Тема 2.

Пит.1:Завершення класичної політичної економії в творах Д. Мілля.

Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод" (1836), "Про деякі невирішені питання політичної економії". "Основи політичної економії" Дж. С. Мілля складаються із "Попередніх зауважень" автора та 5 книг: перші три книги ("Виробництво", "Розподіл", "Обмін") присвячені аналізу співвідношення факторів виробництва, природи та чинників економічного зростання, сутності заробітної плати та прибутку, аналізу вартості, ціни, грошей, кредиту, міжнародної торгівлі тощо; четверта книга ("Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл") досліджує передумови та обмеження економічного зростання; п'ята книга ("Вплив уряду") присвячена аналізу традиційних для класичної школи питань ролі держави у ринковій економіці.

Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження, тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої користі. Відтак він дійшов висновку, що "зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів — величини фонду, з якого може бути зроблене заощадження, і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати". Аналізуючи "основні закони, що стосуються капіталу", вчений звернув увагу на те, що: -виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу; -капітал є результатом заощаджень; -капітал споживається; -продуктивна праця утримується і застосовується за допомогою капіталу.

Важаючи теорію вартості завершеною та стверджуючи, що "в законах вартості немає нічого, що залишилось би з´ясувати сучасному (1848) або будь-якому майбутньому автору", вчений сформулював основні положення теорії вартості, засновані на таких принципах: "вартість — відносне поняття", "вартість усіх речей, які обмінюються, не може одночасно впасти або зрости, оскільки не може кожний із дюжини бігунів обігнати всіх інших, або кожне із сотень дерев перерости всі інші"; -"ринкова вартість речі залежить від попиту і пропозиції: вона підвищується, коли зростає попит, і знижується, коли збільшується пропозиція. Однак попит змінюється разом із вартістю: за умов дешевизни речей він, як правило, більший, ніж за умов їх дорожнечі; і вартість речей встановлюється такою, щоб попит дорівнював пропозиції"; -"в середньому товари обмінюються приблизно за їх природною вартістю"; Найважливіші напрямки соціальних реформ, запропонованих Дж. С. Міллем: 1. Ліквідація найманої праці шляхом удосконалення системи приватної власності на основі розвитку кооперативно-виробничих асоціацій.

До теоретичних здобутків вченого слід віднести:

-розробку методологічних основ політичної економії, подальший розвиток методу економічних досліджень;

-узагальнення та систематизацію основних ідей класичної школи; -започаткування викладу економічних проблем відповідно до фаз суспільного відтворення (виробництво — розподіл — обмін — споживання);

-поглиблення та доповнення учення класиків новими оригінальними ідеями, які увійшли до скарбниці світової економічної думки (дослідження проблем економічного зростання, взаємодії ціни, попиту та пропозиції, суті капіталу і процента, торговельних криз, міжнародної торгівлі тощо).

Питання 2. Політична економія сеніора

Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790—1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригінальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ. Свої економічні погляди вчений виклав у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо. Н. Сеніор народився в Англії у сім'ї сільського священика. Здобувши освіту в Оксфорді, він деякий час працював чиновником канцелярського суду, проте за станом здоров'я вимушений був відмовитись від кар'єри адвоката. Зацікавившись економічною наукою Н. Сеніор, плідно працював у цьому напрямі, спілкувався з багатьма видатними людьми свого часу. Визнанням його заслуг стало обрання вченого на посаду професора організованої у 1825 р. в Оксфорді кафедри політичної економії. Згодом він став членом Французької академії наук. Водночас Н. Сеніор активно займався реформаторською діяльністю, очолюючи урядові комісії з питань праці та добробуту. Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник "чистої політичної економії", переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження природи багатства як сукупності мінових вартостей, вчений: Визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів. Стверджуючи, що обмінюватись можуть лише корисні речі, які існують в обмеженій кількості і здатні "прямо чи побічно приносити задоволення"1, Н. Сеніор вважав недостатнім визначення вартості витратами праці. Він дотримувався думки, що рідкісність та корисність блага безпосередньо впливають на його оцінку. Розвиваючи цю тезу, дослідник звернув увагу на те, що "Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного виду і більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі"2. Водночас важливим елементом формування цінності Н. Сеніор вважав "порівняльне обмеження пропозиції", "порівняльну недостатність благ"3, обмежену витратами виробництва. Здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб'єктивної категорії "утримання". На відміну від Д. Рікардо, який зводив витрати виробництва до нагромадженої праці, Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. Він надавав великого значення поведінці суб'єкта господарювання, який або утримується від непродуктивного застосування засобів, які знаходяться у його розпорядженні, або ж навмисно віддає перевагу виробництву більш віддалених продуктів над виробництвом продуктів, які отримуються безпосередньо. З огляду на це вчений трактував працю як пожертву робітника, який витрачає свій час і зусилля, утримуючись від дозвілля і спокою. Водночас капітал він визначав як пожертву капіталіста, який накопичує (заощаджує) грошові засоби і таким чином відмовляється від особистого споживання. На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків. Дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши висновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх "регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношенню попиту та пропозиції. Дотримуючись класичної традиції, Н. Сеніор був прихильником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Наголошуючи на тому, що за умов свободи ціноутворення вартість товару визначається затратами праці та капіталу, вчений звернув увагу на те, що монополізація виробництва змінює механізм ціноутворення, уможливлюючи ситуацію, за якої вартість товару перевищує затрати праці та капіталу. Утворений за рахунок цього дохід монополіста Н. Сеніор назвав рентою. Таким чином, природу ренти англійський дослідник виводив із монополії, пов'язаної як з володінням родючими земельними ділянками, так і передовими науково-технічними досягненнями, рідкісними талантами тощо. На відміну від попередників, він не виокремлював землю як самостійний фактор виробництва, зазначаючи, що рента не належить до витрат виробництва і не впливає на ціну. Виклав своє розуміння процесу розподілу доходів, виходячи з теорії утримання. На думку Н. Сеніора, саме пожертви праці та капіталу дають право робітникам та підприємцям на отримання відповідної винагороди: заробітної плати і прибутку. На відміну від Д. Рікардо, який трактував дохід на капітал як залишок після вилучення із ціни товару заробітної плати, Н. Сеніор розглядав прибуток як винагороду за пожертву капіталіста, який утримався від непродуктивного споживання. Аналізуючи взаємозв'язок заробітної плати і прибутку, вчений виходив з того, що основою нарощування виробництва є прибуток, який заощаджується і перетворюється в інвестиції. Відтак величину заробітної плати він узалежнював від утримання капіталіста, а не робітника. Водночас динаміку заробітної плати вчений пов'язував зі змінами товарних цін. Значний інтерес для дослідників економічної думки становить здійснене Н. Сеніором розмежування капіталу-власності та капіталу-функції, яке дало підставу вченому виокремити два види винагороди капіталіста: підприємницький дохід як плату за працю, підприємницькі здібності; процент як плату за капітал (своєрідну пожертву капіталіста, який утримується від негайного споживання грошей). Обґрунтував теорію, яка пізніше отримала назву "останньої години". Аналізуючи прибуток як величину, яка перевищує витрати виробництва, вчений вважав, що цей вид доходу можна отримати лише за умов незмінної тривалості робочого дня. Він виходив з того, що за існуючого на той І час у Англії 11,5-годинного робочого дня прибуток створюється в останню І годину, оскільки перші 10,5 годин витрачаються на відтворення спожитої 1 вартості авансованого капіталу. Відтак у роботі "Листи про дію фабричного акта у бавовноткацькій промисловості" Н. Сеніор виступив проти боротьби робітників за скорочення тривалості робочого дня, стверджуючи, що останнє унеможливить отримання прибутку, підірвавши таким чином стимули] підприємництва та розвитку виробництва. Однак у подальшому вчений визнав свою теорію помилковою, сприйнявши критику сучасників, які переконливо довели, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись навіть при скороченні робо-1 чого дня внаслідок зростання продуктивності праці. Питання 3. Політична економія Бастіа

Прагнення до прогресивних перетворень на основі принципів економічного лібералізму набуло подальшого розвитку у працях відомого французького економіста і публіциста Клода Фредеріка Бастіа (1801 —1850), автора блискучих нарисів, які користувались великою популярністю у Франції в 40-ві— 50-ті pp. XIX ст. Найважливішими економічними ідеями вченого є: Теорія послуг, заснована на методологічних підходах Ж.Б. Сея до визначення цінності економічних благ. Зазначаючи, що з економічного погляду суспільство — це обмін, в якому беруть участь рівноправні учасники, Бастіа наголошував на тому, що "Взаємний обмін здійснюється за таким незмінним правилом: цінність за цінність, послуга за послугу, а все, що становить дармову корисність, стоїть поза торгом, тому що дармовий продукт не має цінності, а предметом мінових угод буває лише цінність". Розмірковуючи над тим, що "Слово цінність обов'язково передбачає, що ми не поступимося даром, без винагороди тому, хто володіє нею", Ф. Бастіа дотримувався думки, що за умов економічної свободи взаємовідносини між людьми "не можуть бути нічим іншим, як взаємним обміном послуг, які знижуються в цінності і зростають у корисності". Таким чином, вчений трактував цінність як відношення двох послуг. Він не погоджувався з тим, що в основі вартості лежить людська праця. Такий підхід, на думку французького дослідника, не пояснює, чому цінність випадково знайденої перлини еквівалентна цінності перлини, здобутої з величезними труднощами з дна моря. Ф. Бастіа визначав послугу як будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших. Однак, на відміну від Ж.Б. Сея, який вважав, що корисні послуги надаються не лише людьми, але і силами природи, речами, вчений аналізував лише особисті послуги у різних сферах суспільного життя. Виходячи з того, що напруга і зусилля обох сторін в обміні мають еквівалентний характер, заснований на добровільності та взаємовигідності ринкових угод, французький економіст стверджував, що послуга вимірюється з боку продавця його зусиллями, затраченими на виробництво товару. Водночас послуга з боку покупця вимірюється зусиллями, які економляться в результаті придбання товару. У зв'язку з цим Ф. Бастіа зазначав, що діамант має більшу цінність за воду внаслідок того, що людина, яка поступається діамантом, надає більшу послугу тому, хто поступається склянкою води. Розмірковуючи над тим, що будь-яка власність є сумою цінностей, вчений трактував останню як сукупність наданих послуг. Виходячи з того, що нові послуги завжди корисніші й продуктивніші за старі, вчений висловив думку про те, що будь-яка власність є сумою минулих цінностей, які поступово втрачають свою корисність. Теорія "гармонії інтересів" основних класів капіталістичного суспільства. Досліджуючи закони економічного розвитку, Ф. Бастіа сформулював головне, на його думку, запитання: перебувають людські інтереси, залишені самі на себе, в гармонії між собою чи вони прямо протилежні один одному? Намагаючись дати відповідь на нього, вчений відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Як і А. Сміт він пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини. Виходячи з власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову економіку як царство волі та гармонії, економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів. "Усі законні інтереси гармонійні. У цьому головна думка мого твору", — писав французький дослідник. Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні, в процесі якого усі члени суспільства "вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу заради спільної мети. Відомий економіст, представник класичної політекономії у Франції Клод Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні. Він був сином багатого купця, однак у 9 років залишився круглою сиротою. Родичі допомогли Фредеріку отримати хорошу освіту, після завершення якої він деякий час працював у торговій конторі. Здібний до навчання юнак виявляв інтерес до гуманітарних дисциплін, добре знав англійську, іспанську та італійську мови. Знайомство з працями А. Сміта сприяло підвищенню його інтересу до економічної науки. Після смерті дядька, який був його опікуном, Бастіа отримав спадщину і вирішив зайнятись фермерством. Зазнавши невдачі у цій царині, він працював деякий час у муніципалітеті, з ентузіазмом зустрів революцію 1830 р. У 1834 р. Ф. Бастіа був призначений на посаду генерального радника департаменту і зарекомендував себе активним захисником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, невтомним борцем з владою, яка проводила протекціоністську політику. Яскравим свідченням його публіцистичного таланту стала стаття "Про вплив французьких і британських тарифів на майбутнє народів". У 1847 р. вийшла у світ знаменита праця французького дослідника — "Економічні софізми". З 1848 р. Ф. Бастіа — депутат установчих зборів Конституційної асамблеї. Головна його праця "Економічні гармонії" залишилась незавершеною і була опублікована уже після смерті автора. Зазначаючи, що капітал складається із робочих інструментів, матеріалів і запасів, без яких ніхто ні самотужки, ні в суспільстві, не міг би здійснити ніякої тривалої роботи, Ф. Бастіа наголошував на тому, що останній "заснований на трьох здібностях людини — умінні передбачати, розуміти та утримуватися". Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Обґрунтовуючи це положення, вчений сформулював "великий, дивовижний, необхідний та невблаганний", на його думку, економічний закон: "В міру того, як примножуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загальному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зростає і його частка безумовна"1 Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, "випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає". Посилаючись на тенденцію норми прибутку до зниження, вчений стверджував, що прибуток і заробітна плата не протистоять один одному, а гармонійно поєднуються, оскільки відносне зменшення частки прибутку не заважає абсолютному зростанню капіталу, а отже, і суспільного продукту. У зв'язку з цим Ф. Бастіа писав про те, що головний інтерес всіх людей (звичайно, з економічного погляду) полягає в тому, щоб сприяти швидкому утворенню капіталів. Водночас він вважав, що "приховується щось схоже на вбивство у тій гарячковості, з якою робітничий клас порушує інколи суспільний мир. Нехай же він усвідомить, що капітал з самого початку працює на користь звільнення людей від поневолення неосвіченості, бідності і деспотизму". Концепція розподілу сукупного продукту пропорційно до кількості наданих послуг. "Послуга за послугу, — писав Ф. Бастіа, — найвищий закон". Винагорода при цьому має "різні найменування: найму, оренди, ренти, але генетичне ім'я її — процент". Зводячи прибуток до процента на капітал, а земельну ренту — до різновиду такого процента, вчений виходив з того, що "всі передачі послуг, які здійснюються у просторі і часі, засновані на тому принципі, що дати відстрочку — значить надати послугу, іншими словами засновані на законності процента". Обґрунтовуючи цю думку, вчений стверджував, що: "Законність процента заснована на такому: той, хто погоджується) надати капітал на певний строк, надає послугу. Відтак процент законний в силу принципу: послуга за послугу". Питання 4. Особливості політичної економії в США, Г. Ч. Кері

Американська економічна думка XIX ст. розвивалась під впливом ідей англійської класичної політичної економії. Водночас вона мала певні особливості, зумовлені своєрідністю соціально-економічного розвитку США у цей період: перемогою у війні 1775—1783 pp. та завоюванням незалежності від Англії; ліквідацією феодальних обмежень та створенням передумов для свободи підприємництва і торгівлі; наявністю природних багатств, вільних земель, активним формуванням фермерських господарств, які застосували найману працю і техніку; прискореним розвитком економіки на основі імпорту капіталу та найновіших технологій; бурхливим зростанням чисельності населення за рахунок внутрішніх (природний приріст) та зовнішніх (притік іммігрантів з Європи) факторів; створенням місткого внутрішнього ринку, який стимулював розвиток національного виробництва. Найвідомішим виразником економічної думки в США у XIX ст. був Генрі Чарльз Kepi (1793—1879), у творах якого знайшли відображення оригінальні підходи до трактування основних економічних понять, запропонованих класичною політекономією. Син успішного книговидавця Г.Ч. Кері народився у Філадельфії, отримав добру освіту, у 24 роки зайнявся бізнесом, став великим фабрикантом і розбагатів. У 42 роки він зацікавився економічними проблемами, свої економічні погляди виклав у 13 книгах, численних памфлетах та багатьох газетних статтях. Серед них такі праці вченого, як "Нариси про норму заробітної плати" (1835) у 3 томах, "Принципи політичної економії" (1837—1840) у 3 томах, "Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції" (1850), "Принципи соціальної науки" (1865) та ін. У руслі ідей класичної школи Г.Ч. Кері розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об'єктивні та незмінні економічні закони, аналогічні законам природи. Останні, на думку вченого, здатні забезпечити постійний економічний прогрес та економічне зростання. Виходячи з оптимістичного бачення перспектив розвитку суспільства, американський дослідник критикував Д. Рікардо та Т. Мальтуса за песимізм та провокування ворожнечі між класами і націями. Обґрунтовуючи власну позицію, Г.Ч. Кері: Трактував вартість як міру панування людини над природою, оцінку "опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю"1 в певний момент у певному суспільстві. Відтак вчений визначав вартість двома факторами: природою та працею людини. При цьому він стверджував, що вартість має тенденцію до зменшення, позаяк витрати виробництва знижуються з часом у результаті послаблення опору природи асоційованим зусиллям людської спільноти. Стверджував, що капіталізм створює умови для економічного зростання та всебічного розвитку суспільства. Вчений виходив з того, що зростання продуктивності праці та зниження витрат на виробництво товарів сприяє зростанню багатства суспільства як основи підвищення добробуту кожної людини. З огляду на це Г.Ч. Кері обґрунтовував необхідність підкорення індивідуальних інтересів суспільній меті — розвитку національного виробництва. Сформулював універсальний, на його думку, закон, згідно з яким у капіталістичному суспільстві існує "найповніша гармонія всіх істинних і справжніх інтересів", а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною у теоретичній побудові вченого була ідея справедливого розподілу, притаманного капіталізмові. Останній, на думку Г.Ч. Кері, враховує внесок кожного у виробництво. Всупереч Д. Рікардо американський дослідник стверджував, що із розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню продуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у національному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка капіталістів абсолютно збільшуючись, відносно падає. "З усіх законів, установлених наукою, — писав Г.Ч. Кері, — це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії істинних інтересів різних класів людського суспільства". Обстоював гармонію економічних інтересів підприємців і землевласників. Вчений трактував прибуток і ренту як природні форми доходу власників капіталу та землі. Абсолютизуючи економічні умови США, він не погоджувався з думкою Д. Рікардо про неминуче зростання вартості сільськогосподарського виробництва в результаті залучення до обробітку менш родючих земельних ділянок. На думку Г.Ч. Кері, "найбагатша земля є прокляттям для прибульця", оскільки вона вкрита рослинністю і потребує розчищення, осушення, викорчовування дерев тощо. Тому до обробітку спочатку залучаються чисті малородючі земельні ділянки, які легко піддаються обробці. З часом люди об'єднують свої зусилля і переносять їх на кращі земельні ділянки. Відтак ціни на сільськогосподарську продукцію падають і на практиці відбувається зниження ренти, що об'єктивно зумовлює тенденцію до падіння частки землевласників у національному продукті. Обґрунтував необхідність активної ролі держави у регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Поступово еволюціонуючи від підтримки політики вільної торгівлі до абсолютизації та захисту протекціонізму, вчений піддав гострій критиці зовнішньоекономічну експансію Англії, спрямовану на те, щоб заснувати для всього світу одну майстерню, куди мають звозитися сирі матеріали з усієї земної кулі за досить дорогу плату за перевезення. Захищаючи національні економічні інтереси США від руйнівного впливу Англії, вчений наголошував на тому, що протекціоністська політика американського уряду сприятиме: збереженню для національних виробників внутрішнього ринку, економії коштів, необхідних для здійснення перевезень сільськогосподарської продукції на далекі відстані; стимулюванню розвитку власного національного виробництва та] підтримці ще не зміцнілої національної промисловості; зростанню заробітної плати робітників у результаті нестачі робочої сили та внутрішньої конкуренції виробників. Розглядаючи комплексний агропромисловий розвиток країни як запоруку її незалежності, Г.Ч. Кері виступав за національну економічну автономію, розвиток суспільства за принципом замкнутої виробничої асоціації. Теоретичні обґрунтування вченого справили значний позитивний вплив на економічний розвиток США, сприяючи протекціоністській зовнішньоекономічній політиці та консолідації суспільства на основі ідеї "гармонії інтересів". У подальшому ідеї вченого щодо закономірностей розвитку національного господарства та продуктивної сили єдності суспільства були визнані й розвинуті у творах представників історичної школи.