37. Синонімія.

Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням: з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві); з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’); контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.; абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.

Синоніміку вивчають семантика й лексикологія.

Вчені виділяють кілька різновидів синонімів:

1. Абсолютні синоніми (інколи їх називають ще безвідносними) – слова, що однаковісінькі за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності. Наприклад, сферою вживання. Так «оплески» і «аплодисменти» означають: «Плескання в долоні на знак вітання кого-небудь або схвалення». Проте перше слово більш характерне для побуту, а друге для документів. Часто абсолютні синоніми утворюються від запозичення іншомовних слів. Наприклад «азбука» - старослов'янське, «абетка» - українське, а «алфавіт» - іншомовне.

2. Семантичні (ідеографічні, логічні) синоніми відрізняються одне від одного лише відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові. Наприклад, слово «успіх» має цілу низку синонімів: досягнення, удача, здобуток, перемога, талан, щастя, звершення, поступ, тріумф, рекорд. Кожне з цих слів має своє значення, яке не повністю співпадає зі значенням інших слів синонімічного ряду. Успіх - позитивний наслідок роботи, справи, змагання. Рекорд – найвищий наслідок у якійсь роботі. Тріумф – блискучий публічний успіх.

3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання. Наприклад слово «лице» має нейтральне забарвлення і вживається без обмежень, а застаріле «лик» характерне для поетичної мови, тоді як виразно вульгарне «твар» несе негативний відтінок.

4. Контекстуальні синоніми – цікаве явище в мові, адже зближення за значенням відбувається лише в певному мовленнєвому контексті. Наприклад, не є на перший погляд синонімами слова «високий» і «багатий», однак, коли говориться про урожай, то можна їх взаємно замінювати.

5. Мовознавчі інколи ще виділяють окремо фразеологічні синоніми, де будь-який фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом. Наприклад, байдики бити – лінуватися; комарика придавити – спати, давати хропака

38. Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура), веселий – сумний (настрій). Як бачимо, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень. Наприклад, важка скриня – легка скриня; важка хода – плавна хода; важке завдання – просте завдання.

Структурно антоніми діляться на дві групи:

1. Однокореневі антоніми, або афіксальні, що творяться за допомогою додавання префіксів: доля – недоля, свіжий – несвіжий, революція – контрреволюція, приватизація – реприватизація, чесний – безчесний;

2. Різнокореневі антоніми: день – ніч, назад – вперед, мокрий – сухий, працювати – ледарювати.

Деякі слова в українській мові антонімів не мають. По перше, власні назви (імена і географічні назви), конкретні іменники, такі як «будинок», «око», «лава», всі числівники та деякі займенники, вузькі терміни: сума, розчинник, іменник, багато прикметників і дієслів. Адже у багатьох із них не можливо виділити два крайніх прояви або стани, що лежить в основі антонімії. Це явище активно використовується письменниками для створення антитези. Детальніше дивитись тут.

39.Гі́перо-гіпонімі́я(від гр.hypér «над, поверх», hypó «під, внизу» і ónyma «ім'я») — родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Наприклад: береза, дуб, клен, явір, сосна — дерево; троянда, рожа, настурція, тюльпан, нарцис — квітка; корова, кінь, коза, вовк, лисиця, заєць — тварина.

Родові слова називають гіперонімами, а видові — гіпонімами.

Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. ЇЇ навіть називають квазісинонімією (від лат.quasi «ніби, майже, немовби»), але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті (першого синоніма на другий і навпаки), в гіперо-гіпонімії можлива тільки одностороння заміна — заміна гіпоніма на гіперонім. Наприклад: Він знайшов підберезовики. → Він знайшов гриби. Протилежна заміна тут неможлива, оскільки гриби можуть бути не тільки підберезовиками. Значення гіпоніма є складнішим, ніж значення гіпероніма, а представлений ним клас предметів — вужчим. Гіпоніми включають у себе зміст гіпероніма і протиставляються один одному певними семами. Так, слова троянда, рожа, настурція, тюльпан у своєму змісті мають спільне значення «квітка», але кожне з них протиставляється всім іншим за певними ознаками.

40. Словниковий склад мови

Словниковий склад мови дуже рухливий. Це характеризується появою нових слів, що з'являються у житті суспільства І ВИХОДОМ 3 ужитку застарілих.

3 розвитком зовнішньо-економічних та ринкових відносин, культури, побуту, науки, техніки, мистецтва - сучасна лексика постійно поповнюється новими словами, специфічними термінами. Тож у словниковому складі безпосередньо відбиваються всі зміни в житті суспільства. Мова лексично постійно збагачуєтьтся й онов-люється. Однак не всі слова зникають назавжди. Часом вони повер-таються до активного вжитку, набувши нового значення. Новоство-рені слова поступово засвоюються і поширюються в мові. Вихід за-старілих слів також відбувається не відзразу. Тому у мові завжди існує активна й пасивна лексика.

Активна лексика-це слова повсякденного слугуван-ня, що є життєво необхідними для всіх членів суспільства в процесі їх діяльності. Це слова, що мають загальнонародне значення і є зро-зумілими для всіх, хто користується даною мовою, незалежно від фаху, віку, статі. Також сюди належать й ті слова, що вживаються в різних галузях науки, виробництва, мистецтва і зрозумілі тільки окремим верствам населення. Цим і пояснюється їх стійкість у мові. А стійкість слів обумовлюється стійкістю понять, що їх озна-чають слова.

Головна ознака активної лексики - системачтине використання ії в якійсь сфері діяльності людини.

У процесі стрімкого сучасного розвитку нашої держави, зокре-ма, її професійного буття, культурно-освітнього рівня з'являються нові поняття, що стають загальновживаними, згодом

 

закріплюються в мові і входять до активної лексики, так званого основного словникового фонду. Наприклад: гросбух, банкнота, авізо, баланс, менеджер, рієлтор, реконверсія, облігація, факторія, рента, рантьє, альпарі, акція, акредитив, демаркетинг, сальдо, ембарго, своп.

Пасивна лексика-це слова, котрі ще неввійшли до ак-тивного вжитку, і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд за-старілих. Тож розглянемо їх.

Неологізми- нові слова, словосполучення, фразеологізми покликані до життя потребами суспільства, що відбивають су-часність. Неологізми живуть доти, поки в них відчувається їх свіжість і новизна. Як тільки предмет, явище, дія входять у побут людини, той саме слово, що його означає, перестає бути не-ологізмом. Наприклад: промоутер, Тендерн, рефант, саміт, інгредієнти, рецепція, дройфінг, макдрайв; земельний сервітут, екологічний моніторинг, букмекерський клуб. Такі слова і слово-сполучння ще недавно були неологізмами, сьогодні стають загаль-новживаними. Неологізми дуже рухлива група лексики.

Однією з причин появи неологізмів є бажання предметові, явищу, що вже існує в мові й має назву, дати іншу назву, об-разнішу, таку, що більше відповідає світосприйманню людини. Це, як правило, індивідуально-авторські неологізми. Вони творяться окремими людьми (письменниками), надовго зберігають забарв-лення авторської образної індивідуальності й рідко переходять в за-гальновживану лексику.

Чимало неологізмів з'являється в мові у період великих суспільних змін, докорінних перетворень у житті народу. Приміром, у мові нашої держави виникло багато слів у період суспільно-політичних подій в Україні. Неологізми виникають увесь час і не лише в галузі суспільно-політичної лексики. Це нові терміни з науки, освіти, літератури, мистецтва: акредитація, ліцензування, кліпмейкер, йога-спорт; юридична лексика: біпатриди, варрант, оптація, корпорація, легітимація, легалізація; економічна лексика: багатоукладна економіка, монопольний над-прибуток, вільне підприємство, одноосібна праця, конкуруюче ви-робнщтво; банківська лексика: депозитні вклади, банкова емісія, дисконт векселів, інтервенційний курс, банковий кліринг, фінансовий інжиніринг, тобто слова і словосполучення, що назива

ють нові поняття, які виникають у галузі культурно-побутового об-слуговування.

Отже, неологізми є категорією історичною. А значить їхня на-лежність до пасивної лексики не вічна. Поява й існування не-ологізмів виправдані лише тоді, коли є потреба у виконанні спілкувально-називної або художньо-зображувальної функції. Як-що ж такої необхідності немає, новотвір зайвий і позбавлений пер-спективи закріпитися у лексичному складі мови.

"... Кожний новотвір (неологізм - P. К.) добрий, якщо ми його розуміємо, і витворений він не проти законів нашої мови" (I. Огієнко).

Пасивний запас української лексики також становлять слова, що вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку. Вони теж різняться ступенем архаїзації. Є такі, що зовсім вийшли з ужитку і незрозумілі в мовній практиці на її сучасному рівні розвитку. На-приклад: тернщя, жердка, півміток, запічок, жлукто, шаплик, ступа, скриня, коромисло (специфічно-побутова лексика).

До іншої групи застарілої лексики входять слова, що іноді вживаються у сучасній літературній мові, вони зрозумілі її носіям. Наприклад: агітатор, революція, профспілка, активіст, ударник, радгосп, висуванець, бульдозерист, автолавка.

У пасивному запасі української лексики збереглися історизми й архаїзми.

Історизми-це назви осіб за соціальним станом та сферою діяльності певного періоду, предметів старої культури, побуту: гу-бернатор, князь, боярин, лакей, гетьман, отаман; серебреник, зо-лотник, гривня, гривеник, округ, повіт, волость.

Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Вони викори-стовуються в наукових, публіцистичних, художніх творах; як терміни та не термінологічні назви понять для змалювання минулих епох.

41. Історичні зміни у лексиці.

Лексика української мови багата й різноманітна. Вона є результатом тривалого історичного розвитку і складається з двох частин.

1.    Основний шар лексики - типово українські слова, які складають 90% сучасної української мови. Вони виникли в її надрах або перейшли із спільнослов’янської і східнослов’янських мов. Як правило, ці лексичні одиниці означають основні поняття життя й діяльності людини: чоловік, хліб, сім’я, село тощо. Вони є базою, основою української мови.

2.    Запозичені, або іншомовні слова із старослов’янської (влада, ста­рість), польської (пан), грецької (історія, поезія, космос, граматика), ла­тинської (професор, декан, республіка), німецької(фронт, солдат), англій­ської (футбол, бокс, мітинг, джаз),французької (балет, кафе, екран), іта­лійської (макарони, карикатура), фінської (тундра, якір), тюркських (ба­зар, халат, лоша)та інших мов.

Запозичення відбувалося в різні часи усним і письмовим шляхом, без­посередньо й через мови-посередники. Слова приходили з інших мов і на­роджувалися в українській мові разом з новими поняттями, предметами, явищами. Звичайно, вони підлягали змінам, пристосовуючись до мовної системи, соціально-економічного, культурного й політичного простору, і сприймались спочатку як неологізми(неп, колгосп, піонер, СНД, відеомаґ- нітофон, космодром, телефакс, менеджмент, істеблішмент), потім як звичайні слова і, нарешті, при старінні й умиранні, як архаїзми й істориз­ми (цар, поміщик, конка, партком, КПРС, СРСР). Перший тип слів посту­пово замінявся іншими, а другий починав уживатися тільки при аналізі іс­торичних процесів.

Іноді застарілі й обмежені історичним уживанням слова повертаються до активного обігу з новими значеннями або у новій економічній чи соці­альній парадигмі. Так, наприклад, сталося зі словами і словосполученнями кооператив, консорціум, біржа, корпорація, товариство (з обмеженою відповідальністю) та ін.

Зникнення одних слів і поява інших - історично зумовлений процес. Але збагачення мови новими словами не означає докорінних змін у складі лексики. Основні поняття, які означають явища природи, важливі процеси праці, предмети побуту (робота, молоко, стіл, батько, мати, сестра то­що), вживаються сьогодні, як і сотні років тому. З них і складається актив­ний словник української мови.

Усі ці процеси накладають свій відбиток перш за все на науковий і ді­ловий стилі мовлення.

Оскільки ділове мовлення належить передусім до книжних стилів і ним користуються для написання різноманітних законодавчих актів, нака­зів, розпоряджень, для офіційного листування між установами, то в ньому не дозволяються художньо-поетичні образні вислови та емоційно забар­влені слова і допускається часткове використання застарілих слів (нижче­підписаний, вищезгаданий, вельмишановний тощо), а також сталих форм синтаксичних конструкцій письма з використанням канцелярської термі­нології і “книжних” слів на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -ість, -ува, -ти, -ння, -ття, -ен-, -учи, -ючи, -вши (зайнятість, здійснення, сумісницт­во, виконувати, здійснювати, посвідчення, прибуття, знайдений, працюю­чий, призначений, враховуючи, розглянувши). Більшість такої термінології прийшла в українську ділову мову з російської, яка довгий час визначала “моду” і зразки ділової документації. Проте нині українська ділова мова починає все більше виробляти власні лексичні звороти.

Так, певна різниця спостерігається у використанні архаїчної лексики. Вона, як правило, замінюється словами сучасної української мови. Порів­няйте: рос.нижеподписавшийся, вышепоименованный, содеянное, возмез­дие (старослов’янізми) і укр.нижчепідписаний (підписаний нижче), вище­названий, учинене (зроблене), відплата. Неологізми ж у більшості випадків у російській і українській мовах мають паралельні словесні форми. Побу­довані за одним принципом, вони розрізнюються хіба що елементами ка­лькованого перекладу: стыковка // стиковка, состыковаться // зістику­ватися, лунник // місячник, прилуниться // примісячитися, реактор // реактор, капрон // капрон, лавсан // лавсан, универсам // універсам тощо.

Остання традиція пов’язана із загальною тенденцією до вживання іншомовних термінів, більшість з яких починають своє існування як нео­логізми.

Терміни - це слова або словосполучення, які створюються для точного вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і вживаються у специфічній сфері мовлення, а отже, вони прагнуть до інтернаціоналізації. Зміни в їх складі зумовлені, як пра­вило, фонетичними або структурними особливостями мови: атом, молеку­ла, інжиніринґ, маркетинг, ангідрид, мікроелемент, квадрат, куб, мемора­ндум, ультиматум,наукоемке виробництво (а не наукомістке), стартова доріжка (а не стежка), вібраційний грохот (а не гуркіт).

Проте не можна або не рекомендується вживати в діловому і науко­вому стилях російський чи інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка; не час (60 хвилин), а година; не неділя (7 днів), а тиждень; не відзив, а відгук; не положитель- ний, отрицательний, а позитивний, негативний; неугол, а кут; не раствор, а розчин; не гелікоптер, а вертоліт тощо.

Крім цих основних правил і вимог, слід пам’ятати чотири наступних:

1.   Термін має вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі, наприклад: закритий склад (грам.), зачинений склад (при­міщення для зберігання чогось).

2.     При користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм, наприклад: акт (документ), акта, ак­тувати, актований, актування; але акт(процес), акту.

3.   При наявності кількох варіантів (українських чи іншомовних, зага­льновживаних чи неологізмів) у діловому стилі слід вибирати той, який не має експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не ві­дсоток, а процент; не консалтинг, а консультування. При цьому у межах одного документа слід уживати тільки один варіант, бо синонімія руйнує точність і ясність тексту.

4.   Терміни слід відрізняти від професіоналізмів - слів або вислов­лювань, властивих певній вузькій професійній групі людей, поставле­них в особливі умови життя і праці. Оскільки це, як правило, звичайні слова, ужиті у незвичайному значенні або у незвичній формі, їх викорис­тання у діловому стилі неприпустиме - вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність (на­приклад, козел у металургів, будівників; уточнити свої обсяги в управлін­ців; арбуз, гарбуз, кавун, каун, куватка, аршинник, астраханка, білом'ясий з загальним значенням “кавун” у баштанників).

42. Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

характеризуються стійкістю граматичних категорій.

слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

контекстуальна обумовленість вживання.

Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти.

 Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

 Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання. Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала – ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполученьперемивати кісточки, сім п’ятниць на тиждень , ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

 Основні групи фразеологізмів

З давніх - давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти – чудові перлини народної мудрості . Серед фразеологізмів можемо знайти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослав’янської і давньоруської ( водити за носа , іду на ви ) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп – сигнал зайцю).

 

Також багато фразеологізмів походять із Біблії (заробив, як жид у спасівку ), античної міфології (Ахілесова п’ята, Домоклів меч, скринька Пандори ), західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін ( всі дороги ведуть до Рима, жити на широку ногу)

 

Серед українських фразеологізмів є традиційні формули – власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута , трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим).

 ІСТОРІЯ ДЕЯКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності .

 

43. Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення напис Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів, див. словник мови письменника), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та споріднености з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

ів на полях і в тексті рукописів книг.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.

Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: "Енциклопедія кібернетики" в 2-ох томах, видана Головною редакцією УРБ 1973 р.; "Українська мова. Енциклопедія" (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюється слово: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.