Тема 3:

1).Проект індустріальної системи а.Сен-Сімона

Французький мислитель Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760—1825) був яскравим представником пізнього утопічного соціалізму. К.А. Сен-Сімон розробив оригінальну схему історичного прогресу. Він стверджував, що у процесі еволюції людство послідовно проходить рабовласницьку, феодальну і промислову епохи. Процес зміни одного суспільного устрою іншим відбувався у результаті складного процесу переплетення розвитку знань і продуктивної діяльності. Ключовими факторами поступального розвитку суспільства, на думку вченого, є наука та індустрія. Зазначаючи, що кожна епоха характеризується двома періодами розвитку: органічним (рівноважним) і критичним (революційним), французький дослідник наголошував на тому, що на органічному етапі при владі перебуває клас, який має найбільше господарське значення. Критичний період розвитку вчений пов'язував з приходом до влади нового класу, здатного забезпечити подальший прогрес суспільства. Обґрунтовуючи неминучість переходу до справедливого суспільного уст рою — індустріалізму, французький утопіст трактував сучасний йому період як перехідний, критичний, пов'язуючи його з протистоянням та боротьбою двох класів: бездіяльних власників, які отримують паразитичні доходи ( великих землевласників, капіталістів-рантьє, військової та судійської бюрократі) та індустріалів, зайнятих суспільнокорисною діяльністю, які отримують трудові доходи. .Водночас К.А. Сен-Сімон стверджував, що "індустріали" у союзі з "ученими" і "художниками" становлять 24/25 нації, зосереджують у собі всі таланти і здібності, створюють істинне багатство. Основну суперечність французького суспільства вчений трактував як невідповідність між "індустріалізмом" і феодальною владою. Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою К.А. Сен-Сімона: Панування великого машинного виробництва, прихід до влади індустріальної еліти. Уважаючи індустрію "єдиним джерелом всіх багатств та добробуту", К.А. Сен-Сімон зазначав, що в майбутньому справедливому суспільстві "Промисловці стануть першим класом у суспільстві; найвидатніші промисловці візьмуть на себе безоплатне управління державними фінансами, вони будуть визначати становище, яке повинні займати інші класи стосовно один одного 

2).Історична концепція і вчення про асоціацію Ш.Фур’є. Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Ш. Фур'є: Ліквідація експлуататорського характеру приватної власності і поступове підпорядкування її інтересам суспільства шляхом створення асоціацій вільних виробників (фаланг4), пов'язаних між собою взаємодопомогою і обміном надлишками. "Перше завдання політичної економії, — писав дослідник, — полягає в тому, щоб навчитися перетворювати найманців у власників із спільними інтересами". Фалангу вчений змальовував як виробничо-споживче товариство, яке налічує 1620 чол. (близько 400 сімей). Така чисельність асоціації, на думку дослідника, була зумовлена існуванням 810 можливих людських характерів, необхідних для оптимального розподілу праці й повного розквіту та задоволення людських пристрастей. Враховуючи необхідність забезпечення кожного виду заняття підходящим виконавцем та потребу в заміні, Ш. Фур'є подвоїв цю цифру. Вчений приділяв велику увагу змалюванню життя і побуту фаланг. Він детально описав прекрасні палаци (фаланстери), в яких живуть члени фаланг. Ці будівлі розташовані на земельних ділянках площею 400 га. Основою господарського життя фаланги є колективізована і механізована сільськогосподарська праця. На думку французького утопіста, людські схильності до сільськогосподарської і промислової праці знаходяться у співвідношенні 3:1, тому промисловість знаходиться у системі суспільної праці на другому місці. Надлишки виробленої продукції поступають у обмін між фалангами і реалізуються за цінами, встановленими господарськими арбітрами. У результаті того, що кожному члену асоціації гарантується необхідний прожитковий мінімум, праця втрачає примусовий характер і перетворюється на потребу і задоволення. Відсутність конкуренції, яка породжує збитки одних і виграш інших; розвиток змагання між трудящими, яке сприятиме виграшу всього суспільства. На думку Ш. Фур'є, майбутній справедливий устрій викличе нові стимули до праці. Радість творчості та суспільне визнання уможливлять зростання продуктивності праці та поліпшення добробуту суспільства. У майбутньому справедливому суспільстві, змальованому французьким мислителем, доходи кожного члена асоціації матимуть кілька джерел. Відтак суспільний продукт розподілятиметься таким чином: 5/12 — за працею, 4/12 — за розміром акціонерного капіталу, 3/12 — за талантом і знаннями. Водночас Ш. Фур'е був переконаний у тому, що подальший розвиток і зміцнення асоціацій сприятиме зміні пропорцій розподілу на користь праці. Система Фур'є не передбачає знищення приватної власності, або хоча б права успадкування; навпаки, вона відкрито визнає як елемент у розподілі продукту як працю, так і капітал... Вчений трактував класову боротьбу як величезне нещастя для людства. Він писав про те, що майбутній соцієтарний устрій приведе до співробітництва класів на основі гармонії їх інтересів та об'єднання всіх членів суспільства в єдиних виробничих і невиробничих громадських організаціях. Виходячи з того, що суспільство може свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, вчений закликав ентузіастів до створення зразкових асоціацій, здатних захопити своїм прикладом людство і привести до "загальної єдності на землі, зникнення війн, злиднів і несправедливості" 3).Соціалістична теорія Р.Оуена

Виступаючи з гострою критикою капіталізму, Р. Оуен, на відміну від К.А. Сен-Сімона і ПІ. Фур'є, заперечував приватну власність у будь-яких формах, стверджуючи, що вона була і є причиною численних злочинів і бід, яких зазнає людина. Приватну власність і прагнення до прибутку вчений трактував як дійсну причину економічних криз надвиробництва, стверджуючи, що існування прибутку унеможливлює реалізацію і споживання вироблених робітниками товарів. На відміну від французьких утопістів, які заперечували класичну політичну економію, Р. Оуен був прихильником трудової теорії вартості Д. Рікардо. Він зазначав, що фізична праця, правильно спрямована, є джерелом загального народного добробуту. Звідси англійський мислитель робив соціалістичні висновки про необхідність реалізації прав виробників на повний продукт їх праці шляхом знищення приватної власності й нетрудових доходів. На думку Р. Оуена, закон вартості діяв лише у докапіталістичному суспільстві, де товари обмінювались відповідно до кількості витраченої праці. Вимірювання цін грошима заперечує дію закону вартості при капіталізмі. Відтак гроші Р. Оуен трактував як величезне зло, знаряддя експлуатації та гноблення, штучне мірило цінності, яке позбавляє виробників адекватної винагороди за їх працю. Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуена: Відсутність приватної власності, організація кооперованої праці на засадах суспільної власності, рівність у правах і обов'язках. Визначаючи кооперовані общини як первинні клітинки нового суспільного устрою, "науково обґрунтовані об'єднання чоловіків, жінок і дітей у їх звичайному кількісному співвідношенні чисельністю від 400 або 500 до 2000 осіб... засновані на принципі єдності праці і споживання з опорою у сільському господарстві", англійський утопіст стверджував, що "...і общини будуть організовані як єдина сім'я, кожен член якої об'єднується з іншим в сприянні один одному настільки, наскільки дозволяють його знання, а самі общині будуть подібним же чином пов'язані між собою".". Тема 4, питання 1  Історичні умови виникнення і початок формування марксистської економічної теорії

Перша половина XIX ст. у країнах Західної Європи ознаменува­лася остаточним утвердженням ринкової економічної системи, яка після промислового перевороту розвивалася на власній матеріаль­но-технічній основі. Клас найманих робітників, який виник внаслідок промислового перевороту, не просто стає чисельним соціальним прошарком, сконцентрованим на великих підприємствах, але і соціальною си­лою, яка усвідомлює свої інтереси і відстоює свої права. Тяжкі умо­ви праці й побуту змушують організовано виступати з вимогами їхнього поліпшення і вступати в конфлікти з роботодавцями — власниками підприємств. Розробка такої теорії пов'язана з діяльністю двох німецьких вчених і революціонерів — Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820-1895). Запізнілий розвиток капіталізму в Німеч­чині, стримуваний економічними і політичними пережитками фео­далізму, до краю загострював соціальні протиріччя і створював сприятливі обставини для поширення соціалістичних ідей. Саме тут потреба в їх глибшому теоретичному обгрунтуванні відчувала­ся особливо гостро. Крім того, у Німеччині були вагомі передумови для формування солідної методологічної бази серйозної теорії. Тра­диційно сильна філософська думка могла стати основою такої ме­тодології. І дійсно, ідеї німецьких філософів, особливо Фрідріха Гегеля і Людвіга Фейєрбаха, істотно вплинули на формування філо­софської концепції марксизму.

Іншим джерелом, яке стало відправним пунктом для створення економічної складової теорії Маркса стала класична школа політичної економії в її англійському варіанті. Вчення А. Сміта і Д. Рікардо, особливо концепція трудової вартості, послужило фун­даментом марксистській економічній доктрині. Нарешті, важливу роль стимулятора створення нової теорії, зіграли ідеї соціалістів-утопістів. Порушені ними проблеми спону­кали шукати відповіді на питання, які не знайшли переконливого обгрунтування в їхніх вченнях, а критика їх підходів привела до створення власної концепції соціалізму.

Економічна теорія Маркса є хоч і відносно самостійною, але невід'ємною складовою частину більш загального вчення, мета якого — обгрунтувати неминучість руху людського суспільства до соціалізму, під яким в найзагальнішому змісті розуміють «царство свободи». Цій мсті посвячені всі складові частини марксизму як цілісної концепції, які логічно взаємозалежні та випливають одна із іншої. Філософське вчення покликане було обгрунтувати методо­логічні основи світоглядної позиції авторів концепції, які відстою­вали ідею закономірного характеру поетапного розвитку історичного процесу. Доведенням справедливості цієї гіпотези повинна бу­ла служити економічна теорія, і, нарешті, вчення про соціалізм як вершину суспільного прогресу завершувало всю цю досить струн­ку теоретичну конструкцію.

2 Питання Головною метою дослі­дження, за словами Маркса було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства» .

Перший том «Капіталу» вийшов з друку 1867 p., і йому Маркс дав заголовок — «Процес виробництва капіталу».

Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналі­зі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.

Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.

Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але та­кого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості то­вару не дав ніхто.

Передовсім визначивши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного споживання, Маркс звертає увагу на те, що товар має дві властивості, перша з яких забезпечує йому по­пит на ринку (споживна вартість) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; друга (вартість) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними неза­лежно від того, в якій формі вони виступають, які конкретні потре­би задовольняють.

Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їх­ньої вартості, Маркс в історичній ретроспективі показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього роз­витку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у спе­цифічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість на­бирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. 

Маркс підкреслює нерівноправність на ринку власників товару «робоча сила» і власників капіталу, які можуть диктувати свої умо­ви, оскільки найманий робітник, позбавлений власності, а отже, і за­собів існування, не може тривалий час чекати чогось ліпшого..

У зв'язку з аналізом форм додаткової вартості та поділом її на абсолютну та відносну Маркс особливу увагу приділяє закономірній зміні співвідношення цих форм, що зумовлюється прогресом виробництва, підкреслює зростання значення відносної додаткової вартості.

 Іншим наслідком цього процесу є концентрація та централі­зація капіталу.

Концентрація капіталу, за визначенням Маркса, — це процес зростання індивідуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Суспільний капітал, як сума інди­відуальних капіталів в результаті цього також зростає.

Маркс усебічно аналізує залежність між процесом нагромаджен­ня капіталу та становищем робітничого класу і формулює закон відносного перенаселення за капіталізму.

Другий том «Капіталу».  Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу». Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, ви­значаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва.

Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додат­кової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.

Визначаючи сферу обігу капіталу, Маркс починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розгля­дає як суму індивідуальних капіталів.

Цей капітал зазнає під час обігу низки перетворень. На першій стадії він виступає в грошовій формі..

Друга стадія є тимчасовим припиненням процесу обігу, перехо­дом товарного капіталу у виробничу, продуктивну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання двох видів товарної форми капі­талу — робочої сили та засобів виробництва, що є обов'язковою умовою здійснення процесу виробництва.

Третя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капіталі­стом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення то­варної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своє­му розпорядженні більшу суму.

Капітал послідовно змінює три форми: грошову, продуктивну, товарну і, перебуваючи в кожній з них, виконує особливу функцію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокрем­люючи капітал-власність від капіталу-функції, засоби виробниц­тва від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зробили його попередники і що логічно випливало з теорії Сміта та Рікардо.

Послідовну зміну форм від грошової через товарну та продук­тивну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу.

Крім зазначених проблем, у другому томі «Капіталу» Карл Маркс досліджує вплив різноманітних чинників на швидкість зміни форм капіталу, його зростання. Він визначає категорію обороту капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періо­дичний процес. Час, за який авансований капітал проходить сферу виробництва та обігу і повертається з додатковою вартістю, він на­звав часом обороту капіталу. Тобто, час обороту, за визначенням Маркса, включає час виробництва та час обігу. Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів за певний проміжок часу.

Детально розглянуто проблему морального та фізичного зно­шування капіталу в процесі виробництва, вплив цих чинників на нагромадження та відтворювальні процеси.

На першій та третій стадії капітал перебуває у сфері обігу, що означає вилучення його зі сфери виробництва. Маркс нази­ває його капіталом обігу (обіговий капітал). Отже, щодо обігу капіталу, його структура розглядається дещо інакше, ніж це було зроблено Марксом стосовно виробництва.

Дослідження загального (середня величина оборотів його скла­дових) та реального (повне відтворення капіталу) оборотів Капіталу дало змогу Марксу зробити висновок, що матеріальна основа еко­номічних криз криється в масовому оновленні основного капіталу та в суперечності між обсягами виробництва і платоспроможністю.

5 тема.1 пит. Економічне вчення Мюллера і Ліста

Адам Мюллер (1779—1829 р.р.) уважав, що держава сама формує ідеологію, згідно з якою має розвиватися суспільство. Вона створює умови, котрі сприяють економічному розвитку й процвітанню нації. Мюллер заперечував протистояння економічних інтересів у суспільстві й визнавав лише суперництво інтересів різних націй. Він зазначав, що захоплення універсальними космополітичними схемами призводить до ігнорування національних особливостей, національних інтересів та пріоритетів. Теорії представників романтизму мали ґрунтовний соціально-філософський характер, але не пропонували способів вирішення проблем економічного розвитку. Науково обґрунтована економічна теорія, спрямована проти класичної доктрини, виникла в Німеччині і мала великий успіх не лише на батьківщині, а й у США. її основні принципи побудовано на філософії, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуалізму та космополітизму. Вона ставила національну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст.Фрідріх Ліст (1789-1846). Сутність його вчення добре передає назва головної праці - "Національна система політичної економії" (1841 р.). Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за "космополітизм", який він вбачав у спробі створення універсальної економічної концепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, економіка окремих країн підпорядковується власним законам. Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплутаного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулював теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації визначається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продуктивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила - заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вважали продуктивною тільки працю в матеріальному виробництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до складу продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу. Якщо англійська класична школа та інші економічні вчення зосереджували увагу на аналізі сучасного капіталістичного господарства, розглядаючи його як природний стан, то Ф. Ліст прокламував необхідність історичного підходу до економіки. У поступальному русі національної економіки він виділяв п'ять стадій: дикість, пастушачу стадію, землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-ма-нуфактурно-комерційну. Досягнення останньої, вищої стадії, вимагає державного втручання, "виховного протекціонізму", що має на меті створення єдиного національного ринку, усунення внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення національного господарства більш розвинутими, більш могутніми продуктивними силами інших держав.

Пит..2. Стара німецька історична школа

Основні ідеї Ф. Ліста набули розвитку в працях В. Рошера (1817-1894), Б. Гільдебранда (1812-1878) і К. Кніса (1821-1898), що склали ядро історичної школи. Вільгельм Рошер стверджував, що природні відмінності країн, особливості окремих народів, що виявляються в їхніх здібностях, звичках, ступені розвитку і сформованих політичних інститутах, виключають можливість існування однотипних господарських систем у різних націй. Загальної для всього світу економічної теорії бути не може. Немає єдиної політичної економії, є безліч національних наук. Бруно Гільдебранд протиставляв абстрактному методу класиків емпіричні дослідження, збирання статистичної й історичної інформації. Він запропонував трифазну схему економічного розвитку людства. Перша фаза - природне, або натуральне, господарство: обміну продуктів не було або він здійснювався без грошей. Друга фаза - грошове господарство: гроші стають необхідним посередником обміну. Третя фаза - кредитне господарство: гроші перестають відігравати роль посередника в обміні. Обмін відбувається без участі грошей, на основі кредиту. Господарство в третій фазі - це вищий тип господарства, тому що тут відкриваються всі можливості для активних людей: навіть не маючи капіталу, вони можуть завдяки кредиту стати підприємцями. Карл Кніс зайшов у запереченні загальних економічних законів, мабуть, далі усіх своїх колег по історичній школі. Він відкидав саму можливість існування економічної теорії. Наука існує лише там, де є повторюваність досліджуваних явищ. Шляхи економічного розвитку народів настільки специфічні, що про повторюваність і мови бути не може. Економічні явища в принципі не доступні пізнанню. Можна тільки описати їх виникнення і розвиток та дати їм моральну оцінку. В економічній еволюції різних народів не можна знайти загальних законів - у кращому випадку можна говорити про аналогії. Щодо тлумачення економічних категорій і механізмів історична школа не внесла нічого нового порівняно зі своїми попередниками. За винятком В. Рошера, її представники не виявляли інтересу до цієї проблематики. В. Рошер поділяв концепцію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея. При цьому В. Рошер застосовував до теорії факторів виробництва історичний підхід: у міру еволюції національної економіки вирішальна роль переходить від одного фактора до іншого (від природи до праці, а від праці до капіталу).