалізму, характерного для країн із низьким рівнем економічного розвитку, переважанням сільського господарства і дрібних виробників.. У народництві виділяються дві тенденції — революційна й ліберальна. У 70—80-х рр. ХІХ ст. питання про шляхи економічного розвитку Росії, про перспективи розвитку в ній капіталізму було найзлободеннішим. Воно ще більше привернуло до себе увагу громадськості з появою в Росії «Капіталу» Маркса. Навколо «Капіталу» точилася жвава полеміка (головне щодо теоретичних питань), за якою проглядалися намагання з’ясувати перспективи економічного розвитку Росії. Підгрунтя для соціалістичних перетворень у Росії народники бачили в общині. Виходячи з утопічних та ідеалістичних уявлень про особливий шлях розвитку Росії, народники ідеалізували селянську общину, розглядали її як «форму побуту», що якнайліпше відповідає «російському народному духові». Російського селянина народники вважали навіть «комуністом за інстинктом». Оскільки розвиток капіталізму розкладав общину, народники закликали «зміцнювати» її.

2Поширенню марксизму в Росії сприяли невідрадні життєві умови робітництва — пролетаріату на промислових підприємствах. Робіт­ники були революційно настроєні й організовували більші або мен­ші гуртки прихильників марксизму. У 1898 р. дев'ять представників таких гуртків створили в Мінську марксистську Російську Соціал-Демократичну Робітничу партію (РСДРП). У 1900 р. Володимир Ульянов-Ленін, разом із Юлієм Мартовим, Георгієм Плехановим та ін. почали видавати за кордоном марксистську газету "Искра". Ле­нін настоював, що для переведення успішної революції (розуміється в Росії) необхідно організувати малу, але дисципліновану партію з професійних революціонерів, яка мала б вести робітничий рух під контролем свого проводу.

На цьому тлі дійшло до різниці поглядів між Леніним і Марто­вим, який уважав, що партія повинна бути доступна кожному, хто прийме її програму. На III З'їзді РСДРП в 1903 р. у Лондоні дій­шло до голосування з приводу двох поглядів. При першому голо­суванні погляд Мартова отримав більшість голосів. Але коли п'ять жидівських делегатів, яким відмовлено визнати автономні права для їхньої організації "Бунд", опустили з'їзд, Ленін ще раз поставив свою пропозицію на голосування і отримав більшість.

Від того часу фракція членів РСДРП, яка підтримувала Леніна, а між ними був і теоретик марксизму Г. Плеханов, звалася "боль­шевиками" (від більшості голосів), а та, що підтримувала Марто­ва, до якої належав також Лев Троцький (Леон Бронштайн), — "меншовиками" (від меншості голосів).

Розходження поміж обома фракціями продовжувалися й газету "Искра" перебрали меншовики, які не довіряли большевикам на чолі з Леніним. У 1912 р. дійшло до остаточного розриву поміж обома фракціями. Ленін без порозуміння з Центральним Коміте­том РСДРП скликав V З'їзд партії у Празі, де обрано новий Цен­тральний Комітет зі самих большевиків на чолі з Леніним. У бе­резні 1918 р. на VII З'їзді в Москві РСДРП переназвано на Ро­сійську Комуністичну Партію (большевиків) РКП(б)

3М.Д. Кондратьєв теоретично обгрунтував «нову економічну політику» в СРСР, за що і поплатився життям М.Д. Кондратьєв є основоположником теорії «великих циклів кон'юнктури», відомих як «Цикли Кондратьєва». В історію світової науки він увійшов саме завдяки відкриттю на початку 20-х років ХХ ст. великих циклів кон'юнктури, що затвердилися надалі під назвою кондратьєвських «довгих хвиль» або скорочено К-хвиль.

Шляхом економетричного аналізу статистичного матеріалу про динаміку виробництва чавуну і свинцю, видобутку та споживання вугілля, середнього рівня товарних цін, відсотка на капітал, заробітної плати, зовнішньоторговельного обороту та інших економічних показників розвитку господарств Англії, Франції, Німеччини, США протягом приблизно 140 років (з 80-х років ХVIIIст. до 20-х років ХХ ст.) він емпіричні ряди цих показників розклав на три складові:

- Загальна тенденція змін (тренду) з її швидкістю, яка закладена у теоретичну криву ряду, тобто випрямлену криву емпіричного ряду;

 - Прискорення цієї тенденції, тобто зміна темпів зростання, яке характеризується відхиленнями між емпіричним і теоретичним рядами і являє собою коливальні величини, що відображають циклічні зміни економічних кон'юнктур;

- Випадкові відхилення в цих кривих.

При цьому Кондратьєву вже було відомо, що якщо великі цикли кон'юнктури в цих рядах існують, то в них існують поряд з ними ще й цикли середньо та короткострокові, тобто цикли Жюгляра та Кітчина.

Таким чином, Микола Кондратьєв відкрив великі цикли кон'юнктури, які й були покладені в основу його теорії «довгих хвиль», період кожної з яких становить у середньому 54-55 років. Більш того, за допомогою моделі цих циклів він передбачив не лише Велику депресію, але й нинішню Велику рецесію 2008-2011 рр. Кондратьєв пояснив причинність виникнення циклів необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і на самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон'юнктури.

3\

О. Чаянов порушив цілий ряд проблем економічної теорії. Однією із таких, є теорія сімейно-трудового господарства. О. Чаянов доводив, що найбільш ефективними формами ведення сільського господарства є невеликі сімейно-трудові господарства, які уособлюють не сферу виробництва, як в общині або в артілі, а сферу обігу, де економічні відносини регулюються торгівлею, збутом і кредитною кооперацією.

О. Чаянов творчо розвинув досягнення зарубіжної, передусім німецької економічної думки. О. Чаянов застосував до сімейно-трудового господарства систему обліку капіталістичного підприємства, запропонував оригінальний варіант організаційного плану селянського господарства, враховуючи досягнення німецької таксації (оцінювання). Щодо теорії розміщення виробництва, то вона дозволила російському економісту сформулювати завдання оптимального розміщення господарства від міста-ринку і визначити розмір диференціальної ренти за місцем розташування.

Організаційний план, або суб'єктивне відображення селянином системи цілей і засобів господарської діяльності, включає: вибір спрямування господарства, поєднання його галузей, узгодження трудових ресурсів і обсягів робіт, розподіл продукції для споживання і продажу на ринку, баланс грошових надходжень і витрат.

Шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектору Чаянов вбачав у масовому розповсюдженні кооперації, її антикапіталістичному і антибюрократичному змісті. Він виступав проти державної кооперації. Вигоди кооперації, на думку вченого, полягають у відносно низьких цінах на продукцію і у додаткових прибутках її членів.

Чаянов вважав, що до кооперативів мають відходити ті види діяльності, технічний оптимум яких перевершував можливості окремого селянського господарства. Він виходив з того, що індустріальне селянське господарство здатне вести ефективний обробіток грунту і тваринництво. Решта видів діяльності належить поступовому і добровільному кооперуванню.

Складним є питання про ставлення О. Чаянова до "австрійської школи" — школи граничної корисності. У своїх ранніх працях він знаходився під великим впливом Бем-Баверка, Менгера та інших теоретиків маржиналізму. Так, його "Нариси з теорії трудового господарства" (1912 — 1913 pp.) побудовані на порівнянні граничних витрат і граничної корисності селянської праці, на категоріях "граничної складності", "граничного виробітку" і т.д. О. Чаянов своєрідно інтерпретує теорію граничної корисності, вважаючи її такою, яку можна застосувати лише до трудового господарства як один із методів його аналізу.

Для О. Чаянова характерним було поєднання статистичного і динамічного підходу в аналізі: необхідність статистичного аналізу диктувалася вихідним абстрактно-логічним розглядом об'єкта, динамічний аналіз розкривав його зв'язки з народним господарством у цілому. Щодо австрійської школи, то О. Чаянов дійсно користувався категоріями "граничних витрат" і "граничної корисності", створював графіки відповідних кривих, однак, на відміну від економістів австрійської школи, не робив загальних висновків із теорії корисності у народному господарстві, завжди залишався на рівні підприємства, сім'ї, невеликого колективу. Проте сімейно-трудове господарство розглядалось ним не відокремлено, а крізь призму народногосподарських категорій — цін, ренти, процента, прибутку і т.д. Крім того, автор був дуже далекий від бачення райдужних перспектив відокремленого селянського господарства; навпаки, він говорив про необхідність кооперування і включення їх у народне господарство.

У праці "До питання про теорію некапіталістичних систем господарства" О. Чаянов робить спробу побудувати на основі системного методу "метатеорію" економічних систем.

Важливо підкреслити, що теорія саморегульованого некапіталістичного підприємства, розроблена Чаяновим на прикладі сім'ї, має велике значення для аналізу інших колективних форм організації виробництва— кооперативних, орендних, акціонерних та ін.

У своїх обґрунтованих висновках учений звертає увагу на специфічні особливості розвитку селянського господарства, які не відповідають економічній теорії. Наприклад, під тиском споживчої потреби селяни погоджувались на сплату надзвичайно високої оренди, яка перевищувала ціну землі. Вони розводили невигідні і надто трудомісткі культури (льон, картоплю), щоб скоротити безробіття. У неврожайні роки селянам знижували заробітки внаслідок надзвичайного напливу "голодних" робочих рук. У результаті у Росії заробітна плата встановлювалась не прямо пропорційно, а обернено пропорційно цінам на хліб.