49. Дієслівні граматичні категорії

Граматичній категорії стану в українських дієсловах належить надзвичайно важлива роль в українській мові. Розкриття і характеристика категорії станів має досить велике значення для вивчення мови.

Дієслово - частина мови, що має категоріальне значення процесуальної ознаки і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду.

Частиномовну сутність дієслова пов’язуюють насамперед з тим, що слова відповідного лексико - граматичного класу мають значення дії або стану. Така кваліфікація цієї частини мови ґрунтується на досить виразному, але певною мірою спрощеному поділі дієслівної лексики за двома згаданими значеннями. Відображаючи у своїх значеннях багатогранні процеси, дієслівна лексика показує , що „сфера дій, активності в житті значно ширша, розгалуженіша, ніж сфера станів, позначених пасивним перебігом (або пасивно сприйманих); що в той же час дія далеко не завжди може бути протиставлена станові, відокремлена від нього; що у сфері активної діяльності практично немає протиставлення дій інтелектуальних, інтелектуально - емоційних і конкретно - фізичних, а в більшості дій є лише різне співвідношення відповідних компонентів; що є життєві сфери, з якими пов’язане найбагатше і розгалужене коло дій і станів, і життєві сфери, з якими пов’язане обмежене, порівняно вузьке коло дій і станів”.

Все вищеокреслене дає можливість вважати розкриття проблеми граматичної категорії стану дієслова актуальним, потрібним і необхідним при вивченні української мови.

Метоюроботи є аналіз роману Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, що дає можливість всебічно і глибоко розглянути і усвідомити сутність та частотність використання граматичної категорії дієслівних станів в українській мові.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

розглянути всі дієслівні стани, які використані у творі;

розділити всі дієслова на стани разом з прикладами;

зробити підсумок, щодо вживаності дієслівних станів у цьому романі.

Об’єктом дослідженнявиступає роль категорії стану українського дієслова в мові, а також художнє мовлення у романі П.Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, а предметом дослідження є дієслівні стани.

Теоретичну цінністьроботи складає синтез всіх джерел, присвячених вивченню стану дієслів.

Логічне обґрунтування структури роботи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Перший розділ складається з п’ятьох підрозділів, в яких розкриваються загальні теоретичні відомості з загальної характеристики дієслова взагалі та категорій стану українських дієслів.

Другий розділ - практична частина, яка включає в себе аналіз дієслів активного, пасивного, середньо – зворотнього стану на базі роману Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Завершується робота висновками, в яких висвітлюються головні особливості та специфіка категорії стану дієслів, яка ґрунтується на протиставленні корелятивно взаємопов’язаних дієслівних форм активного і пасивного стану, узагальнюється все вище зазначене, подається список використаної літератури., а також підведено підсумок щодо використання дієслівних станів у романі. І.

Загальні теоретичні відомості

Приступаючи до висвітлення даної теми, потрібно зауважити, що проблема граматичної категорії стану дієслова тривалий час цікавила лінгвістів та мовознавців. Ця проблема ще перебуває в допрацюванні, тому як існує декілька варіантів що до кількості станів дієслова.

Отже, перед тим, як розпочати дослідження граматичної категорії стану в українських дієсловах, дамо загальні відомості про саме дієслово, яке закріпилося в сучасній українській мові.

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — дорожчає поступово), як видно з прикладів.

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила».

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то.[1]Тому, на мою думку, одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам.

Вчення про стан дієслова у лінгвістичній науці має свою довгу історію і має декілька гіпотез. Цю проблему здавна досліджували багато науковців, зокрема М.Ломоносов, П.Фортунатов, О.Пешковський та багато інших, які мали кожен свою теорію, щодо кількості станів дієслів в українській мові.

Категорія дієслівного стану відома вже грецьким граматикам (сам термін стан е точний переклад грецького diathesis—розташування, стан, тобто відношення дії до суб'єкта). Від них це вчення сприйняте найдавнішими слов'янськими граматиками (М. Смотрицьким і ін.).

Наприклад, у «Російській граматиці» М. В. Ломоносова бере початок традиційна система шести станів дієслова. Вона включає дійсний стан, або перехідний, зворотний, взаємний, середній, пасивний, або страждальний, і спільний.

До дійсного стану він відносив дієслова, що означають дію, яка прямо переходить на додаток, тобто які керують знахідним відмінком залежного слова (рубати дрова); до зворотного відносились дієслова, що означають дію, яка переходить на діючий суб'єкт (умиватись); до взаємного — такі дієслова, які означають дію, що взаємно переходить від одного суб'єкта на інший (битися, зустрічатися); середній стан обіймав неперехідні дієслова (жити, ходити); пасивний мав значення, протилежне дійсному (хата будується), і спільним називався такий стан, який характеризувався властивостями, спільними для дійсного і зворотного станів (боятися, сміятися).

Традиційна система дієслівних станів з деякими змінами дожила до останнього часу[2]. Однак у науковій літературі проти неї вже давно висувалися серйозні заперечення.

Акад. П. Ф. Фортунатов, наприклад, відокремлюючи вчення про активні і пасивні звороти від вчення про категорію стану і беручи до уваги лише форму слова, виділяв у російській мові всього два стани дієслів: зворотний (з часткою -ся) і незворотний (без частки -ся)[3].

Аналогічне розуміння цієї граматичної категорії знаходимо і в проф. О. М. Пєшковського[4].

У працях акад. О. О. Шахматова розглядається три стани дієслова: дійсний, пасивний і зворотний[5]. Зворотний стан, утворений за допомогою частки -ся, яка надає дієслову різних значень, визначається як такий, що обіймає кілька станів (власне зворотний, загально-зворотний, непрямо-зворотний, непрямо-наслідково-зворотний, взаємно-зворотний, пасивно-зворотний і ін.)