Порада сьома.
Працюючи з дошкільнятами, намагайтеся уникати домінування словесних методів та прийомів, які притаманні авторитарному стилю (пояснення, читання, розповіда-ння, команди, вказівки, словесний зразок, повторення, категорична оцінка тощо). За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування. Не варто зловживати довгими монолога-ми у формі описів, розповідей, пояснень або заохочувати до цього якусь дитину, що ніби бере на себе на цей час роль вихователя. Розповідаючи, наприклад, казку, ро-бить дисциплінарні зауваження, дає оцінку слухачам, висуває організаційні вимоги. Здебільшого така поведінка властива дівчаткам, які тішаться, відчуваючи свою виокремленість вихователем.
За даними дослідження Г. Смольникової, лише близько 9% дітей середнього і старшого дошкільного віку хочуть слухати інших та розповідати самі. Реалізуючи конкретні, визначені програмою завдання мовленнєвого розвитку дітей, знаходьте можливість поєднати цю роботу з вільною мовленнєвою діяльністю, з практично- руховою активністю дошкільнят. Особливо цього потребують хлопчики, які ім-пульсивніші, динамічніші, рухливіші за своїх ровесниць. Наприклад, пригадування слів синонімічного ряду для складання розповідей-етюдів про природу можна вдало поєднувати зі знаходженням, фіксуванням, порівнянням аналогічних форм, кольо-рів, образів у побуті, на малюнках, на картині, у поетичному слові. Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, смаковому, художньому, музичному образах.
Порада восьма.
Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями. Тож побудуймо педагогічний процес так, щоб ди-тина не тільки дослухалася до вихователя, а й висловлювала свою думку, прагнула її довести, переконливо аргументувати, не боючись ні власної помилки, ні критики дорослого. Добре, коли паралельно висловлюються різні думки, навіть безпідставні або неапробовані. Не поспішайте брати на себе роль експерта. Дайте дитині можли-вість усіма доступними вербальними та невербальними способами дійти узгоджено-сті з партнером по спілкуванню. Не бійтеся конфліктних ситуацій, адже уникнути їх у житті неможливо. Нехай діти набираються з них соціально-комунікативного до-свіду, вчаться доброзичливості, толерантності. Саме у таких суперечливих ситуаціях і відбувається становлення комунікативної компетентності. Мовні властивості (фо-нематична і граматична правильність, словникове багатство) стають у вправних руках важелем, який допомагає враховувати ситуацію спілкування, динаміку її розвитку тощо.
Порада дев’ята.
Заняття як традиційна форма діяльності в дошкільному закладі не вилу-чається з практики роботи, а просто має, не претендуючи на першість, винят-ковість, обов’язковість, посісти належне йому місце. Домінувати має вільна, не регламенто-вана дорослим діяльність, де лише режимні процеси лишаються незмінними. До-шкільнята спроможні самостійно обрати в розвивальному середовищі вид, форму діяльності, матеріал, задум, партнерів. Не варто ігнорувати міні-заняття (форма, яка є надбанням методичної думки педагогів Голосіївського району м. Києва). Проведення їх може бути запланованим і спонтанним; фіксованим у часі та виходити за якісь певні межі залежно від інтересу, бажання дітей; проводитися з однією дити-ною, підгрупою або всіма вихованцями; виникати з ініціативи дітей чи педагога; дробитися та синтезуватися за змістом, варіюватися за формою. Такий підхід потре-бує від педагога знання психології кожної дитини, розуміння її можливостей на да-ному етапі, комплексного охоплення всього матеріалу програми, вміння берегти кожну хвилину заняття.