26. . Транскрипція

Транскрипція — наукова система запису мови, що вживається в мовознавстві і має на меті послідовно відбити звуковий склад мови, чого часто не робить звичайна ортографічна система.

Види транскрипцій

Фонологічна

Фонологічна (або фонематична) транскрипція записує фонеми. Для цієї транскрипції української мови пристосовують українську абетку, але без літер ї, е, я, ю, щ; замість в може вживатися ў. Ідеально кожна фонема мала б передаватися однією літерою; тому м'які ть, дь … також пишуть як т’, д’…, а дз, дж позначають спеціальними лігатурами. Також широко вживається транскрипція латинськими літерами (за порядком колонок згаданих табл.): i e y u o a, p b m й(v) f v t d s z c dz l n š ž č dž r t' d' s' z' c' l' r' n' j k g x(ch) (dz і dz теж часто позначають спеціальними лігатурами). Наприклад, суди, сюди, що передаватимуться як судú, с'удú, шчо, або sudý, s'udý, ščo.

[ред.]Фонетична

Фонетична транскрипція має призначення передати вимову якнайточніше, застосовуючи різноманітні додаткові знаки: наприклад, ненаголошене е, и — як [еи] чи [ие]: [неису], і варіанти фонеми [е]: [v, w] [voda/woda] (де v, w подібні до англійських v, w), напівм'яке [в'] [в'ін]; [а] варіант /а/, як у [c'äd' сядь]; довгота звука позначається [:] і наголос ['], наприклад, [роз:у'ти] /роззути/. (Фонологічну транскрипцію часто подають між скісними дужками / /, а фонетичну транскрипцію — між квадратовими [ ]). Кількість знаків може бути більша чи менша, і транскрипція відповідно буде точніша чи спрощена. На основі латинських літер з додатковими знаками побудовано міжнародний фонетичний алфавіт для фонетичної та фонологічної транскрипцій всіх мов, який одначе майже ніколи не використовується в українському мовознавстві.

[ред.]Морфологічна

Рідше вживана морфологічна транскрипція (позначувана { } або < >) використовується, щоб виділити морфеми, ігноруючи ті чергування звуків, що відбуваються автоматично, наприклад, основа слова палець — пальця транслітерується як <пал'≠ц' — >, бо е з'являється автоматично, коли після ц’ нема голосного, а пом'якшення л зникає автоматично перед е.

Транскрипція, наукова система запису мови, що вживається в мовознавстві і має на меті послідовно відбити звуковий склад мови, чого часто не робить звичайна орфографічна система. Фонологічна або фонематична транскрипція записує фонеми. Для цієї транскрипції української мови пристосовують українську абетку, але без літер ї, е, я, ю, щ; замість в може вживатися ў. Ідеально кожна фонема мала б передаватися однією літерою; тому мякі ть, дь … також пишуть як т, д…, а дз, дж позначають спеціальними лігатурами. Фонетична транскрипція має призначення передати вимову якнайточніше, застосовуючи різноманітні додаткові знаки: наприклад, ненаголошене е, и — як [еи] чи [ие]: [неису], і варіанти фонеми [е]: [v, w] [vodawoda] де v, w подібні до англійських v, w, напівмяке [в] [він]; [а] варіант а, як у [cad сядь]; довгота звука позначається [:] і наголос [], наприклад, [роз:ути] роззути. Фонологічну транскрипцію часто подають між скісними дужками , а фонетичну транскрипцію — між квадратовими [ ]. Кількість знаків може бути більша чи менша, і транскрипція відповідно буде точніша чи спрощена. На основі латинських літер з додатковими знаками побудовано міжнародний фонетичний алфавіт для фонетичної та фонологічної транскрипцій всіх мов, який одначе майже ніколи не використовується в українському мовознавстві. Рідше вживана морфологічна транскрипція позначувана { } або використовується, щоб виділити морфеми, ігноруючи ті чергування звуків, що відбуваються автоматично, наприклад, основа слова палець — пальця транслітерується як , бо е зявляється автоматично, коли після ц нема голосного, а помякшення л зникає автоматично перед е. Транслітерація — механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої. Транслітерація відрізняється від транскрипції і ще більшою мірою від трансграфіки, що має на меті точну фонетичну або фонологічну передачу звуків. Найкраща транслітерація така, яка дозволяє легко вернутися при потребі до оригінальної системи письма.

Необхідність у транскрипції виникла в кінці 19 ст. у процесі створення прусських наук, бібліотек для того, щоб включити в єдиний каталог праці, написані мовами, які базуються на латинських, кириличних, арабських, індійських та ін. системах письма. Транслітерація застосовується для спрощення друкарського набору або для заміни маловідомого алфавіту відомим. Транслітеруванню піддаються географічні назви та інші власні